WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Особливості козацького життя та діяльності - Курсова робота

Особливості козацького життя та діяльності - Курсова робота

Коли Дорошенко зрікся гетьманства, серденята або сердюки перейшли на Лівобережжя. Самойлович оцінив вартість цього війська — ужив його до прикордонної служби за сторожу проти татар. З того часу сердюки залишилися на Лівобережній Україні до кінця Гетьманщини і служили як піхота.

Одночасно з'явилася ще одна подібна формація - компанійці. Охотники виступали здавна в відділах, що звалися "компаніями". Многогрішний 1668 р. утворив під цією назвою окремий полк, що мав контролювати громадську безпеку. Це були кінні полки. Конотопська рада 1672 р. ухвалила скасувати і серденят і компанійців, але 1687 р. вирішено "охоче комонні" і "охоче піхотні" частини зорганізувати наново. За Мазепи було 5 полків "охоче піхотних" і 5 "охоче комонних". У 1728 р. обмежено їх до трьох полків. Мисливські полки в XVIII ст. були невеликі, налічували по 500-600 людей кожний. Компанійців і сердюків вживали й до поліційної служби, сотні їх були приставлені до різних полків, але підлягали гетьманові, не — полковникам. На боці гетьмана в XVIII ст. була надвірна корогва, а при генеральній канцелярії й інших установах служила солдатська рота під проводом капітана.

Поділ війська. Козацьке військо ділилося на полки, сотні й курені.

Полк означав і відділ війська і округу, де цей відділ дислокувався. В 1620-1630 рр. було 6 реєстрових полків: білоцерківський, канівський, корсунський, переяславський, черкаський, чигиринський і короткий час ще — миргородський й лубенський. За Богдана Хмельницького було 17 полків: білоцерківський, брацлавський, кальницький або винницький, канівський, київський, корсунський, кропивенський, миргородський, ніженський, паволоцький, переяславський, полтавський, прилуцький, уманський, черкаський, чернігівський, чигиринський, а деякий час ще й бихівський або білоруський, подільський й інші. В XVIII ст. залишилося козацьке військо тільки на Лівобережжі (й у Києві); тоді полків було 10: гадяцький, київський, лубенський, миргородський, ніженський, переяславський, полтавський. прилуцький, стародубський, чернігівський.

Величина козацького полку за ці два століття безнастанно зростала.

На переломі ХVІ-ХVІІ ст. козацький полк складався пересічно з 500 людей. Так, відділ козаків, набраних за Баторія, мав 530 чоловік; в 1601. р. козацьке військо числом 2000, мало 4 полковників; австрійський посол до козаків 1594. р. Еріх Лясота каже, що на Запорожжі полковник це старший над 500 людьми. В 1620-1630 рр. козацький полк був уже удвоє більший, мав 1000 людей. Таку величину полку прийнято в організації реєстрових козаків того часу. Деколи полк був іще більший; у війську Сагайдачного під Хотином 1621 р. були полки по 3000, а то й 4000 кіннотників.

За Хмельниччини ця висока чисельність козацького полку збереглася. Так, під Збаражем 1649 р. "було 23 полковники, а в кожному полку від 5.000 до 20.000; менше 5.000 в полку не було". В 1651 р. козацькі полковники говорили московським послам, що у війську то прибуває, то відбуває людей: "в таких полках, де раніше було по 1000 і 2000, тепер буває й по 5000". Але при організації реєстрового війська, після Зборівської умови 1649 р., прийнято величину полків від 2000 до 3000 і тільки єдиний ніжинський полк доходив до 1000 чоловік.

У XVIII ст. полк став іще чисельніший. В 1723. р. полки мали, переважно, 5000 козаків, але ніжинський полк мав майже 10.000 людей. В 1782. р. полки містили по 10.000 до 20.000, а ніжинський доходив до 40.000 виборних козаків.

Полк ділився на сотні. Первісний, невеликий полк мав справжні сотні по 100 людей.

Сотню ділили спершу на десятки, пізніше на курені. В 1581 р. у реєстровому війську десяток складався з отамана й 9 козаків. В 1601 р. сотня мала 8 десятників і на одного десятника припадало 12 "чорних" вояків. Поділ війська на десятки стрічаємо ще й за Хмельниччини. Так на поміч ханові 1650. р. Хмельницький вислав козаків "одвуконь, з оружжям добрим, огнистим, один віз на десяток чоловіка"; у поході на Польщу 1651 р. козаки мали по 2-3 бочки сухарів на десяток.

Утримання війська. За польської влади реєстрове військо отримувало плату з державного скарбу так, як і інші наймані частини. Коли ж організувалася козацька держава, військова служба стала безоплатна. Козаки позаймали великі простори давніх королівських і панських земель, порозводили на цих "займанщинах" свої господарства і мали з них достатній прожиток; маючи ці землі, вони були обов'язані повнити службу безплатно. Частину державних земель залишено на загальні військові потреби, так, наприклад, "рангові" маєтності діставала старшина, що займала вищі уряди, деякі землі були призначені на утримання артилерії і т. д. Державний скарб визначав теж на військо деякі податки й доходи, наприклад, "третю військову мірку" з млинів, доходи з аренд і ін. З державних доходів оплачували наймані частини, компанійців, сердюків та ін., а підчас дальших походів і реєстрові козаки діставали деколи плату. Найтяжче й найдошкульніше було те, що український уряд мусів утримувати своїм коштом на Україні російські полки, що від переяславської умови 1654. р. стояли залогами по найважливіших містах.

РОЗДІЛ ІІІ. Зброя

Зброя. 3броя їх — рушниця і шабля, іншї мають короткий спис і стріли, але рідше; залізної зброї ніхто не носить, навіть гетьман", писав про козаків Старовольський 1628 р. Подібно характеризують козацьку зброю й інші мемуаристи. Папський посол Гамберіні 1584. р. пише: "3броя їх шаблі і кілька рушниць, із яких вони ніколи не хиблять". Боплан свідчить, що в похід на море козак бере дві рушниці та шаблю.

Головною козацькою зброєю була, безперечно, рушниця. Під Хотином 1621. р. "було 30.000 рушничних козаків, що могли ставати пішими, бо шаблі не всі мали". В 1651 р. під Берестечком:

"шабля рідка, самопал у кожного". Саме йому козаків називали "рушничним військом". Ще частіше сучасники стверджують, що козаки в поході мали не раз і по дві рушниці, а то й більше. Козацькі рушниці мають звичайні назви: самопал, рушниця, мушкет. Рушниці й самопали згадають не одноразово поряд, отже ці назви не були ідентичні, але як їх відрізняли, не відомо. Німецький автор Вайнбер твердить, що козаки під Смоленськом мали довгі рушниці "на зразок шотландських". З 1637 р. відома перша згадка про мушкети у козацькім війську.

З інших родів рушниць згадується яничарки (вперше 1638. р.). В 1720. рр. "чудові" яничарки виробляли в селі Кубиче коло Башлі на Слобожанщині. Рідше чуємо про булдинки чи ґульдинки, Запорожці свої рушниці звали фузіями. У XVIII ст. часто стрічаються пистолєти або пистолі, часом чудово прикрашені сріблом. Пістолі носили за поясом або у шкіряних кобурах.

Кулі козак носив у чересі або в ладівниці, чи лядунці, порох у звичайному розі або в порошниці.

Рушниця зробила непотрібним старосвітський лук. Вже 1619. р. при перегляді війська майже всі були з вогненною зброєю, мало хто з луком. "А що гетьмана Петра Конашевича прозивали Сагайдачним, і на відомій картині він змальований із луком та сагайдаком, — то це тільки лицарська прикраса. Про козацьких лучників згадується ще за Хмельниччини, але й тоді вже їх менше". Це вже справа не з тою давньою Руссю, що тільки з луками та рогатинами ставала, але з грізним огнистим військом", писав воєвода Кисіль про армію Хмельницького. Тільки на Запорожжі лук був популярним ще до половини XVIII ст. й запорожці славилися як чудові стрільці-лучники.

Шабля до половини ХVIII ст. була в козаків поширена майже як рушниця, але пізніше стала почесною лицарською зброєю, улюбленою ненькою рідненькою, панночкою молоденькою. Хоч шаблі на Україні були спершу різного роду й походження, то пізніше витворився український тип "козацької" шаблі, на жаль, досі не досліджений. Козацькі шаблі були доволі тонкі та легкі, ручку мали оздобну, піхви прикрашені різьбою. Досить поширений був у козаків спис (списа). В 1628 р. гетьман Михайло Дорошенко в бою під Білою Церквою "сімох татар убив списом, одного так сильно вдарив, що не міг списа витягнути". У повстанні 1637-1638. р. значна частина козаків ішла у бій із рогатинами і козацький табір був "рогатинами добре обострожений". У XVIII ст. списів уживала козацька кіннота, особливо запорожці; була навіть приповідка: "козакові без ратища, як дівчині без намиста". Запорозькі списи, що збереглися до нашого часу, є з тонкого й легкого дерева, 3,5 м. завдовжки, з залізним наконечником на одному кінці та з дірками на ремінну петлю на другому; цю петлю закладали на ногу, щоб легше було спис тримати.

Loading...

 
 

Цікаве