WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

фабзавкоми часто виступали ініціаторами утворення Рад робітничих депутатів або переобрання їхнього складу.
Виникнення Рад як форми політичної організації трудящих являло собою особливість всеросійської дійсності, що відзначалася особливою гостротою класових суперечностей, злиденним становищем мас, які змушені були за безцінь продавати робочу силу капіталістам або поміщикам. Люди праці не знаходили співчуття і підтримки у влади, яка мало змінилася порівняно з кріпосницькою епохою, а тому наповнювалися рішучістю "до основанья" знищити існуючий лад. Народжені Лютневою революцією демократичні сили намагалися переконати трудящих у тому, що треба поступово створювати нові державні інститути, починаючи з Установчих Зборів. Однак що далі загострювалося економічне становище, що більше поширювалися в масах недовіра до панівних класів, песимізм щодо перспектив революції, озлобленість і відчай, то популярнішими ставали максималістські гасла експропріації чужої власності. Не маючи досвіду життя у демократичному суспільстві, пролетаризовані маси покладалися на власні, класового типу організації - Ради, профспілки, фабзавкоми.
Мережа Рад робітничих і солдатських депутатів була густою тільки в Донбасі й у прифронтовій смузі. У середині 1917 р. в Україні налічувалося 252 Ради, поміж них у Донбасі - 180 (71 %). Засновниками Рад були переважно загальноросійські соціалістичні партії есерів і соціал-демократів. Хоча керівні органи всеросійської соціал-демократії з дореволюційних часів діяли окремо, як самостійні партійні центри більшовиків і меншовиків, більшість місцевих організацій спочатку була об'єднаною. Дедалі більше розходження у принципових питаннях тактики і стратегії революційного процесу між меншовиками і більшовиками призводило до утворення самостійних партійних організацій.
На початку революції в українських губерніях налічувалося не більше 2 тис. більшовиків, а тому їхній вплив на утворення й діяльність Рад залишався обмеженим. Як і в Росії, Ради в Україні у перших своїх складах були есеро-меншовицькими. Поглиблення економічної і політичної кризи сприяло підвищенню популярності більшовицьких гасел і чисельному зростанню цієї партії. До кінця квітня чисельність більшовиків уже пере-вищила 10 тис. чоловік. З другої половини 1917 р. в постійно оновлюваному складі деяких Рад робітничих і солдатських депутатів більшовики стали переважати.
Гасло "Вся влада Радам!". Есери та меншовики розглядали Ради як тимчасові органи революції. Контролюючи в лютневі дні дії десятків тисяч озброєних людей через Петроградську Раду робітничих і солдатських де-путатів, вони не скористалися такою перевагою, щоб оголосити цей орган державним і захопити владу. Навпаки, есеро-меншовицькі лідери беззастережно підтримали Тимчасовий уряд, сформований з представників партій кадетів та октябристів, які займали панівні позиції в Державній Думі. Такий курс мав на меті забезпечити наступність і легітимність (законність) влади. Звичайно, есери та меншовики використовували вплив у Радах для боротьби за владу з урядовими партіями, але в зумовлених законом рамках.
Політична лінія більшовиків у перші дні революції не відрізнялася від курсу інших соціалістичних партій. Однак у квітні, на другий день після приїзду в Петроград з еміграції, В. І. Ленін виголосив "Квітневі тези" - документ, що докорінно змінював тактику і стратегію його партії. Він зазначив, що час переходити від першого етапу революції, який дав владу буржуазії внаслідок недостатньої свідомості й організованості проле-таріату, до її другого етапу, який передасть владу в руки пролетаріату і найбідніших верств селянства. Партія більшовиків зобов'язувалася відмовитися од підтримки Тимчасового уряду, витіснити з Рад есерів та меншовиків, які вважалися "дрібнобуржуазними" партіями, й опанувати контроль над ними. Перехід Рад під контроль більшовиків вносив, на думку Леніна, в революційні маси свідомість та організованість.
У тезах висувалося гасло "Вся влада Радам!". Втілюючи його в життя, більшовики неминуче ставали на заваді демократичному спрямуванню революційного процесу. Адже пролетарська, тобто суто класова організа-ція протиставлялася представницьким державним інститутам, аж до Установчих Зборів, які починали формуватися в країні після Лютневої революції. "Не парламентарна республіка,- повернення до неї від Р.Р.Д. (Рад робітничих депутатів) було б кроком назад,- а республіка Рад робітничих, батрацьких і селянських депутатів по всій країні, знизу доверху" - так визначав Ленін найближчі цілі своєї партії.
Самі більшовики не відразу погодилися з "Квітневими тезами". Зокрема, київський комітет партії визнав їх неприйнятними. Лише після гострої боротьби більшість членів міської організації РСДРП(б) солідаризувалися з цим документом.
Згуртуванню більшовиків навколо курсу, накресленого Леніним, допомагала сама обстановка у розбурханій революцією країні. Октябристсько-кадетський Тимчасовий уряд не наважувався на кардинальні зміни і не рахувався з вимогами народних мас, які втомилися від злигоднів і війни. У відповідь на ноту міністра закордонних справ П. М. Мілюкова, який проголосив готовність уряду провадити війну до переможного кінця, 21 квітня у Петрограді відбулася 100-тисячна демон-страція протесту. Мілюков і військовий міністр О. І. Гучков змушені були залишити свої посади. Уряд поповнився шістьма міністрами від партій, представлених у Петроградській Раді робітничих і солдатських депутатів, які зважилися взяти на себе відповідальність за дальші події. Більшовики залишилися в опозиції. У дні квітневої кризи вони провели конференцію, яка солідаризувалася з тезами Леніна. Протистояння консервативних сил і більшовиків поглибилося. Зростали також суперечності між більшовиками та іншими соціалістичними партіями, що їх Ленін звинувачував в угодовстві. За такого розкладу політичних сил можливості демократичного розвитку революційного процесу стали вкрай обмеже-ними.
Політичну ситуацію в країні після Лютневої революції В. І. Ленін характеризував як переплетення двох влад - буржуазної (Тимчасовий уряд) і революційно-демократичної (Ради). Висунутий ним термін "двовладдя" логічно випливав з погляду на Ради як на владу. Вождь більшовиків тримав курс на заміну есеро-меншовицької більшості у Радах більшістю своєї партії з тим, щоб проголосити в країні радянську владу. Замість громадянського миру суспільству пропонувалася війна. Тогочасна преса різних політичних напрямків постійно звинувачувала більшовиків у прагненні розв'язати громадянську війну.
Нерішучі дії урядових партій, до яких після квітневої кризи приєдналися меншовики та есери, сприяли дедалі більшому сповзанню країни у прірвуекономічної кризи й політичної анархії. На тлі організаційного безсилля уряду гасла більшовиків здавалися особливо принадними: мир - народам, землю - селянам, фабрики - робітникам, владу - Радам! Дедалі більше депутатів Рад оголошували себе більшовиками або такими, що співчувають цій партії. Після травневих довиборів більшовицька фракція Київської Ради робітничих депутатів мала вже близько третини депутатських місць (у березні- менше 15 %).
Навіть
Loading...

 
 

Цікаве