WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Німеччина та її союзники пішли на переговори. Вони відкрилися 20 листопада в штабі німецьких військ у Брест-Литовську. Угоду про перемир'я було підписано 2 грудня. Вона істотно зміцнила вплив більшовицької партії в масах, зокрема в Україні. Керівники Центральної Ради зрозуміли, що вони за-пізнюються з мирними ініціативами. 22 листопада відбулося засідання Малої Ради, присвячене справі миру. Як повідомив Грушевський, головнокомандуючий Румунським фронтом генерал Д. Г. Щербачов телеграфував, що в порозумінні з румунським урядом він укладає перемир'я і просить Раду надіслати представників для участі в цих переговорах. Є. В. Неронович визнав за необхідне, щоб УНР взяла справу укладення перемир'я на Румунському і Південно-Західному фронтах у свої руки як незалежна держава. Від імені Генерального секретаріату цю пропозицію підтримав В. К. Винниченко. Переважною більшістю голосів Мала Рада прийняла таке рішення. На фронти були відряджені її представ-ники для ведення переговорів.
Переговори про мир почалися у Брест-Литовську 9 грудня. Німецьку делегацію очолювали статс-секретар міністерства закордонних справ Р. Кюльман і начальник штабу Східного фронту генерал М. Гофман, австро-угорську - міністр закордонних справ граф О. Чернін. На чолі делегації Раднаркому стояв А. А. Іоффе. Центральна Рада знову запізнилася. Тільки в день початку переговорів Генеральний секретаріат звернувся з нотою до всіх воюючих і нейтральних держав. У ній говорилося, що Українська Народна Республіка до утворення федеративного російського уряду стає на дорогу самостійних міжнародних відносин. Вказуючи на те, що влада Раднаркому не поширюється на Україну. Генеральний секретаріат заявляв: мир, який хоче укласти Росія зі своїми противниками, матиме силу тільки тоді, коли його умови прийме і підпише уряд УНР. Незабаром із Брест-Литовська надійшло повідомлення про те, що Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина чекають представників УНР на мирних переговорах. На нараді керівництва двох провідних партій Центральної Ради-українських есерів і українських соціал-демократів - було обрано делегацію УНР на переговорах у складі В. Голубовича (голова), М. Левицького, М. Любинського, М. Полоза і О. Севрюка. Напередодні від'їзду делегації М. С. Грушевський докладно проінструктував її. Делегація повинна була домогтися включення в УНР українських земель, що входили до складу Австро-Угорщини (Східна Галичина, Буковина, Закарпаття), а також окупованих союзними військами в ході війни Холмщини й Підляшшя, які належали Російській імперії. Якби Австро-Угорщина не дала згоди на передачу УНР українських етнографічних земель, делегація мала потурбуватися про те, щоб у кордонах цієї імперії було створено з них окремий Коронний край з найширшою автономією. Повернення Українській державі українських земель, що належали Росії, делегація повинна була домагатися твердо і за всіх умов.
Тим часом Іоффе оголосив у Брест-Литовську декларацію про необхідність дотримання принципу демократичного миру без анексій і контрибуцій. Протилежна сторона досить довго вивчала цей документ, щоб знайти спосіб заспокоїти світову громадську думку, а потім використати колосальну військову перевагу й продиктувати мир на власних умовах. Нарешті 12 грудня Р. Кюльман проголосив, що союзники приєднаються до радянської формули про демократичний мир без анексій і контрибуцій на засадах самовизначення народів, якщо це зроблять країни Антанти. Англія і Франція тримали курс на війну до переможного кінця. Як і слід було чекати, вони зігнорували радянську декларацію про демократичний мир. Тоді Кюльман заявив: оскільки Антанта не приєдналася до переговорів, союзники вважають себе вільними від радянської формули миру.
25 грудня до переговорного процесу підключилася делегація УНР. Коли Голубович заявив, що умовою миру українці ставлять приєднання до УНР Холмщини і Підляшшя, а також проведення плебісциту в Східній Галичині, Буковині і Закарпатті, граф Чернін з подивом запитав: хто тут переможений і хто переможець? Він запропонував визнати на майбутнє кордон між Австро-Угорщиною і колишньою Російською імперією, а також провадити дальші переговори за умови невтручання однієї держави у внутрішні справи іншої. У переговорах з делегацією Раднаркому Четвертий союз висунув претензії на російську територію площею понад 150 тис. кв. км уздовж кордону відБалтійського моря до Брест-Литовська. Іоффе у паніці приїхав з цими вимогами в Петроград. Раднарком негайно змінив склад радянської делегації. На чолі її було поставлено наркома закордонних справ Л. Д. Троцького.
29 грудня у Брест-Литовську відбулося пленарне засідання з участю делегації Росії і України. Голубович заявив, що делегація УНР займає на переговорах самостійне становище. Троцький змушений був вказати, що російська делегація, визнаючи право кожної нації на самовизначення аж до відокремлення, не вбачає будь-якої перешкоди для участі української делегації в мирних переговорах як самостійної. Від імені чотирьох союзних держав граф Чернін також заявив про визнання делегації УНР повноправним учасником переговорів. Формальне визнання УНР як самостійної держави союзники відклали до моменту укладення мирної угоди. Троцький наполіг на тому, щоб зробити у переговорах перерву до середини січня. Делегації роз'їхалися. Причини перерви були надто серйозні.
По-перше, серед керівників більшовицької партії стався розкол. Частина керівних діячів, так звані "ліві комуністи", вимагали оголосити війну закінченою, не укладати грабіжницького миру, а в разі окупації країни перейти до партизанської війни і чекати світової революції. Ленін займав більш реалістичну позицію. У випадку ультиматуму з боку німців та їхніх союзників він наполягав на негайному підписанні продиктованих умов миру, хоч би якими тяжкими вони виявилися. Це було зафіксовано спеціальним рішенням Центрального комітету партії від 11 січня 1918 р.
По-друге, болючим для Раднаркому пунктом переговорів була українська проблема. Вимушене визнання самостійності делегації УНР у випадку укладення миру означало для більшовиків втрату України. Затягуючи переговори, Ленін розраховував здобути цілковитий контроль над територією України. Це давало можливість замінити делегацію Центральної Ради в Брест-Литовську українською радянською делегацією.
Справді, після поновлення переговорів Троцький зробив заяву: в складі російської делегації з'явилися нові члени - представники українського радянського уряду. Він повідомив, що більша частина України вже контролюється цим урядом, а тому мирну угоду, укладену з представниками Центральної Ради, не можна розглядати як мир з УНР. У відповідь виконуючий обов'язки голови делегації УНР О. Севрюк ознайомив делегації з текстом IV Універсалу Центральної Ради і зажадав формального визнання УНР цілком самостійною, ні від кого не залежною державою. Від імені союзників граф Чернін заявив, що є всі підстави визнати УНР суверенною державою, яка може самостійно укладати міжнародні угоди. У Німеччині та Австро-Угорщині продовольча проблема швидко загострювалася, тож угода з Україною могла певною мірою поліпшити становище. Заради
Loading...

 
 

Цікаве