WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Проблеми відродження української державності - Курсова робота

Проблеми відродження української державності - Курсова робота

Якими же були події, що супроводжували перехід Мазепи на сторону шведів?

Головні сили шведської армії знемагали в кровопролитній облозі Полтави і частих сутичках з місцевим населенням. 27 червня 1709 р. під Полтавою відбулася генеральна битва між 30-тисячною шведською і 42-тисячною російською арміями. Участь у битві на боці шведів брали не менше як 3 тис. українців, які спокусилися на обіцянку надати їм козацькі права, а також запорожці. У складі російської армії діяли козаки під командуванням повернутого із заслання полковника Палія. Головні козацькі полки стояли напоготові в районі Решетилівки, приблизно за ЗО км на захід від Полтави. До полудня битва закінчилась розгромом шведів і прибічників Мазепи, їхні залишки здалися російським військам під Переволочною на Дніпрі. Карлу XII й Мазепі з невеликою кількістю своїх наближених, драбантів і запорожців пощастило переправитися на правий берег Дніпра й після кількаденного походу степом дістатися володінь турецького султана. Втікачі зупинилися в околицях Бендер. Почалося життя вигнанців.

Перехід гетьмана Мазепи на бік шведського короля викликав і викликає суперечливе ставлення як сучасників, так і їхніх нащадків. У оцінці цього акту російський уряд пішов звичним шляхом — оголошувати всі невигідні Росії дії українських гетьманів зрадницькими, а їх самих зрадниками. Такий ярлик був наклеєний майже на всіх наступників Богдана Хмельницького, що вже само по собі є ненормальним і одночасно свідчить про сталу тенденцію в їхній діяльності здійснювати ту політику, яка відповідала інтересам України, а не Росії. До того ж ця оцінка суперечить тим політико-правовим нормам, якими керувались у відносинах між собою сюзерени й васали або країни середньовічної Європи. Той договірний політико-правовий принцип виражався у звичаєвій формулі: "Ми маємо служити нашим монархам, оскільки вони охороняють нас, але якщо вони більше не охороняють нас, то ми більше не повинні служити їм".

У ці усталені в Європі правила вписувались і відносини України з Росією, визначені Березневими статтями 1654 р. Однак вже в перші роки після Переяславської ради 1654 р. російський уряд почав порушувати взяті на себе зобов'язання подавати Україні допомогу в боротьбі з Річчю Посполитою й не змінювати її державного ладу. За таких обставин гетьман Мазепа мав усі політико-правові підстави для зміни свого Зовнішньополітичного курсу й пошуку нових геополітичних орієнтирів.

У Бендерах Мазепа майже не вставав з ліжка і 22 серпня 1709 р. помер при великій жалобі однодумців. Свій останній притулок гетьман знайшов у Святоюрському монастирі в Галаці. На загальній раді старшина та Військо Запорізьке під головуванням кошового отамана Гордієнка 5 квітня 1710 р. обрали гетьманом України Пилипа Орлика.

Наслідки вибору Мазепи

Могутній, відчайдушний сплеск героїчної боротьби за незалежність рідного краю пов'язаний зі звитяжними зусиллями Івана Мазепи, Пилипа Орлика та їх соратників. З часу переходу гетьмана І. Мазепи в ході Північної війни на бік шведської корони короля Карла XII вся російська царистська та буржуазна, потім радянська історична наука насаджувала несправедливе образливе для всього українського народу, кинуте Петром звинувачення: "зрадники", "мазепинці". Гетьман І. Мазепа тримаючи булаву Лівобережної України понад 20 років, зміг переконатися, що, крім рабства, колоніальної залежності, нічого іншого його народові не випаде. А тому він і постави в мету домогтися суверенності й незалежності України. Ще під час однієї з перших зустрічей з Петром І, коли той висловив пропозицію ліквідувати автономію України руками Мазепи він мужньо відкинув ці задуми. Він заявив, що у козака закон — або смерть, або свобода. Права й вольності йому миліші, ніж життя. Сам Мазепа готовий був пролити кров за збереження його свободи. Він був певен, що народ український скоріш покине свої осідки, як стане рабом, що тяжке ярмо, під яким перебував московський народ і до якого він звик, зовсім не надається для того, щоб поработити горду душу української нації.

Пов'язавши здійснення своїх задумів із могутньою на той час Швецією — ворогом Москви та Варшави, Мазепа кинув на цілий світ волелюбне гасло, яке геніально сформулював Вольтер: "Україна завжди прагнула бути вільною", І. Мазепі не судилося здійснити задумане, але він щиро прагнув вирвати український народ з кайданів, накинутих гнобителями. Царат віроломно нищив ту основу, на якій Б. Хмельницький вступив у військовий союз із Росією. Цар Петр, подовжуючи політику своїх попередників, дедалі більше поневолював Україну, нищив козацтво. Це й стало причиною переходу І. Мазепи на бік шведів. Про мотиви свого вчинку він чітко висловився перед козацькою старшиною в промові: " стоїмо тепер, братіє, між двома проваллями". В особистій трагедії Мазепи, якому не судилося здійснити задум — визволити Україну з-під царського гніту — і який мав утікати з рідного краю, відбилася трагедія нашого народу, переможений Мазепа став для російських царів та офіційній політології уособленням сепаратизму і зрадництва. Водночас більшість закордонних дослідників високо цінували дії І. Мазепи, його намагання звільнити Україну від тяжкого російського ярма. Його ім'я сьогодні займає місце серед імен славних борців-патріотів, а не серед тих, хто продавав рідний край, народ і його майбутнє. Оцінюючи роль Мазепи в історії нашого народу, один сучасний поет у вірші "Гетьман" писав:

...Коли б такого сина мала

Ти, Україно, ще хоч раз –

То б сто разів не помирала

В обіймах царського вандала,

Не полотніла б від образ.

Літають думи понад степом

Як пам'яті живі орли.

І слово проситься у небо:

- Спасибі, гетьмане Мазепо,

Що в нашій долі ви були.

Тяжкі дні, роки, століття настали для України після Полтавської битви. Захоплених у бою українців цар віддав на страшні розправи. Шведський історик Нордберг, очевидець, із жахом згадує: "Людям ламали кістки рук і ніг, розтягали на їх тіла, саджали на кіл". Столицю Гетьманщини — Батурин — було за наказом Петра І жорстоко пограбовано й доруйновано, а всіх жителів, навіть маленьких дітей, вирізано. Насильство й різанина прокотилися по багатьох містах і селах України. Царизм хотів винищити саму думку українського народу про незалежність. Почалася тривала доба руйнації та насильства Це і була політика, про яку пізніше відомий діяч українського визвольного руху В. Винниченко так говорив: "Вся історія відносин між Москвою та Україною протягом більші чим 250 літ, з моменту злуки цих двох держав, є планомірне, безоглядне, безсоромне, нахабне нищення української нації всякими способами, вщерть до стертя всякого сліду її, щоб нам імені її не лишилось".

Однак вільнолюбна думка ще жевріла. Так, за часів свого гетьманування Павло Полуботок (1722-1724), а потім Данило Апостол (1727-1734) намагалися захистити хоч невелику автономію України, врятувати народ від непомірного гноблення. Дечого вдалося досягти, особливо за царювання Єлизавети, яка була в шлюбі з Олексієм Розумовським — козаком із Гетьманщини.

Усе це не могло вже врятувати Україну. Катерина II, фанатична прихильниця русифікації й централізації, завершила справу, розпочату Петром І. Вона негативно ставилася до української, лівонської та фінської автономій. "Ці провінції, — говорила вона, — слід русифікувати... Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам'яті їхню добу". Ліквідувавши Гетьманщину, а потім зруйнувавши Запорозьку січ, царизм завдав українській державі тяжкої поразки, перервав на століття її державотворчі процеси. У своїх діях він використав класовий егоїзм української шляхти, втрату нею (не без його допомоги) національної ідеї, патріотизму.

Так трагічно закінчився ще один період політичної історії українського народу. Але на цьому шляху, на якому яскраво засяяла національна ідея, є чимало здобутків, ідея стала рушієм суспільного прогресу. На основі розвитку економіки, могутнього піднесення просвітництва науки теоретично обґрунтовано необхідність національного державотворення, закладені підвалини концепції української нації.

Висновки

Геній українського народу в умовах загрози його існування створив таке унікальне явище, як запорозьке козацтво, державотворчі зусилля увінчалися козацько-гетьманською державою. Козацьке військо стало міцною перепоною и шляху експансії найбільшої тогочасної Османської імперії в Європу, припинило грабіжницькі зазіхання польської шляхти на українські землі. У ході боротьби проти російського колоніалізму українська політична думка збагатилася важливими ідеями державної незалежності й автономії, суверенітету й рівності, волі й демократії, правди й справедливості.

Література

1. Борисенко В.Й. Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX століття. 2-ге вид.: Навч. посібник. — К • Либідь 1998.- 616 с.

2. Політологія: історія та методологія /Андрушенко ВЛ, Антоненко ВТ., Ануфрієв Л.О. та ін.; За ред. Ф.М. Кирилюка.— К.: Здоров'я, 2000.- 632 с.

3. Юрій М.Ф. Історія України. К.: Кондор, 2004. – 252с.

Loading...

 
 

Цікаве