WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

заборонено, часом без будь-яких винятків, друкувати щось українською мовою. Від початку цієї війни українську пресу заборонено. До неї було застосовано заборону раніше, ніж до німецької. Аж до самої революції українські школи не дозволяли, і навчання на українській (малоруській) мові вважалося злочинством. Бюрократичні неуки не соромилися в своїх неофіційних актах висміювати українську мову, яка має свою історію, свою літературу - один із найбільших духовних витворів найближчого нам по крові й походженню слов'янського племені, невідривно сполученого з нами історичними зв'язками". Як бачимо, гармонію співчуття у такій довгій цитаті перебито дисонансом лише в останньому півдесятку слів. Справді дисонансом, бо близькість по крові й походженню не є достатньою підставою для "невідривності" народу, тобто довічного позбавлення його державних прав. Та цей дисонанс, як засвідчили наступні події, якраз і був підґрунтям політики всеросійських партій.
Через тиждень після петроградської маніфестації, 19 березня, Центральна Рада влаштувала урочистий похід у Києві. У ньому взяли участь близько 100 тис. чоловік, поміж них десятки тисяч солдатів-українців. Похід під 320 національними прапорами пройшов від Володимирського собору по Фундукліївській вулиці на Хрещатик. З балкону міської думи (розміщувалася на сучасному Майдані Незалежності) його вітали члени Київського комітету об'єднаних громадських організацій і начальник військового округу генерал Н. А. Ходорович. Потім по Трьохсвятительській вулиці маніфестанти вийшли на Софіївську площу до пам'ятника Б. Хмельницькому, де відбулося українське народне віче. Людська ріка заповнила не лише Софіївський і Михайлівський майдани, а й усі прилеглі вулиці та провулки. Під калатання дзвонів з-за стін святої Софії вийшло духовенство й відбулася панахида по мучениках, які покла-ли голови за волю України. Віче прийняло таку резолюцію:
"Зажадати від Тимчасового правительства, щоб воно міцно зв'язало справу автономії України з інтересами нового ладу і заохотило людність до всяких жертв, для чого негайно видало б декларацію, котрою з свого боку визнало би потребу широкої автономії української землі, і поробило би одразу всі заходи, щоб надати український національний характер публічним установам з захованням прав національних меншостей".
На цьому вічі пролунали також вимоги не баритися з Установчими Зборами і скликати в найближчому майбутньому Український національний конгрес. Метою останнього вважалася підготовка організаційних умов для запровадження автономії і вибори Центральної Ради від губерній, що в них переважало українське населення, а також від партійних, профспілкових і класових українських організацій.
Маніфестації українців у Петрограді й Києві, пробудження національного життя в українських губерніях, вимоги про надання українському народові державних прав глибоко занепокоїли керівництво загальноросійських, поміж них і соціалістичних партій в Україні. 4 квітня у Києві відбулося об'єднане засідання президій міського Комітету громадських організацій, Ради робітничих депутатів, Ради військових депутатів і коаліційної Ради студентів. Запрошених керівників Центральної Ради спитали, чи бажають вони здійснювати автономію України самочинно? Голова виконкому Ради робітничих депутатів есер П. І. Незлобін заявив, що революційна демократія багнетами відповість на проголошення автономії України національним конгресом. Грушевський заспокоїв присутніх: українці не мають наміру проголошувати конгрес установчими зборами, а бажають лише підтвердити його авторитетом повноваження Центральної Ради, що утворилася за рішенням окремих організацій.
Згадуючи цей перший конфлікт між українцями і загальноросійськими партіями в Києві, Грушевський у своїх "Споминах" писав: "Так нібито щасливо і мирно закінчилася ця пам'ятна стріча провідників українського руху з російськими. Вона з формального боку очистила атмосферу, відсунула конфлікт між українською і общеруською демократією. З цього боку ми почували себе задоволеними. Але приємних вражень, приємної спадщини цей інцидент по собі не лишив. Слова, що пролунали з обох сторін, навпаки, ясно зазначили непримиренне становище їх супроти себе, і те непримиренне, що було в цьому інциденті, зосталося надалі".
Було очевидно, що між українською і неукраїнською демократією в Україні існують і поглиблюватимуться розбіжності в розумінні завдань і кінцевої мети національно-визвольного руху. Загальноросійські партії та організації рішуче заперечували право Центральної Ради перетворитися на дійсний орган державної влади. За цих умов надзвичайно актуальним ставало питання про зміцнення вже існуючих українських політичних партій та організація або утворення нових.
Українські політичні партії та організації. Революція 1905 р. поклала початок утворенню українських політичних організацій. Одначе після поразки революції саме їх було піддано особливо ретельному знищенню. Відразу після повалення самодержавства в політичному житті українських губерній брали участь тільки загальноросійські партії. Але незабаром політична палітра України істотно збагатилася. Процес організаційного оформлення української демократії був складовою частиною національно-визвольного руху і відбувався досить швидко.
25-26 березня провело з'їзд Товариство українських поступовців. Головою обрали одного з засновників - М. Грушевського, хоча він не мав наміру в пореволюційній ситуації продовжити в ньому своє членство. На з'їзд зібралися делегати від "тупівських" відділень 17 міст, поміж них і від трьох міст за межами дев'яти українських губерній - Катеринодара, Петрограда і Москви. Вони заявили про підтримку Тимчасового уряду, зобов'язалися всіма силами й засобами творити автономію України з тим, щоб всеукраїнські Установчі Збори тільки затвердили її, і визнали за доцільне внести до статуту автономії принцип забезпечення прав націо-нальних меншин. З'їзд звернувся до суспільства з закликом сприяти підготовці Українського національного конгресу. Було вирішено змінити назву організації на "Союз українських автономістів-федералістів". До керівництва обрали Д. Дорошенка, С. Єфремова, А. Ніковського, В. Прокоповича та ін.
На початку квітня члени Союзу реформували його в партію й узяли собі тимчасово, до скликання установчої конференції, програму радикально-демократичної партії, що існувала під час першої російської революції. У червні,коли зібралася конференція, партія дістала назву соціалістів-федералістів (есерів). Насправді, однак, соціалістичних елементів у програмі цієї партії не було. За політичною та ідейною спрямованістю есери наближалися до кадетів. Масовою партія не стала, тому що провадила політичну роботу тільки в інтелігентських колах. Але вона розгорнула велику культурницьку діяльність й користувалася впливом у Центральній Раді. 4-5 квітня провели свою конференцію українські соціал-демократи. Ця партія з'явилась у 1905 р. й перестала існувати як цілісна організація через два роки. Гасло автономії вона підтримувала з часу заснування, і ця програмна вимога була чи не єдиним пунктом гли-боких розбіжностей із всеросійською партією меншовиків.
Loading...

 
 

Цікаве