WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

розігнати з'їзд, загрожували перетворити мирний розвиток національно-визвольного руху в Україні у збройний міжнаціональний конфлікт. З'їзд запропонував Центральній Раді негайно приступити за згодою з національними меншинами до проведення в життя підвалин автономного ладу. Зі свого боку, він зобов'язався забезпечити Раді найактивнішу підтримку. Було підтверджено постанову І з'їзду про українізацію армії й затверджено статут найвищої української військової установи - Генерального комітету на чолі з С. В. Петлюрою. З'їзд обрав Раду військових депутатів й ухвалив, щоб вона увійшла складовою части-ною до Центральної Ради. Рада військових депутатів обрала постійну президію у складі українських соціал-демократів П. Войтенка, М. Врублевського і Й. Гермайзе, українських есерів С. Березняка, О. Паливоди і М. Панченка, а також безпартійного П. Куцяка (Чалого). Після з'їзду українізація армії посилилася. На всіх фронтах було утворено українські військові Ради і комітети. Вони керували роботою з'їздів солдатів-українців, випускали газети й листівки, створювали національні земляцтва, громади і клуби. Вищі військові власті і Ради солдатських депутатів, які перебували під контролем загальноросійських соціалістичних партій, неприхильно ставилися до "українізації багнета", але цей процес було вже неможливо спинити.
І Універсал Центральної Ради. 10 червня виконавчий Комітет Центральної Ради схвалив текст Універсалу й доручив Винниченкові оголосити його на військовому з'їзді, який у цей день завершував свою роботу. Стоячи, делегати вислухали документ з урочистою назвою -o "Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й поза Україною сущого". Спираючись на волю свого народу, який скинув імперське ярмо, Центральна Рада цим документом оголошу-вала себе органом, здатним приймати акти конституційного значення - універсали. В Універсалі проголошувалося: "Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори".
В Універсалі висловлювалася надія на те, що неукраїнські народи, котрі живуть в Україні, разом з українцями будуватимуть автономний устрій, який покінчить з безладдям у краї. Українським організаціям доручалося прийти до згоди й порозуміння з демократично обраними організаціями інших національностей і вкупі творити нове життя. Центральна Рада закликала український народ наполегливо боротися за свої права, щоб достойно стати поруч із кожним організованим, державним народом, як рівний з рівними.
Талановитий письменник, В. К. Винниченко залишив нам схвильований опис ефекту, що його справило на делегатів військового з'їзду читання Універсалу: "Засмажені, загартовані в боях, у крові, в стражданнях обличчя кривились від солодкого болю надзвичайних переживань, від високої, ніколи не знаної радості. Деякі голосно ридали, припавши головами до спинок фотелів, многі кулаками, рукавами "гімнастьорок" витирали сльози; деякі суворо зціплювали зуби, щоб не закричати в екстазі".
Універсал справив величезне враження й на суспільство. Заклик до українського громадянства обкласти себе добровільним податком на потреби, пов'язані з роботою Центральної Ради (Тимчасовий уряд не виділяв ані карбованця), подіяв надзвичайно швидко: біля її скарбниці виросла черга з людей, які бажали віддати гроші. З місць сотнями йшли телеграми, в яких висловлювалися солідарність і запевнення у щирій підтримці. Вітаючи Центральну Раду як найвищий державний орган, український народ вітав власне національне відродження.
Іншою була реакція на Універсал з боку Тимчасового уряду. Через голову Центральної Ради князь Львов звернувся з відозвою до "братів-українців", у якій закликав: "Не йдіть необачним шляхом роздроблення сил визволеної Росії, не відривайтеся від загальної Батьківщини, не розколюйте війська, не завдавайте нетерпеливим бажанням зараз же зміцнити форми державного ладу України смертельного удару всій державі і самим собі!" Уряд повідомляв, що починає втілювати в життя програму культурного самовизначення народів, а форми державного і господарського устрою, які відповідали б їхнім національним бажанням, треба опрацьовувати на Установчих Зборах, коли вони будуть скликані. У неофіційних заявах урядові партії висловлювалися відвертіше. П. М. Мілюков заявив, що проголошення Універсалу є "великим злочином", а газета "Речь" побачила у цьому "німецьку інтригу".
І Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, який працював у червні в Петрограді, став усе-таки на примиренську позицію. Есеро-меншовицька більшість з'їзду солідаризувалася з твердженням уряду про те, що тільки Всеросійські Установчі Збори компетентні розв'язувати проблему автономії України. Та водночас ці партії дуже цінували свій демократизм. Тому у резолюції з українського питання з'їзд запропонував урядові увійти в порозуміння з органами української революційної демократії з тим, щоб організувати тимчасовий крайовий орган для задоволення національних потреб населення. Більшовицька фракція з'їзду заявила навіть, що вона не може приєднатися до такої ре-золюції, бо вона компромісна. Більшовики пропонували засудити національну політику Тимчасового уряду як контрреволюційну і антидемократичну, а також визнати за Україною право на повну автономію і утворення самостійної держави. Така ж антиурядова спрямованість простежувалась у статті В. І. Леніна "Україна". Уникаючи безпосередньої оцінки "універсального акту" про устрій України, вождь більшовицької партії обмежувався твердженням про те, щоприйняття його є документальним доказом краху національної політики уряду. Справжнє ставлення до Центральної Ради проявлялося у більшовиків тільки в ситуації, коли вони мали справу зі своїм головним ворогом - Тимчасовим урядом. Лідер київських більшовиків Г. Л. Пятаков звинувачував Раду в "українському шовінізмі" й заявляв: "...підтримувати українців нам не доводиться, бо для пролетаріату цей рух некорисний".
Утворення Генерального секретаріату. Оголошенням Універсалу Центральна Рада брала на себе державні функції. Українська громадськість визнала це і почала звертатися до "незаконного" з точки зору Тимчасового уряду органу з різноманітними справами. Щоб упора-тися з цим, Рада мусила утворити виконавчий орган ще не визнаної влади.
Після Українського національного конгресу для проведення поточної роботи було створено спеціальний Комітет. До його складу входили голова Ради і два його заступники (обрані конгресом), члени у кількості 17 чоловік (обиралися на сесійному засіданні Ради), голови комісій Ради у кількості не більше 8 чоловік (обиралися Комітетом). Комітет мав право поповнюватися шляхом кооптації до повного свого складу, затвердженого у кількості 33 осіб. Щомісяця він скликав сесії Ради, в разі потреби - надзвичайні. В міру того, як у руках Центральної Ради
Loading...

 
 

Цікаве