WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Французьке просвітництво XVIII століття - Курсова робота

Французьке просвітництво XVIII століття - Курсова робота

Серія спеціальних робіт Дідро була присвячена питанням драматургії і театру. Дідро відкидає нормативну естетику Буало і пропонує свою систему драматичних жанрів, зокрема "середній" жанр – драму, яка зображує конфлікти, які відбуваються в рамках сім'ї, у відносинах між людьми третього прошарку. Ці принципи створили справжню революцію в театрі. Суть революції в тому, що класичному характеру, позбавленому історичної конкретності, був протиставлений реальний характер людини, яка займає зовсім нижче місце в суспільстві. Зберігають цінність і гостроту розділи Дідро про мистецтво актора. Дідро виступав за актора, який роздумує, керує своїми емоціями, спирається на великий життєвий досвід, має гарну освіту і добре розуміється в драматичному тексті.

Отже, як мислитель і громадський діяч, як теоретик мистецтва і майстер художньої прози, Дідро неповторно представляє епоху розквіту французько Просвітництва. Найбільш глибоко і повнокровно він розкриває ідею розуму і разом з тим долає раціоналістичну односторонність раннього етапу Просвітництва. Наносячи найбільш відчутний удар по естетичній системі класицизму, Дідро енергійно допомагав формуватися просвітницькому реалізму в західноєвропейській літературі XVIII століття.

2.3 Сентименталізм

Сентименталізм (фр.sentimentaliste, від setiment – почуття, чутливість) напрям у європейській літературі другої половини XVIII – поч. XIX століття, що розвивався як утвердження чуттєвої стихії в художній творчості, на противагу жорстким, раціональним нормам класицизму, властивому добі раннього Просвітництва культу абсолютного розуму.

Цей напрям здобув свою назву від твору англійського письменника Л.Стерна "Сентиментальна подорож" 1768 року і поширився в різних жанрах – у повістях, романах, мелодрамах. Сентименталізму притаманні такі риси, як увага до внутрішнього світу людини, возвеличення почуттів, підкреслене емоційне начало, апологія задушевності, простота й природність. Тогочасне письменство відкрило здатність простої людини до глибоких пристрастей і переживань. Життя людського серця становило головний об'єкт зображання сентименталістів. Мистецтво їх відзначалося глибоким демократизмом. Вони проголосили цінність людської особистості незалежно від її соціального стану, і ця цінність визначалася передусім поривами душі, природністю й щирістю почуттів. Увага до внутрішнього життя людини зумовила посилення психологічного, суб'єктивного начала в літературі.[24. 137 C.]

Філософським підґрунтям сентименталізму став руссоїзм. Ж.-Ж. Руссо відстоював право мистецтва на зображення почуттів. Він утверджував багато людської особистості, невичерпне розмаїття її пристрастей. Абсолютизації розуму в класицизмі Вольтера і Монтеск'є митець протиставив інший абсолют – серце. Саме цей абсолют, на його думку, визначає духовне і соціальне життя людини, скеровує її вчинки і відкриває шлях до пізнання істинного й прекрасного. Руссо пропонував письменникам зображувати звичайну просту людину, працьовиту, доброчесну й моральну.

Якщо у просвітницькому реалізмі переважав соціальний аналіз, то сентименталісти глибоко досліджували почуття людини. Представники даного напрямку покладали великі надії на внутрішні можливості особистості в процесі перетворення життя. А для того щоб розкрити цей духовний потенціал, потрібно "виховати серце" і збудити душу людини, сповнити її високими пориваннями шляхом повернення до природи. Виховання почуттів безпосередньо пов'язувалось з протистоянням негативному впливу середовища. У творах сентименталістів знайшла відображення висока культура почуттів, благородство людської натури, краса духовного життя особистості.[2, 252 C.]

Найвідомішим представником сентименталізму і засновником течії руссоїзму став Жан-Жак Руссо (1712 –1778рр.). Його погляди розходились з ідеями інших представників епохи і часто приймали форму відкритого конфлікту. Вольтер насміхався над демократичними ідеями Руссо. Руссо в свою чергу засуджував Вольтера за поступки аристократам. Ж.-Ж.Руссо не визнавав матеріалізму енциклопедистів, раціоналізму Вольтера і Дідро, протиставляючи ним почуття. В той час як більшість просвітителів бачило в театрі кафедру і трибуну, Руссо звинувачував театр у падінні моралі, саме через це він посварився з Д'аламбером і відмовився брати участь в "Енциклопедії". Релігійність Руссо входила у конфлікт з атеїзмом Дідро. Але в перспективі історії Руссо – соратник Вольтера і Дідро.

У своїх творах Жан-Жак Руссо виступає з позиції соціальних низів, недарма він був зв'язаний з Женевою і гордився своїм простим походженням. Він піддає критиці прогрес людської цивілізації, тому що цей прогрес не полегшив долі народу, не ліквідував його бідність. Ріст торгівлі та ремесла, розвиток науки і мистецтв не лише не укріпили позиції моралі і великодушшя, а навпаки, посилили експлуатацію простого люду, допомагали розвиватися корисливості, брехні, зіпсували мораль. Моральна деградація суспільства має своєю причиною, як стверджує Руссо, нерівність людей в суспільстві. Саме в майновій нерівності, в існуванні багатства і бідності, у встановленні приватної власності бачить він джерело розкоші, зніженості з однієї сторони, джерело потреби, безправ'я, рабства, тиранії – з іншої. Виступаючи проти соціального гноблення і рабства, Руссо висуває ідею демократичної конституції суспільства, його республіканської організації. Якщо просвітителі першого етапу, Монтеск'є і Вольтер, не були послідовними в боротьбі з феодальним ладом, обмежуючись концепцією просвітницького абсолютизму, то Руссо вірить лише в колективну мудрість народу, визнає законною боротьбу народних мас проти королів, оголошує рівність громадян перед законом, основою суспільства вважає суверенність народу, якому повинна належати і виконавча, і законодавча влади. Руссо вважає, що держава створена людьми, а не Богом, як заявляють прихильники теократичної теорії. Люди свідомо заключають між собою "суспільний договір", утверджуючи демократичну владу і повертаючи тим самим народу природну свободу і права, які були забрані в нього керуючим прошарком.

Демократизм, ненависть до знатних і багатих, до суспільної нерівності визначають естетику Руссо, направлену проти мистецтва, яку культивує лише насолоду та ігнорує моральний ідеал. Руссо не випадково в "Листі до Д'Аламбера" розглядає театр як силу, яка розбещує суспільство, тому що рахує аморальною саму ідею театру як повторення і наслідування життя і відтворення його почуттів і прорахунків. Він взагалі з підозрою ставиться до мистецтва, тому що бачить в ньому засіб зміцнення позицій феодального ладу і абсолютної монархії. Виключення він робить лише для музики, якою цікавиться в молоді роки.[16, 137 C.]

Руссо приділяє немало місця в своїй творчості питанням вихованням, присвячуючи ним цілу книгу – роман-трактат "Еміль" (1702р.). Виховання покликане допомагати людині розвинути закладені в ній основи здоров'я і моральності. Він відхиляє всяке насильство над природою і особистістю. Вихователь повинен прищеплювати дитині почуття співпереживання, м'якості, людяності, прибирати в нього риси тирана і деспота. Разом з тим, в книзі "Еміль" вміщено "Сповідь савойського Сікарія" - проповідь природної релігії, не обмеженої церковними догмами. Руссо був підданий переслідуванням з боку церкви, і одночасно викликав незадоволення Дідро і інших енциклопедистів, які твердо стояли на матеріалістичних позиціях. В цьому проявилась складність розвитку шляхів просвітницької думки у Франції. Ідеолог демократичних низів, Руссо виражав і релігійні настрої цих низів, і далеко не випадково в роки революції політичний радикалізм якобінців поєднувався з культом Верховної сутності, ідея якої належить Руссо.

Основні художні твори Ж.-Ж. Руссо – "Нова Елоїза" 1781 р., "Сповідь" 1776-1770 р. – повинні розумітись, з одної сторони, в контексті антифеодальних поглядів автора, з іншої сторони слід рахуватися з положенням Руссо серед інших просвітителів. Психологізм у цих творах несе войовниче, вороже старому режиму, антифеодальне забарвлення. В "Новій Елоїзі", незважаючи на соціальну детермінованість персонажу, для Руссо важливий психологічний тип, який він створює в творі. Письменник не визнає людину як істоту загальну. Він відстоює те, що люди різні і мають різні темпераменти, почуття, говорить про людей чуттєвих і холодних. Існує точка зору, яка стверджує, що позиція Руссо як письменника-новатора висвітлена в перших двох частинах роману, решта частин "Нової Елоїзи" являє собою, ніби відступ: Руссо який на початку надавав перевагу пристрасті розуму, ніби йде у відступ від офіційної моралі.

Loading...

 
 

Цікаве