WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

характеризували так довго заперечувану панівними колами українську націю. Особливу увагу було приділено найгострішому питанню - визначенню кордонів майбутньої автономії відповідно до етнографічного принципу. Уряд не став довго розмовляти й передав справу на розгляд комісії експертів. Позицію, обрану професорами-експертами, Винниченко пізніше схарактеризував із властивим йому в'їдливим гумором:
"Виміряючи територію майбутньої автономії України, вони торкнулись Чорного моря, Одеси, Донецького району, Катеринославщини, Херсонщини, Харківщини. І тут, від одної думки, від одної уяви, що донецький і херсонський вугіль, що катеринославське залізо, що харківська індустрія одніметься в них, вони до того захвилювались, що забули про свою професорську мантію, про свою науку, про високі Установчі Збори, почали вимахувати руками, розхристались і виявили всю суть свого руського гладкого, жадного націоналізму. О, ні, в такому роз-мірі вони ні за що не могли признати автономії. Київщину, Полтавщину, Поділля, ну, хай ще Волинь, ну, та й хай уже й Чернігівщину, це вони могли б ще признати українськими. Але Одеса з Чорним морем, з портом, з шляхом до знаменитих Дарданелл, до Європи? Але Харківщина, Таврія, Катеринославщина, Херсонщина? Та які ж вони українські? Це - Новоросія, а не Малоросія, не Україна. Там і населення в більшості не українське, то, словом, руський край. Бідні професори навіть науці своїй наплювати в лице й, як нетактовне цуценя, одшпурнули від себе ногою, коли вона підбігла до них з своєю статистикою, з посвідченням Російської Академії наук. Яка там, к лихій годині, Академія наук, коли однімаються Дарданелли, вугіль, залізо, сіль? Руський буржуа батька рідного одшпурнув би ногою, коли б він перешкоджав йому тримати й не пускати ці багацтва". Центральна Рада визначила дату скликання І селянського і II військового з'їздів з таким розрахунком, щоб мати до їх відкриття відповідь Тимчасового уряду на її вимогу надати Україні автономію. Однак тиждень за тижнем Винниченко не одержував відповіді, а становище української делегації стало просто принизливим. Тим часом уряд організував в Україні петиційну кампанію, яка повинна була довести, що "малороси" й "югороси" не поділяють позиції Центральної Ради. Так званий "Південноросійський демократичний союз" засипав центральні установи телеграмами, в яких доводив, що справу автономії можуть вирішувати тільки Установчі Збори. Київські установи (комітет об'єднаних громадських організацій, Рада робітничих і солдатських депутатів, Рада коаліційного студентства) запротестували проти "сепаратних" переговорів Центральної Ради з урядом.
Втративши надію одержати відповідь, українська делегація поспішила додому, щоб взяти участь у роботі селянського з'їзду. Відповідь наздогнала її уже в Києві. Тимчасовий уряд повідомив, що не може визнати Центральну Раду виразницею правдивої волі українського народу і не має повноважень розв'язувати питання про автономію України, а тому слід почекати до Установчих Зборів.
I селянський і II військовий з'їзди. Всеукраїнський селянський з'їзд відкрився у Києві 28 травня. На ньому було представлено по одному делегату від волосних і по два - від повітових та губернських комітетів Селянської спілки. Найбільше уваги й часу з'їзд приділив обговоренню доповіді української делегації про переговори з Тимчасовим урядом. Позиція останнього викликала загальне обурення. Делегації дорікали, що вона обрала роль покірливого прохача. В деяких виступах пролунали заклики оголосити самостійність України. Коли ж із Петрограда одержали звістку про те, що О. Ф. Керенський, який у новому складі уряду став військовим міністром, наважився заборонити з'їзд делегатів від украї-нізованих військових частин, гніву селян не було меж. У резолюції, складеній в рішучих висловах, вони цілком солідаризувалися з позицією Центральної Ради й закликали всі військові та громадські організації, а також державні установи допомогти їй у розбудові автономного ладу.
З'їзд обрав Раду селянських депутатів та її виконавчий орган - Центральний комітет Селянської спілки. Було ухвалено, щоб уся Рада селянських депутатів разом із комітетом увійшла в Центральну Раду. Це рішення мало принциповий характер, бо поклало початок пе-реформуванню Центральної Ради в орган представництва за класами. Отже, селянський з'їзд ділом відповів на виклик Тимчасового уряду, який засумнівався в тому, що Центральна Рада є виразником волі українського народу.
Після з'їзду Центральна Рада зібралась у поповненому складі й розглянула політичну ситуацію, що склалася. Було визнано, що Тимчасовий уряд свідомо йде проти інтересів українських трудящих і проголошеного ним самим права націй на самовизначення. Рада вирішила відмовитися од дальших спроб порозуміння з державним керівництвом і звернутися безпосередньо до українського народу з універсалом, в якому визначилися б основоположні принципи автономного ладу. Поки йшла робота над текстом цього законодавчого акта, наспів час скликати новий військовий з'їзд. Заборона цього з'їзду О. Ф. Керенським під приводом його "невчасності" зустріла негативну реакцію в усій країні. Ніколи раніше уряд не забороняв будь-яких з'їздів, і вони відбувалися мало не щодня. У Петрограді якраз тоді працював польський військовий з'їзд і готувався загальноросійський з'їзд робітничих і солдатських депутатів. Навіть В. І. Ленін виступив у газеті "Правда" зі статтею "Недемократичне, громадянине Керенський!" У статті були такі знаменні рядки: "Своєю "великодержавною" націоналістичною політикою гр. Керенський тільки посилює тільки розпалює саме ті "сепаратистські" прагнення, проти яких Керенський та Львов хочуть боротися". Цей висновок повністю збігався з попередженням М. С. Грушевського, зробленим на початку революції: спроби загальмувати справу автономії призведуть тільки до поширення самостійницьких настроїв.
Військовий з'їзд відкрився уКиєві 5 червня у присутності 1976 делегатів, які мали мандат від 1732 тис. солдатів і офіцерів фронту й тилових гарнізонів. За кілька днів число учасників зросло до 2500. Вони при-бували з усіх куточків країни, зокрема з Туркестану й Омської області. Після відкриття делегати прийняли резолюцію, в якій визнали з'їзд повноважним. У ній зазначалося: "Право зборів і з'їздів належить українцям, як й іншим вільним народам, а через те й заборона з'їзду військовим міністром Керенським являється незаконною". Перед початком з'їзду делегати зібралися на Софіївській площі. У присутності десятків тисяч киян, після молебну й урочистого виконання українського гімну вони заприсяглися: не повертатися до своїх частин без автономії матері-України. Керівникам з'їзду Винниченку і Петлюрі ціною великих зусиль вдалося вгамувати розбурхані пристрасті й мітинговий запал, що панували на з'їзді. Вони своєчасно викрили провокаційні чутки про винесення з'їздом рішень захопити губернську контору Держбанку та інші державні установи й застерегли делегатів від спроби заарештувати призвідників. Незгоди з керівництвом місцевого гарнізону, яке тільки шукало зачіпки, щоб
Loading...

 
 

Цікаве