WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

відібрана не буде. Таке роз'яснення розлютило безземельних і малоземельних селян, охоплених бажанням поділити всі землі "по справедливості", тобто порівну. Класова ненависть, викликана тяжким становищем люмпенізованих прошарків населення, підсилювалася більшовицькими гаслами, які в Росії вже стали державними законами. Центральна Рада не могла цього не враховувати, балансуючи між різними верствами суспільства в обстановці зростаючого господарського занепаду і паралічу державної влади.
Відмова від самостійності УНР і визначення її статусу як складової частини Російської Федерації істотних дискусій не викликали. Грушевський не помилявся, вказуючи на те, що ідея федерації глибоко вкоренилася в українському суспільстві. Самостійників серед українців справді було небагато. Але автори III Універсалу припустилися фундаментальної помилки, коли понадіялися на те, що створювана УНР виявиться здатною протистояти центру, імперська природа якого не змінилася з поваленням царя та з усуненням Керенського. Тим більше вони помилялися, коли розраховували на те, що у них вистачить сили взяти на себе ключову роль у перебудові гинучої імперії на нових, демократичних і федералістичних засадах. У дусі революційного романтизму резолюції з'їзду народів Росії вони закликали в універсалі: "...станемо на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, а й усієї Росії". Такі заклики перебували у кричущій невідповідності з суворою дійсністю. Тільки демократичний струмінь Лютневої революції міг дати життя федеративному союзу вільних народів, але він після невдалого корніловського і вдалого ленінського переворотів майже зник. Об'єктивно складалося так, що відмовою від самостійності Грушевський, Винниченко та інші лідери національно-визвольного руху прив'язували Україну до старого імперського центру у новій, більшовицькій оболонці. Наприкінці листопада Генеральний секретаріат звернувся до Раднаркому і крайових урядів Дону, Кавказу, Сибіру, Молдавії, Криму і Башкири з пропозицією негайно розпочати переговори з ним у справі утворення єдиного федерального уряду Росії. На думку секретаріату, тільки такий уряд мав право взяти на себе повноваження поставити перед усіма воюючими державами вимогу про укладення миру. Проте цей донкіхотський проект серйозно не розглядався. Раднарком вважав себе центральним, а не обласним урядом. Він уже готувався до знищення всіх периферійних державних утворень, зокрема й УНР.
5. Війна УНР з радянською Росією.
Боротьба за владу в Україні. Висловлену 4 листопада П'ятаковим ідею про перетворення Центральної Ради у ЦВК Рад України більшовики почали інтенсивно поширювати в масах. Ця пропагандистська робота давала певні результати. Ідею підтримали багато виконкомів Рад, особливо в Донбасі. 17 листопада нарком у справах національностей Й. В. Сталін у розмові з членом Київського обласного Комітету РСДРП(б) С. С. Бакинським цілковито схвалив курс на поглинення Центральної Ради Всеукраїнським з'їздом Рад. Звіт про цю розмову опублікували газета "Правда" і преса в Україні. Від імені керівництва партії Сталін заявляв: "Ми всі вважаємо, що ви - кияни, одесити, харківці, катеринославці та інші повинні негайно взятися за скликання такого з'їзду". Секретар ЦК партії Я. М. Свердлов на пряме запитання відповідального працівника обкому РСДРП(б) Південно-Західного краю І. Ю. Кулика про те, як ставитися до Центральної Ради, рекомендував прислухатися до порад наркома у справах національностей.
Пропагандистська кампанія дійшла до завершення 24 листопада, коли об'єднаний виконком київських Рад робітничих і солдатських депутатів оголосив про скликання Всеукраїнського з'їзду Рад з таким мотивуванням: "Досі українські робітники і селяни не мали свого крайового уряду. Центральна Рада, де дуже сильно представлені явні й приховані контрреволюціонери, не може бути урядом, що виявляє волю української робітничої і селянської маси. Тільки радянська влада зможе захистити інтереси величезної більшості українського народу, і тому український з'їзд Рад повинен узяти всю владу до своїх рук".
На з'їзд запрошувалися представники від усіх Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів губернського, міського і повітового рівня, не виключаючи Рад, що перебували під впливом українських партій. Одначе норми представництва було розроблено з таким розра-хунком, щоб надати вирішальну перевагу делегатам від Рад основних промислових районів і великих міст, які здебільшого перебували під впливом більшовиків. Представництво селян обмежувалося більшою мірою, ніж це робив царський уряд під час виборів до IV Державної Думи. І не дивно: село йшло за українськими есерами.
На противагу більшовикам Центральна Рада готувала вибори до Установчих Зборів. 16 листопада було затверджено виборчий закон, першим пунктом якого проголошувалося: "Установчі Збори Української Народної Республіки складаються з членів, обраних людністю наоснові загального, без різниці полу, і рівного виборчого права, через безпосередні вибори і таємне голосування, з додержанням принципу пропорціонального представництва". Право участі у виборах надавалося всім громадянам, поміж них військовим і біженцям.
Використовуючи політичні методи боротьби за владу в Україні, більшовики не забували про збройну силу. Вони утворили військово-революційний комітет, який став готувати нове повстання у Києві. Та Центральна Рада випередила їх. У ніч на ЗО листопада сформована начальником Київського військового округу В. Павленком Перша сердюцька гвардійська дивізія разом з іншими українськими частинами оточила казарми більшовицьких військ, роззброїла їх, посадила в ешелони й вислала в Росію. Київські Ради робітничих і солдатських депутатів висловили протест, який залишився без наслідків. На заклик більшовиків у місті відбувся одноденний страйк 20 тис. робітників. Одночасно було зроблено спробу кинути на Київ Другий гвардійський корпус. Він став просуватися залізницями в напрямі до Києва. Однак у районі Вінниці його зустрів Перший український корпус генерала П. П. Скоропадського, в якому налічувалося близько 60 тис. дисциплінованих бійців. Скоропадський роззброїв більшовицькі частини і під вартою відіслав їх у Росію. У взаємодії з іншими військовими підрозділами, що визнали Центральну Раду, він продовжив роззброєння збільшовизованих частин в усій прифронтовій смузі.
Конфлікти між українізованими і збільшовизованими підрозділами однієї армії спочатку обходилися майже без крові. Однак поступово протистояння переростало у справжні бої. Вони розгорнулися на Харківщині, зокрема в Сумах, Куп'янську, Вовчанську.
І все-таки Раднарком і Центральна Рада поки що не визнавали стану війни між собою. Здебільшого лояльно поводилась українська адміністрація. У багатьох містах України забезпечувалася нормальна діяльність будь-яких організацій та установ, що перебували під більшовицьким контролем. Функціонувала більшовицька преса. Проводилися конференції місцевих і обласних комітетів більшовицької партії.
В. І. Ленін розумів, що в українських губерніях радянська влада може утвердитися тільки в тому випадку, якщо збережеться проголошена Центральною Радою Українська
Loading...

 
 

Цікаве