WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Республіку (ЗУНР). Президентом ЗУНР став голова Національної Ради Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) - лідер національно-демократичної партії К. Левицький. Національна Рада гарантувала правомочність законодавства Австро-Угорщини й поспішила зі створенням жандармерії та збройних сил - Української Галицької армії (УГА). Вона виступала проти передачі землі селянам. Це зменшило підтримку населенням проголошеної держави за умов агресії з боку Польщі, що почалася. Після жорстоких боїв польські війська 22 листопада зайняли Львів, уряд ЗУНР змушений був переїхати до Тернополя. Трудящі були розчаровані внутрішньою політикою Національної Ради. Зростаюче соціальне напруження взимку 1918-1919 рр. матеріалізувалось у появі, за російським прикладом, непредставницьких революційних організацій - Рад. У Дрогобичі, Калуші, Косові, Стебнику виникли Ради робітничих депутатів. У Коломиї, Станіславі і Стрию, де розміщувалися частини УГА, з'явилися Ради солдатських депутатів.
З'явилися також комуністичні партійні групи, що стояли на вкрай лівих позиціях і під гаслами ліквідації приватної власності розшарували населення за класовими ознаками. У суспільстві, вже розколотому за на-ціональними ознаками, загострення класової боротьби створювало додаткові перепони на шляху до завоювання державної незалежності українських земель. Перші комуністичні групи або гуртки постали у Львові, Дрогобичі, Станіславі, Стрию і Тернополі. У лютому 1919 р. на конференції в Станіславі вони утворили Комуністичну партію Східної Галичини (КПСГ). Сама назва партії свідчила про те, що її члени не визнали утворення ЗУНР. Хоча така позиція була до певної міри спровокована відверто ворожим ставленням Національної Ради до революційних організацій трудящих, усе-таки її треба розцінювати як сектантську. 26 січня 1919 р. у Дрогобичі відбулася конференція, делегати якої представляли 10 тис. робітників Прикарпаття. Заслухавши доповідь комуніста В. Ф. Коцка про Жовтневу революцію, конференція висловила недовіру Національній Раді й закликала до встановлення влади Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів. Було визнано за необхідне возз'єднати Східну Галичину з радянською Україною. Одночасно з робітничими виступами розпочався селянський рух. Навесні у деяких повітах селяни стали розподіляти поміщицьку й церковну землю.
У ніч на 14 квітня 1919 р. комуністи підняли збройне повстання в Дрогобичі. Об'єднана робітничо-селянська Рада проголосила повалення влади Національної Ради й надіслала привітання радянським урядам України і Угорщини. Однак розрахунки на розростання повстання не справдилися. Після короткочасного кровопролитного бою урядові війська зайняли Дрогобич. Наприкінці червня - на початку липня 1919 р. добре оснащені Антантою польські війська окупували всю територію Східної Галичини і Західної Волині. Було ліквідовано структуру української державності, зокрема органи місцевого самоврядування. Будь-який опір окупантам нещадно придушувався.
Північна Буковина і Хотинщина. Австро-угорську провінцію Буковину з центром у Чернівцях населяли переважно українці (в північній частині) і румуни. Тут виникли паралельні органи влади, утворені українськими та румунськими політичними партіями. Український крайовий комітет орієнтувався на ЗУНР, а румунська Національна Рада тяжіла до Румунії. У цю боротьбу за владу істотні корективи вносили неорганізовані трудящі маси. З листопада 1918 р. в Чернівцях відбулося 40-тисячне Буковинське народне віче, на якому пролунав заклик: "Хочемо до України!". Цього ж дня утворилася Комуністична партія Буковини яккрайова організація КП(б)У. Тимчасовий Центральний Комітет очолив С. І. Канюк. Замість австрійської адміністрації в деяких районах Північної Буковини стали виникати Ради. Щоб зупинити розвиток подій у небажаному напрямі, королівський уряд Румунії негайно послав війська і захопив територію всієї Буковини. Національна Рада проголосила себе єдиною владою в краї.
Трудящі не припинили боротьби. Найвищого напруження вона досягла під час Хотинського повстання. У ніч на 28 січня 1919 р. місцеві підпільники і бессарабські партизани захопили міст через Дністер, розгро-мили полк румунських прикордонних військ і зайняли Хотин. Утворена ними Хотинська Директорія видала розпорядження про мобілізацію в повстанську армію. За короткий час було сформовано кілька полків і заго-нів загальною чисельністю близько ЗО тис. чоловік. Повстанці захопили майже сто населених пунктів у Хотинському і Сорокському повітах Бессарабії. Одначе сили були нерівними, а уряд радянської України допомогти не зміг. Наприкінці січня 1919 р. повстанські загони чисельністю понад 4 тис. чоловік і близько 50 тис. біженців перейшли через Дністер на територію України.
Закарпатська Україна. Закарпаття перебувало в підпорядкуванні угорської адміністрації. Тому після проголошення незалежності Угорщини цей населений переважно українцями край увійшов до її складу. Як і в Угорщині, в містах краю у листопаді - грудні 1918 р. почали виникати Ради робітничих депутатів. Посилювалася боротьба селян за землю. Багатонаціональність населення низинних районів зробила Закарпаття об'єктом суперечок сусідніх держав. Користуючись слабкістю угорського уряду, Чехо-Словаччина з дозволу країн Антанти на початку 1919 р. захопила західну частину краю, а Румунія - південно-східну. Одначе корінне населення прагнуло до возз'єднання з Україною. Колишні солдати австро-угорської армії, які повернулися додому з України, де вони були як військовополонені або у складі окупаційних військ, розповідали про революційну боротьбу народних мас. Такі розповіді викликали загальний інтерес. Щоб дізнатися з перших вуст про програму уряду радянської України, закарпатські селяни на початку січня 1919 р. відрядили у Харків свою делегацію, яка заявила, що населення краю чекає на прихід радянських військ.
21 січня 1919 р. в окупованому чеськими військами Хусті було скликано Закарпатські всенародні збори. У них взяли участь 420 представників від 175 міських та сільських громад. На зборах лунали пропозиції залишити Закарпаття в складі Угорщини або передати його Чехо-Словаччині чи ЗУНР. Більшість учасників висловилася за возз'єднання з радянською Україною.
21 березня 1919 р. в Угорщині було встановлено радянську владу. За прикладом угорського пролетаріату Ради робітничих і солдатських депутатів на неокупованій території Закарпаття взяли владу в свої руки. У Мукачеві, а згодом і в інших містах почалося формування Русинської (русини - самоназва закарпатських українців) Червоної гвардії. На основі червоногвардійських загонів, загальна чисельність яких перевищила 6 тис. бійців, було сформовано Русинську Червону дивізію, яка в складі угорської Червоної армії воювала з чеськими і румунськими інтервентами. Радянський уряд Угорщини надав краєві територіальну автономію й визнав за українським населенням право на національне самовизначення і возз'єднання з радянською Україною. Було видано декрет про націо-налізацію поміщицьких маєтків і перетворення землі на всенародну власність. Усі великі та середні підприємства промисловості й торгівля підлягали
Loading...

 
 

Цікаве