WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

формування: дві третини депутатських мандатів одержують губернії та міста, одну третину - центральні комітети партій та інші центральні установи. Три губернії Правобережжя, Херсонщина і Катеринославщина, а також Харківщина і Полтавщина мали по чотири мандати, Чернігівщина, Північна Таврія, Кубань і Холмщина - по три, губернії з меншим числом українського населення - по одному. Міста Київ, Харків, Катеринослав і Одеса, а також українські колонії у Петрограді й Москві дістали право надіслати в Раду по одному делегату. Загальна кількість мандатів дорівнювала 150. Центральній Раді надавалося право розширити свій склад після конгресу на 15 % з тим, щоб охопити в ході перетворення на орган крайової влади представників національних меншин. Головою Центральної Ради конгрес обрав таємним голосуванням, але майже одноголосно М. Грушевського, його заступниками - С. Єфремова і В. Винниченка. Організаційний період українського національно-визволь-ного руху закінчився. Починалася боротьба за владу.
2. Проголошення автономії України.
Розгортання національно-визвольного руху. Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів, яка фактично перебрала на себе функції всеросійського координаційного центру, бажала мати справу не з незліченною кількістю Рад, а з великими обласними утвореннями. Даючи директиви на місця, виконком Петроради накреслив конфігурацію областей, що не збігалися з етнографічними кордонами. Зокрема, об'єднувалися Ради Херсонської, Таврійської, Бессарабської і частини Подільської та Волинської губерній, які входили в Одеський військовий округ, а також Ради Румунського фронту і Чорноморського флоту. Координуючим органом цього об'єднання став Румчород (Центральний виконавчий комітет Рад Румунського фронту, Чорноморського флоту і Одеського військового округу). Ще більше місцевих Рад об'єднав Харківський обласний виконком на території Харківської і Катеринославської губерній, Області Війська Донського. Центром третього утворення став Київ, обласним виконкомом якого об'єднувалися Ради п'яти губерній - Київської, Полтавської, Чернігівської, Курської і Воронізької. Отже, територія України поділялася на не зв'язані між собою частини, до яких приєднувалися неукраїнські землі. На Київському обласному з'їзді Рад, який відбувся наприкінці квітня, сталася перша проба сил між українською і всеросійською революційною демократією у питанні про автономію України.
Прагнучи зберегти контроль над обласним з'їздом, київські Ради робітничих і солдатських депутатів готували його потай від українських організацій. Дізнавшись про з'їзд із газет за кілька днів до його початку, Центральний комітет Селянської спілки дав телеграфну директиву в губернії й повіти негайно прислати делегатів. Устигли приїхати в основному делегати від Звенигородського повіту, але числом, яке перевищило кількість усіх делегатів від робітників і солдат. Організатори з'їзду змушені були допустити їх до роботи в селянській секції, хоча й не визнали мандатів. Секція негайно запропонувала з'їздові резолюції про автономію України у федеральній Росії, про формування українських вій-ськових частин і про розв'язання земельної проблеми тільки українським народним парламентом. Керівництво з'їзду на чолі з П. І. Незлобіним з порога відкинуло ці резолюції й постановило вважати секційні засідання передз'їздівськими нарадами, а на самий з'їзд обрати делегатів від селян по два на повіт. Розгнівані селяни покинули з'їзд. Цей конфлікт прискорив організаційне відокремлення Української селянської спілки від Все-російського селянського союзу.
Новий, більш серйозний конфлікт спалахнув у зв'язку зі спробами формування українських військових частин. Початок їм поклала вимога 3 тис. солдатів, які перебували на збірних пунктах у Києві, відправити їх на фронт як українську військову частину. Київські Ради робітничих і солдатських депутатів та комітет об'єднаних громадських організацій засудили цю вимогу й виявили готовність силою зброї розігнати "бунтовщиків і дезертирів". Центральна Рада заступилася за них і висловилася за доцільність сформування окремого українського полку. Разом із тим вона заявила, що має намір формувати українські частини тільки в тилу. Ця заява була відповіддю на численні застереження про те, що переформування військових частин за національною ознакою призведе до зниження боєздатності фронту. Але компромісна позиція Ради не задовольнила військову і цивільну влади. Проблема лишалася не-розв'язаною.
Тим часом в армії блискавично розгортався рух українських солдатів за утворення національних частин. Ініціатори-"дезертири" самочинно сформували Перший український полк ім. гетьмана Б. Хмельницького. Фронтове командування не наважилось його розформувати.
5-8 травня у Києві зібрався І Український військовий з'їзд, на який з'їхалося близько 700 делегатів від усіх армій, флотів і гарнізонів. Його роботою керували М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра і М. Міхновський. Головним пунктом роботи з'їзду стало питання про ставлення до війни. Було вирішено добиватися миру без анексій і контрибуцій, але до настання такого миру пропонувалося обороняти здобутки революції від ворога за лінією фронту. Від імені сотень тисяч озброєних солдатів з'їзд заявив, що "...вважає Центральну Раду єдиним компетентним органом, покликаним вирішувати всі справи, що стосуються цілої України та її відносин до Тимчасового правительства". Ставилася вимога, щоб Рада одержувала з казни кошти, призначені на українські національні потреби. З'їзд зажадав, щоб Тимчасовий уряд та Петро-градська Рада оголосили окремим актом принцип національно-територіальної автономії України і негайно призначили міністра у справах України.
На з'їзді відбулися вибори генерального військового комітету, який за погодженням із російським генеральним штабом мав провадити українізацію армії. До комітету було обрано В. Винниченка, М. Міхновського, С. Петлюру, голову Української військової ради при Румчороді лікаря І. Луценка, колишнього начальника повітряної оборони царської ставки полковника В. Павленка, начальника полку ім. гетьмана Б. Хмельницького підполковника Ю.Капкана, авіатора-прапорщика, в майбутньому - відомого радянського діяча М. Полоза та ін. Завданням комітету було введення в організовані форми стихійного процесу виділення старшин і солдатів-українців у окремі національні частини. На Балтиці комітет повинен був укомплектувати українськими командами одиночні кораблі, а на Чорному морі - українізувати весь військовий флот. Як показали дальші події, комітет не спромігся довго працювати як цілісний орган. Деякі його члени вибули через різні причини, і вся робота по українізації армії поступово зосередилася в руках Петлюри.
Переговори у Петрограді. Виконуючи настанови військового з'їзду, Центральна Рада у середині травня надіслала для переговорів з Тимчасовим урядом і Петроградською Радою повноважну делегацію на чолі з В. Винниченком. Суть вимог зводилася до того, щоб державна влада офіційно заявила про своє прихильне ставлення до автономії України. Делегація озброїлася великою кількістю документів, поміж них офіційними посвідками з Академії наук, що
Loading...

 
 

Цікаве