WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія розвитку України - Курсова робота

Історія розвитку України - Курсова робота

Володи́мир (Зеєв) Євге́нович Жаботи́нський ( 17 жовтня 1880, Одеса — 4 серпня 1940, Нью-Йорк) — український єврейський письменник і публіцист, один з лідерів сіоністського руху; співзасновник держави Ізраїль та його збройних сил (Гаґана). Жаботинський активно брав участь в створенні Союзу для досягнення повноправності єврейського народу в Росії (1905) і розробці Гельсингфорсської програми (1906).

Петро́ Ла́врович Лавро́в (* 2 червня (14 червня за новим стилем) 1823, Мелехово, нині Псковського району Псковської області Росії — † 25 січня (6 лютого за новим стилем) 1900, Париж) — теоретик російського революційного народництва, філософ, публіцист, соціолог.

Мартов Юлій Осиповіч (наст. фам. — Цедербаум; 1873—1923) — учасник соціал-демократичного руху з 1892 г.; з 1895 р. — член Петербурзького "Союзу боротьби за звільнення робочого класу". З 1901 р. член редакції "Іскри". З 1903 р. один з лідерів меншовиків.

Мико́ла Іва́нович Міхно́вський (*1873, Турівка, Полтавська губернія; †3 травня 1924) — видатний український політичний та громадський діяч, правник, публіцист, основоположник, ідеолог і лідер самостійницької течії українського руху кінця ХІХ — початку ХХ ст., автор славнозвісної брошури "Самостійна Україна", один з організаторів українського війська, борець за незалежність. Співзасновник першої політичної партії у Наддніпрянській Україні — Революційної Української Партії (РУП). Лідер Української Народної Партії, співорганізатор Української Демократично-Хліборобської Партії, член Братства самостійників. Ідеолог державної самостійності України.

Іва́н Па́влович Пулю́й (Ivan Pulyuy, Johann Puluj; *2 лютого 1845, Гримайлів, Галичина, тепер Гусятинського району Тернопільської області — †31 січня 1918, Прага) — український фізик і електротехнік, організатор науки, громадський діяч.

Олекса́ндр Філаре́тович Скоро́пис-Йолтухо́вський (1880 - 1950) - відомий український громадський, політичний та державний діяч, публіцист, автор розвідок на економічні і політичні теми. У роки Першої світової війни - провідний діяч Союзу Визволення України, за часів УНР - губернський комісар, а за Української Держави - губернський староста Холмщини та Підляшшя. В еміграції - один із засновників, ідеологів та провідних діячів гетьманського руху, співзасновник та член кураторії Українського наукового інституту в Берліні. Приклав чимало зусиль для становлення, розвитку та поглиблення українсько-німецьких відносин.

Сумцов Микола Федорович (18 квітня 1854 — 12 вересня 1922) — видатний український фольклорист, етнограф і літературознавець та громадський діяч. Відомий і як популяризатор, зокрема історії української культури: "Хрестоматія з укр. літератури" (1922).

Євге́н Харла́мпійович Чикале́нко (*9 грудня 1861, Перешори — †20 червня 1929), визначний громадський діяч, меценат української культури, агроном, землевласник, видавець, публіцист. втор "Спогадів" (І-II, Львів, 1925—1926) та "Щоденника 1917—1919" (Львів, 1931), які дають багатий матеріал до історії українського руху 19 і поч. 20 ст.

Ілля́ Лю́двигович Шраг (1847—1919) — український громадський і політичний діяч, чернігівський адвокат. Депутат першої Державної думи, культурний діяч, відомий підтримкою багатьох літераторів того часу. Був одним із засновників чернігівського товариства "Просвіта".

розділ 10

У зовнішній політиці новий гетьман досягає значного прориву. За півроку Українську Державу (таку назву мала Україна за його правління) визнають аж 30 країн! Феноменально! 10 з них відкривають на нашій території свої представництва. Мотивація цього занадто проста і навіть банальна: гетьман – монарх, а влада його не більшовицька. Переваги очевидні! Після всього, що передувало цьому, це дійсно колосальний здобуток, який, безперечно, підвищував авторитет Скоропадського.

Підписання українсько-російської угоди про перемир'я і зараз у багатьох викликає суперечливі погляди і думки. Але ж на той час так було ліпше, бо краще мир, аніж війна.

Для захисту незалежності країни, всередині якої перебувало 400 тисяч німецьких солдат, потрібна була боєздатна армія.З планів військової реформи Гетьманату було здійснено немало: основою майбутньої армії стала Сердюцька дивізія, створено 8 корпусів (кавалеристи, сіро- та синьожупанники), формування Дніпровської дивізії і початок створення Чорноморської флотилії. Це був значний крок вперед у військовому розвитку країни. Та ідеальним нічого не буває. Не винятком є і політика цього державного діяча, яка у у окремих її моментах була досить суперечливою. Величезним недоліком було те, що очільник Української Держави вів вузько класову діяльність, покладючись суто на багатих, і нехтуючи думкою та інтересами селян і робітників, яким це надзвичайно не подобалося, бо під час правління УЦР вони встигли відчути певних демократичних свобод. Через це основна категорія населення буле невдоволена соціальною політикою Скоропадського. Невдоволення народу підсилювало й перебування на Україні німців, які поводили себе досить нахабно.

розділ 12

З травня 1918 р. у різних районах спалахують воєнні дії, що влітку переростають у великомасштабну громадянську війну. Громадянська війна мала великі політичні, економічні, соціальні наслідки. Мали місце наступні соціально-демократичні негативні події: за роки громадянської війни різко зменшилось число міських жителів ( які становили 1913 році лише 18% населення). Більшість із 2 млн. Російських емігрантів були міщанами. В основному це були люди із заможних класів старої Росії, а також представники професій та інтелігенція-самий „європеїзований" прошарок суспільства. В 1917-1921рр. великі міста не тільки опустіли, але і зменшились за своєю соціальною структурою. Лише одна соціальна категорія дійсно збільшилась: стало більше державних службовців, оскільки основним роботодавцем була держава. До цієї категорії приєдналася „робоча інтелігенція", багато дрібних чиновників із дореволюційних установ, а також представників колишніх правлячих класів, яким вдалось завдяки своїй освіті знайти роботу і хоча б тимчасове пристанище. Для більшовицького режиму ця категорія службовців була не надійною із-за її „непролетарського походження". Як наслідок воно стане для цих людей причиною великих неприємностей. Ні блискучі перемоги в громадянській війні, ні героїзм її учасників не врятували Радянську Росію від загальної і найглибшої кризи, пік якого приходиться на кінець 1920— початок 1921 р. Радянська історіографія виникнення такої кризи заперечувала. Вірніше, говорилося про важке положення Радянської республіки на результаті громадянської війни, про розвал економіки, розрусі і голоді. Але одна справа — важке положення, інше — криза, що охопила всі сфери життя нового суспільства.

розділ 13

Проголошений курс на індустріалізацію майже одразу наштовхнувся на низку об'єктивних труднощів. Величезні за масштабами перетворення мали здійснюватися на гігантській території, а це з надзвичайною гостротою ставило питання про розвинуту інфраструктуру (дороги, мости та ін.), стан якої значною мірою не відповідав потребам. Заплановану модернізацію необхідно було проводити швидкими темпами, щоб, по-перше, остаточно не відстати від капіталістичного світу, по-друге, для зміцнення обороноздатності, оскільки в середині 20-х років зовнішня загроза, на думку сталінського керівництва, лишалася ще досить реальною.

Loading...

 
 

Цікаве