WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

замовкли. Навпаки, прибічники союзу з Антантою, найбільш послідовним з-поміж яких був Петлюра, заговорили на повний голос. До них приєднався Винниченко, і 16 січня Директорія офіційно оголосила війну радянській Росії.
Зупинившись на короткий час у Харкові для переформування, радянські війська незабаром поновили наступ у трьох напрямах. Друга повстанська дивізія просувалася на Полтаву, група під командуванням П. Ю. Дибенка - на Катеринослав, група Ю. В. Сабліна - на Донбас. Загальна чисельність регулярних військ, зосереджених на Харківському напрямі, не перевищувала 11 тис. бійців, але вони спиралися на підтримку численних партизанських загонів.
Дибенко захопив Катеринослав 27 січня. Друга дивізія увійшла в Полтаву і, не гаючи часу, просунулася до Дніпра. 1 лютого вона переправилася на правий берег в районі Кременчука. Група Сабліна тим часом зайняла донецькі міста і з'єдналася з радянськими військами, що стримували частини генерала Денікіна.
Одночасно з наступом на Харківському напрямі відбулося просування радянських військ на Київ. Основу військових сил тут становили три полки Першої повстанської дивізії, полк Другої дивізії і частини прикордонників. Богунський полк під командуванням М. О. Щорса 12 січня зайняв Чернігів і разом з Таращанським полком В. Н. Боженка наблизився до Броварів, де стояла 40-тисячна петлюрівська армія. Хоча чисельність радянських військ була майже вчетверо меншою, вони пішли у наступ. Після триденної битви Петлюра змушений був відступити, відкривши шлях на Київ. 5 лютого Перша повстанська дивізія захопила столицю Україну.
Причини успішних для Червоної армії воєнних дій схарактеризовано в оперативному зведенні командування військ Директорії за лютий 1919 р.: "Швидке захоплення більшовиками Лівобережної України, а також Києва і втрата нами майже всієї Херсонщини і Катеринославщини пояснюється, з одного боку, кращою організацією більшовицької армії, а з другого - співчуттям і активною допомогою місцевого українського населення більшовикам".
Реорганізація Директорії. Спілка з Антантою. Більшість провідних діячів УНР не бажала йти на формування єдиного з Антантою антибільшовицького фронту. Антибільшовицькі настрої багатьох із них, що тільки посилювалися безкомпромісною позицією самих більшовиків, у цьому не відігравали вирішальної ролі. Набагато більше важило те, що Антанта була у тісній спілці з Денікіним, який рішуче заперечував існування самостійної України. Переговори в Одесі з командуванням французьких військ відбувалися мляво і не давали результатів. Виявилося, одначе, що Раднарком РСФРР також не визнав незалежної УНР і докладав усіх зусиль, щоб очистити українські губернії від "буржуазно-націоналі-стичних" петлюрівських військ. Україна опинилася між молотом і ковадлом.
Такого борця за національну справу, як М.Грушевський, охопив відчай, і він відійшов од політичної діяльності. В. Винниченко також намірився залишити пост голови Директорії, але наштовхнувся на опір керівництва своєї партії, що розглядало такий крок як дезертирство.
Після вимушеного переїзду з Києва до Вінниці Директорія розпочала переговори з Антантою, спрямовані на укладення негайної угоди. Делегація провідних міністрів УНР зустрілася з французьким командуванням і вислухала такі ультимативні вимоги: реорганізувати уряд УНР і саму Директорію, вилучивши з її складу представників соціалістичних партій, поміж них В. Винниченка і С. Петлюру; відмовитися од "більшовицької" соціально-економічної політики; реорганізувати армію УНР (у стислі терміни збільшити її до 300 тис. чоловік і підпорядкувати союзному командуванню нарівні з Доб-ровольчою армією Денікіна).
Замість того, щоб вийти з Директорії, С. Петлюра заявив про припинення свого членства в соціал-демократичній партії, Винниченко вийшов з Директорії й передав повноваження її голови Петлюрі. Чехівський подав у відставку, і на посаді голови уряду його замінив С. Остапенко. Формально Директорія функціонувала й надалі. Фактично ж Андрієвський, Макаренко і Швець були статистами. Вони тільки маскували одноособову владу Петлюри.
Сподівання на допомогу з боку Антанти не справдилися. Переслідувані радянськими військами, петлюрівці 6 березня покинули Вінницю. Черговою резиденцією уряду УНР стала Жмеринка.
Отже, початок 1919 р. характеризувався великими невдачами українського національно-визвольного руху. На передній план виходили нерозв'язані завдання соціальної революції. Трудящі пішли за більшовиками, які проголошували їхні власні гасла: землю - селянам, фабрики - робітникам! Одначе більшовики незабаром запропонували масам радянську форму державності і свою програму соціально-економічних перетворень, далекі від інтересів трудящих.
ВИСНОВОК.
Матеріал виявився набагато цікавішим, ніж я вважала на початку написання цієї роботи, і на превеликий жаль, значний його обсяг не вдалося вмістити в рамки цього реферату. Але, на мій погляд, викладений матеріал дає деяке поняття про життя та про громадський устрій українців, становище української мови, становище в галузі культури і науки, формування політичної і державної думки та свідомості українського народу, зростання національної самосвідомості, підвищення суспільно-політичної активності, національної і релігійної толерантності народів та народностей України, здобутки й прорахунки та надії й розчарування всього українського народу.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
1. Грушевський М. "Начерки історії українського народу". - К., 1991 р.
2. Дорошенко Д. І. "Нарис історії України". - Львів, 1991 р.
3. Коропецький І. С. "Дещо про минуле та сучасне української економіки".-К.: Либідь, 1995 р.
4. Афанасьєва В. Г., Смирнова Г. Л. "Урок дає історія". М.: Політіздат, 1989 р.
5. Кульчицький С. В., Курносов Ю. О., Коваль М. В. "Історія України". - К.: Освіта, 1995 р.
6. Кульчицький С. В., Котляр М. "Довідник з історії України"; видав. "Україна"; К., 1996 р.
7. Кульчицький В. "Історія держави і права України". Львов, 1996 р.
8. Субтельний Орест "Україна. Історія". - К.: Либідь, 1994 р.
9. Субтельний О. "Історія України", Київ, 1993 р.
10. Субтельний О. "Україна; історія". - К.: Либідь, 1991 р.
11. Курс лекцій: "Історія України": У 2 т. - К.: Либідь, 1992 р.
12. "Історія батьківщини XX сторіччя". - М.: Дрохва, 1995
13. Кирилін И. А. "Історія міжнародних відношень і зовнішньої політики СРСР". М.: Міжнар. відношення, 1986 р.
14. Трухановский В. Г. (ред.) "Історія міжнародних відношень і зовнішньої політики СРСР" М.: Междунар. відношення, 1967 р.
15. Нежинский Л. Н. (ред.) "Радянська зовнішня політика 1917-1945 р." М.: Міжнар. відношення, 1992 р.
16. Севастьянов Г. Н. (ред.) "Нова і Новітня історія". - М.: Наука, 1990 р.
17. Король В. Ю. "Історія України", видавничий центр "Академія", 1999 р.
18. Полонська-Василенко Н. "Історія України". Мюнхен, 1972 р.
19. Попов Н. "Начерки історії Комуністичний партії України (більшовиків)". X., 1933 р.
Loading...

 
 

Цікаве