WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Ліберальна модель розвитку Росії - Курсова робота

Ліберальна модель розвитку Росії - Курсова робота

Зміст

Вступ

Розділ 1. Зародження та поширення лібералізму в Росії

1.1 Зародження лібералізму в царській Росії. Реформи Сперанського

1.2 Лібералізм декабристів

1.3 Ліберальні реформи Олександра II

1.4 Ліберальні настрої інтелігенції

1.5 Лютнева революція 1917 р. та розвиток ліберальної думки

1.6 Ліберали в післяреволюційній еміграції

1.7 Правозахисний рух у СРСР

1.8 Перебудова, падіння комуністичного режиму - відновлення лібералізму

Розділ 2. Лібералізм у пострадянську епоху

2.1 Реформи 1990-х і ліберальний рух

2.2 Розвиток ліберальної думки сучасності

Розділ 3. Критика лібералізму в Росії

3.1 Моральна свобода і свобода особи

3.2 Лібералізм і Російська православна церква

3.3 Комуністична критика лібералізму

3.4 Соціал-демократична критика лібералізму

3.5 Соціалізм проти лібералізму

3.6 Інша критика лібералізму

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Лібералізм (фр. liberalisme) — філософське, економічне й політичне вчення, що виходить із свободи людини розпоряджатися собою й своєю власністю. Метою лібералізму є суспільство зі свободою дій для кожного, обмеженням державної влади, верховенством закону, вільним обміном інформацією й економічною свободою. Лібералізм відкинув багато положень епістемологічного фундаменталізму, які були основою попередніх теорій держави, такі як божественне право монарха, статус спадкоємця й устояну релігію, віддавши перевагу плюралізму і (як правило) демократії. Фундаментальні принципи лібералізму включають індивідуальні права (право на життя, особисту свободу і власність); рівні права для всіх громадян і загальну рівність перед законом; вільну ринкову економіку; керівництво за згодою керованих, обумовлене на чесних виборах; прозорість уряду.

Історія лібералізму в Росії багато в чому суперечлива. Об'єктивних передумов для масового поширення ліберальних ідей у країні не було до початку XX століття. З іншого боку, передова частина суспільства думала, що для вирішення внутрішньополітичних проблем і подолання економічного відставання від західних країн необхідно переймати їхній досвід і проводити реформи. У силу цих обставин, у різні періоди ліберальну ініціативу проявляли глави держави, аристократія й інтелігенція. Ці зусилля часто страждали від недотепного копіювання західних рішень без урахування російських реалій, привели до небажаних наслідків і дискредитували себе в очах суспільства.

Слідом за кожним ліберальним підйомом відбувався період реакції, протягом якого досягнуті завоювання в тому або іншому ступені ліквідувалися.

Нездійсненність багатьох ліберальних реформ після перебудови — особливо після 1991 р. — знову розбудила суспільний інтерес до ідей й історичної долі російського лібералізму, до тих періодів вітчизняної політичної історії, коли він відігравав певну роль. Поворот, який відбувся в історіографії російського лібералізму (від замовчування його існування й різко негативної оцінки його "буржуазності" у радянський час до його захопленої оцінки й прагнення побачити в ньому єдино можливий зразок для наслідування на початку 1990-х років), цілком зрозумілий: суперечливість ліберальної моделі розвитку країни в контексті історичної ретроспективи багато в чому співзвучна тій ситуації, яку сьогодні переживає російське суспільство.

Відомо, що ідеологія лібералізму — продукт західної цивілізації: його джерела відносяться до християнства, ренесансної і реформаторської традиціям, ньютонівської наукової революції і Просвітництва, а стрижневі ідеї й принципи класичної ліберальної парадигми — визнання невідчужуваних природжених прав людини на життя, свободу і власність — були породжені буржуазним суспільством на зорі його становлення. Ліберальні ідеї проникнули в Росію в XVIII ст., практично відразу після їхньої появи й теоретичного оформлення в Європі, і невірно відносити лібералізм лише до західного запозичення, як вважає більшість закордонних дослідників. Лібералізм є однією з інтелектуальних традицій російської суспільної думки, пов'язаної з новими умовами розвитку Росії, а саме — з її "входженням" у новий історичний цикл, появою паростків буржуазної цивілізації, а виходить, і із вступом на шлях загальноєвропейського розвитку, з підпорядкуванням тим же історичним законам, які визначають розвиток Європи. Ідеї лібералізму стали найбільш адекватною формою вираження цього процесу, що відзначали як видатні російські мислителі, так і деякі закордонні дослідники. []

Неоднозначний досвід соціальних перетворень останніх років підтверджує неминущу цінність багатьох основних ідей і принципів у розробці яких вітчизняний лібералізм зіграв величезну роль. У науковій і публіцистичній літературі існують різні думки про роль російського лібералізму в суспільному житті й культурно-історичному досвіді Росії, про причини поразки ліберального політичного руху на початку XX ст., про нездатність ліберальних ідей глибоко проникати в російський ґрунт, перетворити його. І систематизування даних наукових тверджень є дуже важливим для вивчення історії Росії, тому, це і обумовило вибір теми курсового дослідження: "Ліберальна модель розвитку Росії".

Об'єктом дослідження є лібералізм як ключове суспільне явище в історії Росії та в реаліях новітнього часу.

Предметом дослідження є процес виникнення, розвиток та еволюції російського лібералізму, його особливості у минулому та перспективи на майбутнє.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з XVIII ст. по 2008 рік – від часу зародження лібералізму у Росії до його становища в сучасності.

Метою дослідження є аналіз зародження, розвитку та еволюції російського політичного лібералізму у періоди його найбільших організаційно-політичних успіхів у минулому та становище в новітній час.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання наступних наукових завдань:

на основі аналізу дослідницької літератури та документів з'ясувати історію виникнення та основні етапи розвитку політичної ліберальної думки в Росії;

розглянути чотири хвилі російського лібералізму;

визначити основних представників російського ліберального руху;

проаналізувати різні види критики лібералізму, як політичного вчення та моделі розвитку Росії.

Ступінь наукової розробки обраної проблематики. Різними аспектами історії та аналізу сучасного ідеологічного процесу, становлення громадянського суспільства в Росії й, відповідно, значення лібералізму в цих процесах займалися Шелохаєв В.В, Ельдейман В.Я, Чичерін Б.Н., Струве П.Б., Секиринский С. С., Леонтович В. В. [26], [27], [24], [25], [20], [21], [19], [12]

Практичне значення курсової роботи. Текст роботи містить корисні довідкові дані по історії ліберального руху, може увійти складовою частиною до наукових робіт, статей та досліджень для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів, спеціалізованих курсів з всесвітньої історії, історії політичних партій та вчень, а також використовуватися у практичній діяльності сучасних політичних партій України та інших країн пострадянського простору.

Структура курсової роботи підпорядкована меті і завданням дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури, який нараховує 27 позиції.

Розділ 1. Зародження та поширення лібералізму в Росії

1.1 Зародження лібералізму в царській Росії. Реформи Сперанського

До початку XIX ст. Росія, як і більшість європейських країн, стала абсолютною монархією. Режим користувався лише обмеженою моральною підтримкою з боку аристократії [13, 32]. Ліберальні революції, які відбулися в кінці XVIII століття в Північній Америці й Франції вплинули на освічену частину російського суспільства або на його критичні настрої. [12, 97] Одних лібералізм залучав як ідея, інші розглядали його як інструмент для модернізації країни. До числа перших відноситься адмірал Микола Мордвинов, який вважав за необхідне створення умов для нагромадження приватного капіталу: "Власність це перший камінь. Без нього і без твердості прав, що її обгороджують немає нікому потреби ні в законах, ні в батьківщині, ні в державі". [23, 117] З метою швидкого формування класу великих власників Мордвинов пропонував передати державну власність у руки дворянства (тобто, по суті, передбачив ідею приватизації). [23, 121]

Підписання досить принизливого Тильзитського перемир'я з Францією в 1807 р. викликало гостре невдоволення у вищому суспільстві, тому для полегшення ситуації імператор Олександр І доручив одному із самих освічених людей свого часу, міністрові внутрішніх справ Михайлу Сперанському, розробити план політичних реформ. Ще під час перебування секретарем князя А. Б. Куракіна, Сперанський вивчив роботи французьких мислителів часу Просвітництва і Іммануїла Канта і став прихильником конституційної монархії. Причину політичної нестабільності Сперанський бачив у тому, що самодержавство має тільки видимість законності, будучи по суті самовладдям. Замість цього він пропонував заснувати поділ влади на виконавчу, законодавчу й судову галузі й звести до мінімуму право государя видавати закони без згоди вищого законодавчого органа, Державної Думи.

Loading...

 
 

Цікаве