WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → " Поняття ""українське відродження"". Періодизація та регіоналістика ""українського відродження""" - Курсова робота

" Поняття ""українське відродження"". Періодизація та регіоналістика ""українського відродження""" - Курсова робота

Українська історіографія вже має розроблену методологічну схему "українського XIX століття". В її основі — історична концепція тодішнього українського відродження, на якій і ґрунтується наше висвітлення подій і явищ відповідного періоду історії України. Протягом понад 130 років процес українського відродження розвивався у різних виявах: національно-етнічних, соціально-економічних, політичних, духовно-культурних. То був час панування на українських землях Російської і Австро-Угорської імперій. Вони провадили тут колонізаторську політику, спрямовану на повну етнічно-культурну і мовну асиміляцію українського народу, нещадно придушували державницькі прагнення українців. Проте національно-визвольний рух, який живився поширенням масової національної самосвідомості у процесі становлення і консолідації української нації, не припинявся. Більше того, він поєднувався з боротьбою мас за розв'язання соціальних проблем, породжених кризою кріпосницького господарювання і утвердженням ринкової (капіталістичної) економіки.

Історія України XIX - початку XX ст., як і в попередні часи, була частиною всесвітньої історії. Українське відродження підживлювалося подібними явищами інших народів і, в свою чергу, впливало на них. Не обминули Україну ні європейська революція середини XIX ст., ні загальноросійські демократичні революції початку XX ст., ні три війни (на початку, в середині XIX та на початку XX ст.) найбільших на ті часи світових імперій. Масові переселенські рухи українців утворили на Євразійському та Американському континентах більш або менш чисельні осередки українського населення поза межами Батьківщини, і це також прилучало Україну до світового історичного процесу.

Той же період характерний і значним злетом української культури, незважаючи на постійний тиск з боку правлячих гнобительсько-колонізаторських сил. Новими досягненнями збагатилися фольклор і народно-ужиткове мистецтво. Як і раніше, народні маси виступали незмінним і найнадійнішим охоронцем національних традицій у житті українського суспільства. Бурхливі політичні події перших десятиріч XX ст. відзначаються особливою активізацією та участю в них широких народних мас.

Багатогранне політичне, господарське і культурне життя України висувало на передній край найвизначніших патріотів. Вони самовіддано служили "українській справі" — справі національного і соціального визволення свого народу. їхня моральна чистота у дусі найсвітліших християнських ідеалів викликала щирі почуття захоплення в усіх чесних людей світу. З цього приводу влучно висловився 1930 р. на сторінках франкомовного журналу "Слов'янський світ" українсько-діаспорний історик Ілько Борщак (1892-1959 pp.): "Керівники українського руху XIX ст. майже всі були людьми, яких поважали у Європі, насамперед за їхній моральний рівень, за добропорядне життя, здібності, знання, таланти. Це, вважаємо, не проста випадковість... національний рух є насамперед апостольство, духовне надбання, а ідеї здебільшого є такими, як і люди, які їх пропагують; вони заслуговують стільки ж уваги, скільки й самі ці люди"

Можливо, й ознайомлення зі сторічною і двохсотрічною давниною України так само сповнить сучасних читачів почуттями історичного оптимізму і зміцнить їхні національно-патріотичні переконання. Адже попри всі негаразди, злигодні, утиски, насильства, які були в тому минулому, все-таки суспільством рухала дедалі міцніша тенденція українського відродження, консолідації української нації, поширення в усіх верствах народу національної самосвідомості. Звернемося до міркувань Михайла Грушевського, який 90 років тому писав: "Чоловік — створіння громадське. Без зв'язку з громадою подібних до нього створінь, без почуття сього зв'язку, своєї людської солідарності не може він жити. Але сих зв'язків шукає він у своїм найближчім окруженню. Його не вдовольняє почуття своєї людської солідарності з ескімосом чи кафром, так само як і почуття генетичного, "історичного" зв'язку з орангутангом чи шимпанзе, не кажучи про карася чи комара. Він цінить передовсім зв'язки з тою національністю, яка окружає його; з тим ґрунтом, на якім він живе; з поколіннями тих людей, що на тім же ґрунті жили, оплодотворивши його своєю працею, зросивши його своїм потом і кровію. Обиватель гадяцький чи липовецький, яких би верхів культурності не досягав, буде хилити чоло перед Дантом і Шекспіром, Вашингтоном і Марксом, але він не почує до них ніколи тої інтимної близькості, яку чує чоловік, свідомий своєї української національної приналежності, української національної традиції, до тих сірих шукачів справедливості і правди, що пройшли отсими вкритими густим пилом дорогами, минаючи сі чепурні села, і серед тихого шамотіння придорожніх верб думали важку думку про долю краю й свого народу. До тих великих і малих борців за волю й поступ свого народу, великих і малих творців української культури, українського слова, української свідомості. До всіх, що зв'язали себе з долею українського народу, України й віддали свої сили, свою працю її будущині.

Мабуть, це мудре міркування можна вважати зверненням і до наших сучасників. Адже зміцнення масової національної самосвідомості нині украй потрібне для утвердження української національної ідеї, що має згуртувати в єдиний моноліт суспільство Української держави.

Висновки

Отже, українська історіографія вже має розроблену методологічну схему "українського XIX століття". В її основі — історична концепція тодішнього українського відродження, на якій і ґрунтується наше висвітлення подій і явищ відповідного періоду історії України. Протягом понад 130 років процес українського відродження розвивався у різних виявах: національно-етнічних, соціально-економічних, політичних, духовно-культурних.

То був час панування на українських землях Російської і Австро-Угорської імперій. Вони провадили тут колонізаторську політику, спрямовану на повну етнічно-культурну і мовну асиміляцію українського народу, нещадно придушували державницькі прагнення українців. Проте національно-визвольний рух, який живився поширенням масової національної самосвідомості у процесі становлення і консолідації української нації, не припинявся. Більше того, він поєднувався з боротьбою мас за розв'язання соціальних проблем, породжених кризою кріпосницького господарювання і утвердженням ринкової (капіталістичної) економіки.

Історія України XIX - початку XX ст., як і в попередні часи, була частиною всесвітньої історії. Українське відродження підживлювалося подібними явищами інших народів і, в свою чергу, впливало на них. Не обминули Україну ні європейська революція середини XIX ст., ні загальноросійські демократичні революції початку XX ст., ні три війни (на початку, в середині XIX та на початку XX ст.) найбільших на ті часи світових імперій. Масові переселенські рухи українців утворили на Євразійському та Американському континентах більш або менш чисельні осередки українського населення поза межами Батьківщини, і це також прилучало Україну до світового історичного процесу.

Список використаних джерел та літератури

  1. Батенко Т. Анатоль Вахнянин (1841-1908). Біля джерел національного відродження. – Львів, 1998. – 140 с.

  2. Борисенко В.Й. Курс української історії. – К., 1998. – 426 с.

  3. Верига В. Нариси з історії України (кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.). – Львів, 1996. – 447 с.

  4. Гуржій О.І., Демченко М.В., Мельник Л.Г. Історія України: в двох книгах. Книга 1(З найдавніших часів до кінця ХІХ століття). – К., 1991. – 571 с.

  5. Нариси з історії Українського відродження. – К., 1994.

  6. Равченко О. Нариси Української історіографії в епоху національного відродження. – Харків, 1992. – 226 с.

  7. Україна крізь віки. В 15 т. Том 9: Національне відродження України / В.Г. Сарбей. – 1999. – 336 с.

Loading...

 
 

Цікаве