WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

держава. Щоб за цих умов успішніше контролювати радянську адміністрацію, треба було створювати всередині партії український організаційний центр. З цим завданням до Києва прибули члени керівництва партії, один із найближчих співробітників Леніна Г. О. Зінов'єв і комісар Румунського фронту С. Г. Рошаль. Місцеві партійні працівники під керівництвом Г. Ф. Лапчинського (Кременчук), В. X. Аусема (Полтава) і В. П. Затонського (Київ) якраз готували чергову конференцію більшовиків Південно-Західного краю.
Конференція відкрилася 3 грудня. Делегати представляли 24 місцеві організації, в яких налічувалося понад 18 тис. членів партії. Найбільш важливим її рішенням стала постанова про створення в Україні єдиної партійної організації під назвою "РСДРП (б) - Соціал-демократія України". Пропозиції деяких делегатів про створення окремої більшовицької партії не відповідали настановам центру, а тому навіть не обговорювалися. Українська організація більшовиків повинна була утво-ритися як складова частина єдиної партії на чолі з петроградським керівництвом. Цими ж днями у Харкові працювала конференція більшовиків Донецько-Криворізької області, на якій було представлено понад ЗО тис. членів партії. Відбулися також губернські конференції у Таврії та на Херсонщині. Пропозиція об'єднати більшовицькі організації всієї України не припала делегатам з цих районів до душі. Саме поняття "Україна" було їм чуже. Вони ставили знак рівності між національно-визвольним рухом та контрреволюцією і не могли усвідомити того, що створення українського центру відповідає інтересам самої партії. Справу об'єднання більшовиків України було відкладено до кращих часів.
Ультиматум Раднаркому. Утворений ще влітку 1917 р. Донський військовий уряд під керівництвом генерала О. М. Каледіна після жовтневого перевороту заявив, що бере в свої руки всю владу на території Області Війська Донського. Для боротьби з Каледіним Раднарком наприкінці листопада стягнув війська, на чолі яких було поставлено В. О. Антонова-Овсієнка. Напередодні вирішальних боїв Донський уряд почав стягувати з усіх фронтів козачі частини. Центральна Рада дала згоду пропускати їх на Дон через територію України. З свого боку, Каледін погодився пропускати українські військові частини з Дону в Україну. Союз між Україною й Доном стривожив Раднарком. Як пізніше згадував Антонов-Овсієнко, цей союз загрожував тим, що "...відріже нас від Кавказу і бакинської нафти, позбавить радянський центр також і вугілля Донецького басейну, марганцю Криворіжжя і хліба України". Щоб покарати Центральну Раду, призначений більшовиками новий Верховний головнокомандуючий прапорщик М. В. Криленко заборонив українським частинам Північного і Західного фронтів пересуватися в Україну і не дозволив об'єднати Південно-Західний і Румунський фронти в єдиний Український фронт. Назрівала відкрита війна між УНР і Радянською Росією.
4 грудня Криленко по радіотелеграфу передав у Київ підписану В. І. Леніним і Л. Д. Троцьким телеграму Раднаркому з ультиматумом Центральній Раді. Телеграма починалася із заяв про визнання Раднаркомом Української Народної Республіки, а також про те, що остання, на думку Раднаркому, має право зовсім відокремитися од Росії або укласти з Російською Республікою угоду про федеративні взаємовідносини. Суверенність українського народу Ленін і Троцький засвідчували в найбільш сильних висловах: "Все, що стосується національних прав і національної незалежності українського народу, визнається нами, Радою народних комісарів, зараз же, без обмежень і безумовно".
Далі, однак, виявлялося, що Раднарком не ставить знака рівності між Центральною Радою і проголошеною нею Українською Народною Республікою. Центральна Рада звинувачувалася в тому, що вона відмовляється негайно скликати крайовий з'їзд українських Рад і не визнає радянської влади в Україні. "Ця двозначна політика,- заявляв Раднарком,- позбавляє нас можливості визнати Раду як повноважного представника трудящих і експлуатованих мас Української республіки". Як Центральна Рада могла визнати радянську владу і не само" знищитись при цьому, в телеграмі не роз'яснювалося.
Раднарком висував чотири ультимативні вимоги до Центральної Ради. По-перше, відмовитися од спроб дезорганізації загального фронту (йшлося про створення Українського фронту). По-друге, не пропускати військові частини з фронту на Дон або в інші райони з ворожими Раднаркомові урядами. По-третє, пропускати революційні (тобто більшовицькі) війська на Південний фронт. По-четверте, припинити роззброєння радянських полків і червоногвардійців в Україні. Телеграма закінчувалася прямою погрозою: в разі неприйняття цих вимог протягом 48 годин Раднарком вважатиме Центральну Раду "в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні".
Голова Генерального секретаріату Винниченко і генеральний секретар міжнаціональних справ Шульгін відповіли Раднаркому одразу. Вони з обуренням писали: "Генеральний секретаріат в заяві народних комісарів про те, що вони визнають Українську Республіку, вбачає нещирість або ж суперечність самим собі. Неможливо одночасно визнавати право на самовизначення "аж до відокремлення" і в той же час робити грубий замах на це право, накидаючи свої форми політичного ладу, як це робить Рада народних комісарів Великороси щодо Народної Української Республіки", Усі вимоги Раднаркому були відкинуті.
Того ж дня, 5 грудня, О. Я. Шульгін доповів Малій Раді про ультиматум і реакцію на нього українського уряду. Рада солідаризувалася з позицією уряду. Булр вирішено припинити транспортування хліба на північ і негайно організувати власну грошову систему. Наприкінці грудня до обігу вже надійшли 100-карбованцеві! кредитні білети, потім були віддруковані грошові знаки в 3, 10, 500 і 1000 карбованців (гривні з'явились у 1918 р.).
Утворення радянської "УНР". Починаючи повномасштабну війну з Центральною Радою, Раднарком зосередив основні зусилля на Харківщині. Харківська міська організація більшовиків у листопаді зросла до 2,5 тис. чоловік. Під час часткових перевиборів міської Ради робітничих і солдатських депутатів більшовики довели кількість своїх мандатів майже до половини її складу. Антонов-Овсієнко стягнув до міста великі збройні сили і створив тут свій штаб. В ніч на 9 грудня українські війська у Харкові були роззброєні, а 10 грудня більшовики і ліві есери сформували військово-революційний комітет на чолі з М. Л. Рухимовичем, до якого перейшла влада. Після закріплення у Харкові почалася боротьба за залізничні станції-Лозову, Синельникове, Олександрівськ. Вона зводилася переважно до роззброєння противника переважаючими силами. Однак у П'ятихатках розгорілися справжні бої. Просуваючись по залізницях, війська Антонова-Овсієнка поступово витісняли з міст гарнізони Центральної Ради.
На початку грудня наполеглива робота оргкомітету по скликанню Всеукраїнського з'їзду Рад наблизилася до завершення. Підсумки цієї роботи виявилися для більшовиків невтішними. Замість того, щоб надсилати делегатів у Київ, есеро-меншовицький виконком Рад Донецько-Криворізької області спрямував їх у Харків, на власний з'їзд. Меншовиків та есерів (поміж них і
Loading...

 
 

Цікаве