WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Статус українських земель та їх вплив на формування Литовсько-Руської держави - Курсова робота

Статус українських земель та їх вплив на формування Литовсько-Руської держави - Курсова робота

Іншу думку виклав відомий український історик Д. Дорошенко. Він уважав, що в певний історичний період, коли Литва ще не посилилася й не мала розгалуженої системи влади на місцях, справді було враження, що українські князі мали пріоритети. Історик пише: "Литва не мала свого виробленого державного апарату, щонайбільше вона могла дати князя, а руські дружини й земські полки підсилювали його військо. Центральна влада на Литві не мала органів управи областями... Будування фортець, їх укріплювання, об'єднування залогами, княже господарство й адміністрація, податкова організація, суд – усе це запозичилося на Русі... Столиця Вільно в XIV столітті була власне столицею не литовської, а литовсько-руської держави. У складі цієї держави тепер етнографічні землі займали усього одну десяту частину". У наступний відрізок часу, уважає Д. Дорошенко, стався поворот Литви до Польщі, особливо після Кревської унії 1385 року, "на українські землі прийшов зовсім інший уклад життя, ніж це було за часів ВКЛ в ранні часи. Знищується її незалежність та давній спосіб життя України-Русі".

Частина істориків уважає, що Литовсько-руська держава на початковому етапі відносин України з Литвою була федерацією, але коли литовський князь Вітовт посадив на місце удільних князів своїх намісників, відбувся відхід від широкої внутрішньої автономії українських земель.

На противагу цій думці, учені М. Грушевський та І. Крип'якевич уважали політику Литви щодо України загарбницькою, у результаті якої остання втратила свою незалежність і перетворилася на литовську провінцію.

Сучасні дослідники української державності (Я. Малик, Б. Вол, В. Чуприна), спираючись на праці Грушевського та Крип'якевича, уважають, що:

  • Державна влада в Литовсько-Руській державі сконцентрувалася у великого князя литовського й була необмеженою;

  • Великий князь був повним і єдиним розпорядником матеріальних ресурсів та війська;

  • Українські землі мали тільки обмежене самоврядування, яке поширювалося лише на господарські відносини, суд, релігію, але в жодному разі не на державну адміністрацію;

  • Починаючи з Ольгерда, відбувалося усунення удільних князів і їхня заміна родичами великого князя чи намісниками.

Тому ці науковці переконані, що Велике князівство Литовське не мало характеру української державності.

  1. Битва на Синіх водах

Битва при Синіх водах — битва на річці Синюха (Сині Води) восени 1362 року (Згідно з Хронікою Биховця у 1351 році), завершилася перемогою війська під керівництвом литовського князя Ольгерда над військами трьох татарських князів, які управляли Подільською землею, Кримською, Перекопською та Ямбалуцькою ордами. Пісял цієї битви Київщина, Поділля та ряд інших земель були включені до складу Великого князівства Литовського.

Сили сторін:

литовсько-руське військо — 20-25 тис. люд.,

татарське військо — 10-20 тис. люд.,

У цій битві литовський князь Ольгерд застосував нову тактику для боротьби с кіннотою татар: литовсько-руське військо вистроїлося не в лінію чи декілька ліній, як завжди, а напівколом, коли кожен з полків прикривав стоячий перед ним. В результаті примінення нової тактики татарам не вдалось нанести суттєві втрати війську Ольгерда стрільбою з луків, а також. Татари, понесли суттєві втрати від стріл з луків та арбалетів полків під керівництвом братів Коріатовичів, прийняли фронтальний бій, в результаті якого кіннота литовського князя взяла гору над татарською кіннотою.

  1. Устрій Українських земель

Литва не змінила адміністративно-територіального устрою українських земель. На чолі удільних князівств замість Рюриковичів були поставлені переважно представники литовської династії Гедиміновичів (сини і племінники Ольгерда).

Так, сину Ольгерда Володимиру дісталося Київське князівство та Переяславщина, другому сину Дмитру-Корибуту - Чернігівське й Новгород-Сіверське князівство, старшому сину Дмитру-Брянське й Трубчевське, племіннику Патрикію Наримуновичу-Старояубське. Племінники Ольгерда Юрій, Олександр, Федір і Костянтин Коріатовичі вокняжилися на Поділлі.

У невеликих князівствах влада належала місцевим українським князям. Удільні князі перебували у васальній залежності від великого литовського князя, несли військову службу, сплачували данину. Повноваження удільних князів на місцях були досить великими, удільні князівства являли собою справжні автономні утворення.

Литва потрапила під великий культурний вплив своїх слов'янських підданих - литовські князі прийняли православну віру, вживали староруську мову, складали закони на основі "Руської правди"'. Литовські роди зливалися з руською знаттю. Уряд Великого князівства Литовського не перешкоджав місцевому населенню у збереженні і розвитку національних особливостей. У зв'язку з цим багато істориків називають Велике князівство Литовське литовсько-руським (О.Єфіменко, В.Антонович, М.Брайчевський та ін.).

  1. Київське князівство

З приходом Литви провідну роль в українських землях почало відігравати Київське князівство. З одного боку, влада в Києві перейшла від Рюриковичів до литовської династії Гедиміновичів. Але, з іншого боку, в Київському князівстві збереглися традиції руської державності: київські князі литовського походження, спираючись на руську знать, наполегливо прагнули до утвердження автономії своїх володінь. Вони мали титул "з Божої ласки князів Київських", карбували власну монету, вдавалися до самостійних зовнішньополітичних акцій. Розширилася територія Київського князівства, зросли його авторитет і вплив в українських землях.

ВИСНОВОК

Існує декілька теорій, щодо статусу українських земель (колишніх земель Київської Русі) у складі ВКЛ:

  1. М. Антонович писав: "Литовська доба була іншою формою нашої держави, аніж Київська чи Галицько-Волинська, але тільки формою. Державне хотіння українців знаходило свій вияв в об'єднанні довкола династії Гедиміна... Епоха Гедиміновичів була для України продовженням і дальшим розвитком князівського періоду".

  2. Д. Дорошенко уважав, що в певний історичний період, коли Литва ще не посилилася й не мала розгалуженої системи влади на місцях, справді було враження, що українські князі мали пріоритети.

  3. Частина істориків уважає, що Литовсько-руська держава на початковому етапі відносин України з Литвою була федерацією, але коли литовський князь Вітовт посадив на місце удільних князів своїх намісників, відбувся відхід від широкої внутрішньої автономії українських земель.

  4. М. Грушевський та І. Крип'якевич уважали політику Литви щодо України загарбницькою, у результаті якої остання втратила свою незалежність і перетворилася на литовську провінцію

  5. Сучасні історики вважають, що Велике князівство Литовське не мало характеру української державності.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ "КАЗКА", 2006. – 736 с.

  2. Ru.wikipedia.org

  3. ЗНО: Історія України: Матеріали для підготовки / Л.В. Бердичевський. – Запоріжжя: Прем'єр, 2008. – 432 с.

  4. Бойко: Історія України

5

Loading...

 
 

Цікаве