WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Берестологія (вивчення берестяних грамот) як спеціальна історична дисципліна - Реферат

Берестологія (вивчення берестяних грамот) як спеціальна історична дисципліна - Реферат

майнових питаннях; міжземельні відносини (як між земельними власниками, так і між безпосередніми виробниками); деякі аспекти політичної історії - військові події, мореплавство і т.д. Проте особливо цікавою є інформація, що дає основу для дослідження побуту і звичаїв середньовічного міста. Як правило вона унікальна.
Серед більш ранніх грамот, чимало тих, що мали нести побутовий характер. Наприклад, лист свекра невістці, де пояснюється що і де знаходиться в домі і що як Ігнат прийде по борг, то віддати його йому.
В 1963 р. на Ульїнському розкопі серед інших документів знайдено берестяну книгу (№ 419). Об'єм книги 12 сторінок, розмір п'ять на п'ять сантиметрів. Зміст книги - молитва. Цікава грамота № 415 (перша половина ХІV ст.), де селянка Февронія повідомляє Феліксу, що син її вигнав з двору і побив. Питає поради чи їхати її в місто, чи він сам прийде.
Грамота № 636 (остання третина ХІІІ ст.) повідомляє про воєнні події, зокрема про те, що прибув викуплений полонений із Полоцька, який повідомив про те, що на Новгород насувається велике військо. В результаті просять надіслати пшеницю для гарнізону.
Грамота № 144 (перша половина ХІV ст.). Косарик наказує Єсиору взяти у Тимофія в борг три рублі до Різдва.
Автор одного з листів просить дружину прислати йому сорочку, яку він забув взяти в дорогу, іншого - пристати йому "чтенія доброго".
Новгородські грамоти зберігаються у фондах новгородського історичного музею. На сьогоднішній день їх вилучено більш двох відсотків тих, що потенційно зберігаються в новгородському культурному шарі, але вони уже ускладнюють собою цілком репрезантивний фонд писемних джерел. Щороку кількість знайдених берестяних грамот в середньому складає 19, що відкриває перед берестологією нові горизонти в дослідженні як писемних джерел так і різних сторін життя середньовічного суспільства.
Відсутність берестяних грамот у культурних шарах південно руських міст пояснювалася окремими дослідниками тим, що нібито березова кора ,як матеріал для листів, вживалася лише у північних районах Русі, де в лісах широко розповсюджена береза ,а в Південній Русі писали чорнилом на пергаменті й ці записи до наших днів не збереглися. Проте знахідки бронзових і кістяних стрижнів - писал або стилюсів - відомі з багатьох розкопок давньоруських міст на території сучасної України. Якраз ними й наносили літери на березову кору або на воскові таблички - цери. Враховуючи знахідки цих знарядь, дехто стверджував існування і в Південній Русі листування на бересті, але заперечував можливість збереження подібних документів на території України через відмінний від північного характер ґрунту південноруських міст.
Ігор Свєтніков (м. Львів) дослідник звенигорських берестяних грамот, 28 липня 1988 р. відкрив нову сторінку у вивченні історії колишньої Південно-Західної Русі. В цей день два учні СПТУ №14 селища Івано-Франкове Яворівського району Львівської області Олег Колодка та Ігор Шило, працюючи на розкопках південно-східного передмістя давньоруського Звенигорода, у культурному шарі, датованому проміжком часу між роками 1110 і 1137, знайшли три фрагменти першої на Україні берестяної грамоти (2*12, 2*8,5*1,8*3,2). Її початок і кінець відсутні. І хоч стан збереження грамоти робить наполегливим встановленням імен її автора й адресата на місця відправлення, ця знахідка стала першим доказом існування і в Південній Русі спілкування простих людей за допомогою листів на березовій корі та їх високого рівня писемності.
Звенигородська берестяна грамота №2 була знайдена 28 липня 1988 р. вчителем середньої школи №4 міста Львова Шихом Мирославом Степановичем на території іншої садиби північно-східного передмістя у культурному шарі, датованому також 1110-1137. Грамота є листом, очевидно, висланим з когось іншого давньоруського міста (припускають, що це Перемишль). Житель Звенигорода. В ній іде мова повернення вдовою чоловікового боргу. Вона наказує якомусь Негиничові про записану в судових справах суму і погрожує, що в разі відмови приїде в Звенигород з князівським слугою, який примусить Негинича повернути борг та ще й оплатити додаткові кошти, пов'язані, мабуть, із поїздкою та оплатою княжого "отрока".
Звенигородська грамота №2 дає нам також інформацію про юридичні взаємини жителів Південно-Західної Русі: кредит у торговельних відносинах за умови запису в борг в судових актах був санкціонованим авторитетом князівської влади і князь бра на себе обов'язок захисту прав кредитора. В разі скарги останнього на неоплатного боржника, підтверджений записом у судових документах (князівський суд, таким чином виконував також функції нотаріальної контори, в якій записи вела призначена князем людина, у даному разі - священник), князь посилав свого слугу, уповноваженого допомогти кредиторові одержати іменем князя борг. Зрозуміло, що й запис у судових документах, і відрядження "отрока", і сам процес одержання таким способом боргу оплачувався додатково, отже, Говенова погрожує Негиничу, що цей спосіб повернення боргу обійдеться йому значно дорожче.
Звенигородську грамоту №3 знайдено 1989 р. на площі споруди №23 "а" в межах північно-східного передмістя. Ця споруда також належала до середнього будівельного горизонту, датованого роками 1110-1137. грамота №3 є ще необробленим шматком березової кори видовженої форми з нерівними краями, завширшки 1,5-3,8 см та завдовжки 22,7 см. Автор грамоти, очевидно, власник споруди Іван, лише випробовував якість цієї смужки берести. На внутрішньому її боці він написав літеру "а" та зробив мініатюрний рисунок погруддя людини 1,5 см. Завширшки. Постать зображена у профіль уліво в циліндричному головному уборі, ніби з якоюсь китицею зверху біля переднього краю головного убору. На рисунку зазначено око, брову, довгий ніс, борідку та вухо. Важко відповісти на запитання: що це - схематичний автопортрет чи жартівлива карикатура? Описана грамота не дає нових даних про листування жителів Південно-Західної Русі.
Звертають увагу на себе й різна транскрипція літер "ч" і "ц", що в новгородських грамотах передаються одним знаком "ц", ще й часто поверненим у зворотний бік. Вжита Говеновою форма слова "прийду" - "приедю" донині широко вживається в різних регіонах України ("придю", "прийдю", "прислю", "принесю" і т.д.) - на Середньому (Ровенському) Поліссі, Буковині, частково на східному Поділлі й Середній Наддніпрянщині. Мабуть, південного походження є й не зовсім зрозуміле слово "пришь", якому також відсутні паралелі в текстах новгородських берестяних грамот.
Таким чином, розкривається картина більшскладна, ніж традиційне уявлення про спільну для українців, росіян, білорусів давньоруську мову.
Цікавою для лінгвістів є грамота "карельською мовою" (Т292 новгородська берестяна грамота), де була зафіксована язичницька молитва каральською мовою. З одного боку ці підтвердило, що пережитки язичництва в Новгороді були досить стійкими ХІІІ-XIV ст. З іншого боку цій грамоті зраділи каральські лінгвісти. Адже вона на шістсот років старша за всі відомі на сьогоднішній час тексти, написані карельською.
Можливо, збільшення кількості знайдених грамот на бересті, дозволить розширити діапазон досліджень.
Loading...

 
 

Цікаве