WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

узгодження з українським урядом, що селяни під загрозою "заслуженої кари" не повинні перешкоджати поміщикам у засіві ланів. Міністр земельних справ М. Ковалевський на це відповів, що не може потерпіти втручання німецьких начальників у свою галузь, а тому подає у відставку. Мала Рада відставки не прийняла й опублікувала таку резолюцію:
"1. німецьке військо закликане українським урядом на Україну для допомоги в справі заведення порядку і лише в тих межах, які зазначить уряд Української Народної Республіки;
2. ніяке самовільне втручання германського й австро-угорського вищого командування в соціально-політичне й економічне життя України не допустиме;
3. такі втручання, як наказ фельдм. Ейхгорна, можуть тільки дезорганізувати господарське життя на Україні, ускладнити соціально-політичні відносини і між іншим зробити неможливим виконання тих економічних договорів між УНР і центральними державами, котрі в ці дні виробляються і підписуються представниками згаданих держав". Неприємний для Центральної Ради інцидент зовні не набув дальшого розвитку. Але окупаційні власті остаточно прийшли до думки здійснити державний переворот і почали шукати сили в українському суспільстві, на які можна було б спертися в цій справі. Ці сили знайшлися серед заможного селянства. Починаючи з осені 1917 р. в. корінних українських губерніях і на Катеринославщині став ширитися рух Вільного Козацтва. Почасти він спирався на романтизовані історичні традиції колишнього козакування, але мав і цілком актуальний соціально-економічний зміст: під його прапорами гуртувалися селяни-власники, неприхильні до ідеї соціалізації землі, а тому опозиційні як Центральній Раді, так і більшовикам. Серед селян, які прагнули відродити козацький стан, користувалася впливом українська демократично-хліборобська партія, заснована на Полтавщині, у травні 1917 р. Вона організувала наприкінці березня 1918 р. в Лубнах хліборобський з'їзд, що мав широке відлуння в усій державі. В його рішеннях проголошувалися вимоги визнати принцип приватної власності як основу народного господарства і повернути власникам, включаючи поміщиків, конфісковані земельними комітетами засоби виробництва. У порозумінні з поміщицькою Спілкою земельних власників ця партія вирішила скликати у Києві Всеукраїнський хліборобський конгрес. Серед "хліборобів" швидко поширювалися настрої замінити владу Центральної Ради одноособовою диктатурою сильної людини, вибраної з поміж військових. Найчастіше лунало ім'я генерала П. П. Скоропадського.
24 квітня фактичний керівник німецької адміністрації в Україні генерал В. Гренер вперше побачився з цим кандидатом на пост голови держави. За спогадами Скоропадського, під час цієї зустрічі німці висунули умови, на яких давали згоду підтримати майбутній український уряд: визнання Брестського миру, розпуск Центральної Ради, відмова від скликання Установчих Зборів, недопущення виборів у законодавчі інститути до "повного Заспокоєння" краю, поновлення права приватної власності на землю, усунення від влади земельних комітетів і всіх "непевних елементів", оплата Україною перебування на її території німецьких та австро-угорських військ.
П. П. Скоропадський походив із старовинного роду. Засновником його був виходець з Уманщини Федір Скоропадський, який воював у війську Б. Хмельницького і поліг у бою під Жовтими Водами. Онук Федора Іван Скоропадський у 1708-1722 рр. був гетьманом України. Безпосередній предок П. П. Скоропадського, брат цього гетьмана Василь дослужився до чина генерального бунчужного, а його син Михайло займав посаду генерального підскарбія за гетьманування Кирила Розумовського. Павло Скоропадський народився в 1873 р., виковувався в пошані до української старовини і культури. Закінчив найбільш привілейований учбовий заклад при царському дворі - пажеський корпус. Під час світової війни командував лейб-гвардійським полком, потім кавалерійською дивізією і армійським корпусом. Улітку 1917 р. українізував 40-тисячний корпус і перетворив йогов серйозну бойову силу. Щоб попередити поширення радянської влади на всю Україну після жовтневого перевороту, він зупинив збільшовизовані війська, що прямували з фронту на Київ, роззброїв їх і відправив до Росії. На з'їзді в Чигирині його обрали почесним отаманом Вільного Козацтва України. Керівники Центральної Ради ставилися до цього енергійного, ініціативного і популярного генерала-монархіста вкрай недоброзичливо, бо справедливо вбачали у зростанні його впливу загрозу демократії. Скоропадський змушений був залишити службу і зблизився з партією українських хліборобів-демократів. Близькі йому люди з Першого Українського корпусу і Вільного Козацтва утворили так звану "Українську народну громаду". Ця організація почала проштовхувати думку про те, що тільки сильна диктаторська влада здатна вивести країну з безладдя й анархії. Найдоцільнішою, на їх погляд, формою влади було гетьманство, а найкращою кандидатурою на роль гетьмана - генерал Скоропадський.
Сприяючи діям Скоропадського, окупанти внесли власну частку в підготовку перевороту. 25 квітня Ейхгорн оприлюднив наказ про запровадження німецьких воєнно-польових судів в Україні. В ніч на 27 квітня за його розпорядженням у Києві було роззброєно одну з найбільш боєздатних військових частин УНР - дивізію синьожупанників. Свого часу вона формувалася в Німеччині з військовополонених-українців. А 28 квітня в зал засідань Центральної Ради увірвалися озброєні німецькі солдати, наказали всім підняти руки вгору (головуючий М. С. Грушевський цьому не підкорився), обшукали їх і заарештували двох міністрів. Наступного дня Центральна Рада провела останнє засідання. Зранку в найбільшому в місті приміщенні цирку зібрався хліборобський конгрес, на який прибуло з усіх губерній України майже 8 тис. делегатів. Коли у ложі з'явився Скоропадський, у залі вибухнула овація, пролунали вигуки "Хай живе гетьман!" Після цього головуючий запросив Скоропадського у президію, і той подякував присутнім за те, що вони довірили йому владу. На цьому процедура "виборів" завершилась. У ніч на 30 квітня прибічники гетьмана захопили державні установи. Переворот відбувся малою кров'ю: у сутичці з охоронцями Ради - галицькими січовими стрільцями- загинуло троє офіцерів-гетьманців. У переповне-ному німецькими окупантами Києві стати на захист законного уряду ніхто не наважився.
III. ВІДРОДЖЕННЯ УНР. ДИРЕКТОРІЯ.
7. Падіння гетьманського режиму.
Ставлення білогвардійців до української державності. Коли в центральній Росії утвердилася радянська влада, її противники закріпилися на окраїнах. Найбільш зручним плацдармом для організації антикомуністичного опору став Південь Росії. Вороги більшовизму зна-ходили підтримку серед заможних верств служилого стану - донського і кубанського козацтва. З усієї країни сюди стягувалися офіцери-добровольці. Це були переконані прибічники "білої справи", тобто поновлення царської влади: білий колір символізував монархію. За допомогою Антанти генерал Л. Г. Корнілов почав формувати з них Добровольчу армію. Спочатку вона складалася винятково з офіцерських частин - білої гвардії. Коли її стали поповнювати шляхом мобілізацій, назва
Loading...

 
 

Цікаве