WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

березня інтервенти захопили південні міста. Радянські сили евакуювалися морем у Крим. Після жорстоких боїв на початку квітня було залишено Катеринослав і Харків. Оскільки участь російських військ у воєнних діях в Україні важко було приховати, німці перейшли кордон і захопили Новозибків та Бєлгород. Загроза окупації нависла над Брянськом і Курськом. Тільки 4 травня на залізничній станції Коренево було підписано угоду про припинення воєнних дій на курському напрямі. Радянською Росією і Україною утворювалася так звана "нейтральна сторона" завширшки 10 км на ділянці від Рильська до Суджі.
У другій половині квітня розгорнувся німецький наступ на Крим. Радянські війська евакуювалися морем у Єйськ. Наступ інтервентів відбувався переважно по залізничних магістралях. Захоплення Катеринослава і Харкова відкривало їм шлях на Донбас. Застосовуючи тактику активної оборони, радянські війська затримали противника майже на місяць. Це дало змогу урядові Росії евакуювати з України рухомий склад залізниць, десятки ешелонів з промисловим устаткуванням, продо-вольство та інші матеріальні цінності. Наприкінці квітня розпочався відступ з Донбасу в напрямку Ростова-на-Дону й Царицина (тепер м. Волгоград). Німецькі війська разом із білокозаками 8 травня захопили Ростов. У дипломатичних документах проголошувалося, що єдиною метою союзників є запобігання більшовицькій агресії і поновлення в Україні законної влади - Центральної Ради. Фактично встановлювався звичайний окупаційний режим. Командуючий збройними силами Ні-меччини генерал Е. Людендорф пізніше так визначив головні цілі інтервентів: "На Україні треба було придушувати більшовизм і створювати там такі умови, щоб мати можливість видобувати з неї воєнні вигоди й вивозити хліб та сировину".
Окуповану територію було поділено на дві частини. Австро-Угорщина зайняла південно-західну Волинь, Подільську, Херсонську і Катеринославську губернії, Німеччина - всі інші. Миколаїв, Маріуполь і Ростов-на-Дону мали змішані гарнізони. Кам'яновугільна і залізорудна промисловість підпорядковувалися спільному управлінню. Утворена на паритетних засадах комісія розподіляла вугілля за принципом, встановленим у Берліні: в першу чергу задовольнялися потреби залізниць, потім - воєнного і торговельного флотів на Чорному морі і т. п. Централізоване управління залізницями і водним транспортом підлягало контролю з боку німецького командування.
Найголовнішою функцією майже півмільйонної армії окупантів було забезпечення вивозу продовольства і сировини. Щоб збільшити вивіз, уряди Німеччини та Австро-Угорщини не обмежилися централізованими поставками, а залучили до "комерції" рядових солдатів. Ось як писав про це у своїх мемуарах член радянського керівництва в Україні В. П. Затонський: "...німецьке командування дозволило, ба навіть зобов'язало солдатів відсилати щотижня пакунки з харчами на батьківщину. Потроху їм на це давалися кошти, а найбільше німецькі солдати самі торгували, виписуючи з батьківщини дрібну галантерею, ножі, голки, деяку мануфактуру й вимінюючи це все на Україні. Словом1, жили з комерції". Така армія не була цілком боєздатною, але окупаційні функції виконувала добре.
Розпуск Центральної Ради. Від уряду УНР чекали пояснень: чи умови окупації змінять його попередній курс, чи він залишиться незмінним. Розуміючи це, Центральна Рада 1 березня 1918 р. заявила, що все має бути так, як було: як віддала вона всю землю робочому народу, так на тім і стоїть, а закони, видані на користь робітників, також залишатимуться в силі. Рада готувалася до скликання проголошених III Універсалом Укра-їнських Установчих Зборів. Вони мали підтвердити її соціально-економічні реформи, поміж них соціалізацію землі. Було оголошено дату скликання- 12 травня. Підтверджувалася чинність виборів, що пройшли наприкінці 1917 р. та на початку 1918 р., але не скрізь, бо перешкодила війна. З 301 депутата Установчих Зборів тоді було обрано 172 (поміж них 115 есерів, 34 більшовики, 9 представників єврейських партій сіоністського напрям-ку). Довибори у замирених тепер окупаційними військами районах планувалося здійснюватинегайно. Проте діячі Центральної Ради не враховували, що політична обстановка змінилася кардинально. Півмільйонна окупаційна армія самою своєю присутністю ліквідувала попередній стан революційної ситуації, за якого здійснювалися соціально-економічні реформи. Спираючись на солідарність буржуазно-юнкерського офіцерського корпусу кайзерівської і цісарської армій, поміщики перейшли в наступ на селянство і зажадали повернення конфіскованої власності. Зокрема, у квітні велика група поміщиків-поляків з Волині й Поділля звернулася до австрійського уряду у Відні та безпосередньо до командування Другої австрійської армії з настійними вимогами примусити селян виплатити або одробити заподіяну їхньому майну шкоду. Промислово-фінансові кола руба поставили питання про скасування або перегляд робітничого законодавства. У багатомільйонному селянстві зросла активність більш заможних верств, настроєних поновити приватну власність на землю, тобто відмовитися од її соціалізації. Разом з тим незадоволення бідняцьких верств селянства, становище яких за умов окупації особливо різко погіршилося, знаходило вияв у партизанському русі, що поширювався, мов пожежа. Нарешті, природне в умовах громадянської війни та інтервенції послаблення державних інститутів, що їх Центральна Рада прагнула будувати демократичним шляхам, призводило до повсюдного хаосу й безладдя. Що далі, то більше центральний уряд не міг контролювати становище на місцях.
Усі ці процеси не пройшли повз пильну увагу окупаційних властей, які розглядали ситуацію під одним кутом зору: як організувати вивіз з України матеріальних ресурсів? Наприкінці березня австрійський міністр закордонних справ отримав від них реферат під назвою "Наша політика на Україні", в якому були такі знаменні рядки: "Досі ми обмежувалися військовою окупацією й прогнанням більшовицьких військ, управління ж краєм ми принципіальна залишали за Радою та її органами. Як же виглядає це управління? Чи теперішній режим- не торкаючись питання про його добру волю - є в стані постачити нам потрібні продукти або утворити такі умови, які б дали нам змогу добути ці продукти через закупку? Щоб Рада через свої власні органи могла забезпечити доставку і транспорт продуктів, це річ зовсім виключена, бо вона зовсім не має правильної і певно працюючої організації. І це не може швидко перемінитися, бо Рада не має ні грошей, ні справного виконавчого апарату (військо, жандармерія, суд, поліція) в своїм розпорядженні". Серйозний конфлікт між Центральною Радою та окупаційною адміністрацією спалахнув у зв'язку з наказом головнокомандуючого німецькими військами в Україні генерал-фельдмаршала Ейхгорна про засів полів. Значна площа під зерновими могла залишитися навесні 1918 р. незасіяною: земельні комітети здебільшого не допускали поміщиків братися до засіву, а селяни не могли своїми силами обробити наявну орну землю. Плануючи закупити велику кількість хліба, німці не бажали допустити, щоб урожай зменшився внаслідок недосіву. Ейхгорн заявив у наказі, опублікованому 6 квітня без
Loading...

 
 

Цікаве