WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Запрошені на конференцію представники меншовицьких організацій України заявили, що визнають принцип автономії, а також запропонували злиття обох партій. Однак до цього справа не дійшла, бо центральне керівництво РСДРП(м), яка після квітневої кризи стала урядовою партією, насторожено ставилося до спроб Центральної Ради перетворитися на орган державної влади. За кількістю членів (близько 5 тис. у середині 1917 р.) українські соціал-демократи вдесятеро поступалися місцевим меншовикам. Якщо соціальною базою меншовиків були пролетарські райони України, то вплив УСДРП відчувався головним чином у містах індустріально малорозвиненого Правобережжя. Серед українських соціал-демократів були такі визначні діячі національно-визвольного руху, як В. Винниченко і С. Петлюра.
Володимир Кирилович Винниченко (1880-1951) народився у селі Веселий Кут Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Одержав середню освіту в Єлисаветградській гімназії й почав учитися на юридичному факультеті Київського університету. Тут став соціал-де-мократом, членом Революційної української партії (РУП). Однак політична діяльність не поглинула його цілком. Ще студентом, у 1902 р., Винниченко опублікував у журналі "Киевская старина" своє перше оповідання "Краса і сила". Відтоді став регулярно писати, вдосконалюючи свій талант великого майстра слова. Соціал-демократична пропаганда серед київських робітників і селян Полтавщини закінчилася для Винниченка у 1903 р. арештом і виключенням з університету. Йому вдалося втекти з київської Лук'янівської в'язниці. Пізніше знову був заарештований, потрапив до дисциплінарного батальйону, знову втік. Опинившись за межами Росії, багато разів перетинав кордон із вантажами революційної літератури для УСДРП. Черговий арешт загрожував довічною каторгою, і йому довелося перейти на становище політемігранта. Разом із Д. Донцовим і Л. Юркевичем він присвятив себе редагуванню журналу "Дзвін", займався інтенсивною літературною діяльністю. Незадовго до світової війни В. К. Винниченко нелегально повернувся в Росію. Проживав під чужим прізвищем, переважно в Москві. Лютнева революція дозволила йому повернутись у Київ, і він цілком занурився в політичну діяльність.
Симон Васильович Петлюра (1879-1926) народився в Полтаві в сім'ї візника, колишнього селянина. Дістав духовну освіту, яка обійшлася його батькові дешевше. Був виключений із семінарії за організацію надто теп-лого, на думку начальства, прийому, що його студенти влаштували українському композиторові М. В. Лисенку. Деякий час навчався у Львівському університеті, відтак працював секретарем у газеті "Рада". Під час реорганізації РУП в УСДРП у грудні 1905 р. став одним із лідерів нової партії, редагував партійний орган - газету "Слово". Після закриття газети служив бухгалтером у Санкт-Петербурзі й Москві. З 1912 р. редагував журнал "Украинская жизнь", який виходив у Москві. В 1916 р. вступив до Земського союзу (добродійна організація, що відала побутовими потребами армії) і працював як помічник уповноваженого на Західному фронті. З початком українізації армії був обраний головою Української ради Західного фронту. Прибув як її делегат на І військовий з'їзд. Після обрання до складу Військового генерального комітету при Центральній Раді залишився у Києві.
З'їзд української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) відбувався одночасно з конференцією соціал-демократів. Він мав установчий характер: раніше цілісної партії не існувало, хоча гуртки та організації українських есерів діяли з 1905 р. Розбіжності їхні зі всеросійською партією есерів також полягали в якісно іншому підході до національного питання. Як і соціал-демократи, українські есери вимагали негайного впровадження широкої національно-територіальної автономії України. Організаторами партії були студенти, вік яких не перевищував 25 років - В. Залізняк, М. Ковалевський, Л. Ковалів, О. Севрюк, П. Христюк, М. Шраг. Саме з цією партією пов'язав свою політичну долю М. Грушевський.
За кількістю членів (близько 75 тис. восени 1917 р.) УПСР значно поступалася спорідненій всеросійській партії - найбільшій в Україні. Якщо російські есери мали своєю соціальною базою промислові райони (в одній Катеринославській губернії в їхніх організаціях налічувалося близько 100 тис. членів), а також внутрішні гарнізони та фронти, то українські есери користувалися найбільшим впливом на селі.
За вплив на село відчайдушно боролися три політичні сили - більшовики, російські есери та українські есери. В. І. Ленін ставив перед своєю партією вимогу "негайно влаштовувати по всій Росії, в кожному без винятку селі Ради селянських і батрацьких депутатів на зразок Рад робітничих і солдатських депутатів у містах". Найуспішніше така робота йшла на Харківщині. Перша сільрада тут з'явилася 19 березня, а в травні на селянському з'їзді було обрано Харківську губернську Раду селянських депутатів. Російські есери енергійно поновлювали діяльність селянських союзів, які вперше виникли під час революції 1905-1907 рр. Але вони досягли певних успіхів тільки на Катеринославщині й Херсонщині.
Зрештою селом оволоділи українські есери у співдружності з кооператорами. Під їхнім впливом 6-7 квітня пройшов так званий з'їзд "діячів українського села". Він вирішив скликати всеукраїнський селянський з'їзд і підтримав гасло національно-територіальної автономії України. Тим часом в українських губерніях розгорнулася робота по утворенню селянських спілок та по відвоюванню у російських есерів організованих ними селянських союзів, а у більшовиків - Рад селянських депутатів. У кінцевому підсумку єдиною централізованою організацією, до всього цілком незалежною від контрольованого російськими есерами Всеросійського селянського союзу, залишилася Українська селянська спілка. Вона складалася на низовому рівні з сільських спілок (не плутати цю масову громадську організацію з пізнішими більшовицькими сільрадами - адміністративним органом), а на волосному, повітовому - з Рад селянських депутатів та їхніх виконавчих комітетів.
Український національний конгрес. 6 (19) квітня у Києві відкрився Український національний конгрес. На нього прибуло понад 900 делегатів від політичних партій і різних українських організацій - робітничих, се-лянських, військових, економічних,культурних. Поміж них були представники Кубані, Галичини, усіх фронтів.
Делегати оплесками зустріли привітання моряків-українців Чорноморського флоту і робітників та солдатів революційного Петрограда. Селянська спілка внесла до залу засідань синьо-жовтий прапор із вишитим на ньому портретом Т. Г. Шевченка. Після вступної промови М. Грушевського конгрес заслухав і обговорив ряд доповідей: про принцип федералізму, способи утворення автономного устрою, забезпечення прав національних меншин тощо. Було прийнято вимогу негайної організації Крайової Ради і висловлено думку про те, що ініціативу у створенні цього територіального органу мусить взяти на себе Центральна Рада. Соціально-економічних питань конгрес практично не торкався. На третій день роботи було проведено вибори нового складу Центральної Ради. За пропозицією Грушевського прийняли такий принцип її
Loading...

 
 

Цікаве