WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

найвищим органом революційної демократії України. Поповнена Центральна Рада виділить зі свого складу відповідальний перед нею орган - Генеральний секретаріат, що буде представлений на затвердження Тимчасовому урядові як носій найвищої крайової влади цього уряду в Україні. За згодою з національними мен-шинами Центральна Рада підготує закон про автономний устрій України для внесення його на затвердження Установчих Зборів. До затвердження цього закону Центральна Рада зобов'язується не здійснювати самочинно автономії України. При кабінеті військового міністра, генеральному штабі і верховному головнокомандуючому Центральна Рада матиме своїх представників, які почнуть комплектувати окремі частини виключно українцями, наскільки таке комплектування не порушить боєздатності армії. Остаточне слово у цій справі матиме військовий міністр.
Зміст Універсалу свідчить, що Центральна Рада зробила істотні поступки урядові, який прагнув обмежити національно-визвольний рух певними рамками. Для українців цінність укладеної угоди істотно знижувалася тим, що не окреслювалася територія, на яку мала поширюватися влада Центральної Ради та її Генерального секретаріату. Не уточнювалися також повноваження секретаріату, особливо в його стосунках з місцевими органами Тимчасового уряду, які продовжували існувати. Одначе політичні здобутки лідерів українського визвольного руху не варто недооцінювати. Виступаючи на засіданні Ради, М. С. Грушевський вказав: "Ви вислухали II Універсал Центральної Ради, в якім говориться про нову стадію українського життя. Ми вступаємо на вищий щабель і дістаємо фактичну автономію України з законодатним і адміністративним органами - Радою і Секретаріатом. Ми повинні пам'ятати, дістаючи ці органи, що треба все об'єднати під їх управою, щоб від моральних форм власті ми перейшли до правової власті". Слова голови Ради присутні зустріли овацією.
Історичне значення узгодженого по всіх пунктах з Тимчасовим урядом II Універсалу Центральної Ради переконливо підтверджує гостро негативна реакція кадетської партії - найпослідовнішого охоронця цілісності імперії: вона відкликала своїх міністрів з уряду, який "принизився" принциповими поступками на користь національно-визвольного руху. Юрист зі світовим іменем, барон Нольде в кадетській газеті "Речь" писав з гірким сарказмом: "Ні сіло ні впало уряд з енергійним князем Г. Львовим на чолі виправив помилку царя Олексія Михайловича і Петра Великого; нашвидкуруч, між двома потягами, троє російських міністрів та проф. Грушевський порозумілися в справі утворення української держави".
Липнева політична криза. Викликана II Універсалом криза Тимчасового уряду в наступні дні перетворилася на загальну політичну кризу вже з інших причин: дальше погіршення продовольчого становища і поразка на фронті вивели на вулиці великих міст сотні тисяч людей, не задоволених політикою правлячих партій. 4 липня під антивоєнними лозунгами у Петрограді відбулася півмільйонна демонстрація робітників, солдатів і матросів. Більшовики прагнули надати їй характеру маніфестації недовіри до Тимчасового уряду і озброїли демонстрантів гаслами "Вся влада-Радам!" Йшлося про те, щоб обраний після І Всеросійського з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів ЦВК Рад узяв владу в свої руки.
Уряд доручив керівництву військового округу навести в столиці порядок. Викликані з фронту частини розігнали демонстрацію. Під час розгону внаслідок провокаційних обстрілів з боку контрреволюціонерів десятки демонстрантів загинули, сотні були поранені.
У Петрограді власті запровадили воєнний стан. Почалося вилучення зброї у населення, не виключаючи червоногвардійських загонів. Деякі військові частини, що брали участь у демонстраціях, стали розформовуватися. Уряд припинив видання газети "Правда" і розпорядився заарештувати В. І. Леніна.
Прем'єр-міністр Г. Є. Львов унаслідок міжнародних незгод 7 липня подав у відставку. Уряд очолив, зберігаючи за собою пост військового міністра, О. Ф. Керенський. Після тривалих зусиль йому вдалося порозумітися з кадетами і 24 липня утворити другий коаліційний уряд, у якому портфелі міністрів розподілялися між соціалістичними і буржуазними партіями. Есеро-меншовицька більшість ЦВК Рад надала йому необмежені повноваження, сподіваючись припинити сповзання країни у безодню анархії.
В Україні липнева політична криза не проявлялась у таких гострих формах, як в охопленій продовольчими труднощами Росії. Голова Генерального секретаріату В. К. Винниченко неодноразово виступав із заявами про цілковиту й енергійну підтримку Тимчасового уряду. Союз між есеро-меншовицькою більшістю Рад в Україні і Центральною Радою, що склався після проголошення II Універсалу, був достатньою противагою діям більшовиків, які прагнули у власних інтересах використати зростаюче невдоволення мас, щоб розхитати й без того слабкі підвалини післяреволюційного демократичного ладу. Поки маси йшли за Радою, небезпеки для демократії не існувало.
Однак у робітничому класі України популярність есерів та меншовиків неухильно зменшувалась, а Центральна Рада не змогла це компенсувати своїм впливом, І Всеукраїнський робітничий з'їзд, який працював у Києві 11-14 липня, переконливо засвідчив невтішний для демократії розвиток подій.
Скликанням робітничого з'їзду М. Грушевський планував завершити процес переформування Центральної Ради в орган класового представництва. Організацію з'їзду взяла на себе українська фракція Київської Ради робітничих депутатів. Було запрошено представників усіх українських робітничих організацій, що існували тоді, а такожукраїнських фракцій загальноросійських організацій. Делегати з'їзду представляли не більше 40 тис. робітників, тобто незначну величину порів-няно з мільйонною масою промислового пролетаріату. Переважна частина робітничого класу України була російськомовною, і вплив Центральної Ради на неї майже не поширювався.
З'їзд обрав Всеукраїнську Раду робітничих депутатів у кількості 100 чоловік. Серед них було 70 членів УСДРП і ЗО - УПСР. Вся вона з правом вирішального голосу ввійшла до складу Центральної Ради, де вже працювали на правах окремих фракцій Рада селянських і Рада військових депутатів.
Непопулярність Центральної Ради серед промислового пролетаріату певною мірою компенсувалася її істотним впливом на залізничників. У дні, коли в Києві працював робітничий з'їзд, у Харкові відбувся Всеукра-їнський з'їзд залізничників. Близько 300 його делегатів представляли 200 тис. організованих в українські фракції робітників і службовців європейської частини країни. З'їзд ухвалив визнати Центральну Раду "найвищим крайовим органом влади на засадах універсалу".
Липнева політична криза призвела до зростання популярності максималістських гасел більшовицької партії серед робітничого класу України. Про це переконливо свідчило кількісне зростання самої РСДРП(б). У середині липня в Україні було створено два територіальних об'єднання партії - Південно-Західного краю (з включенням, крім Правобережжя, Чернігівщини, Полтавщини і Херсонщини) з центром у Києві та Донецько-Криворізької області з центром у Катеринославі. В пер-шому налічувалося близько 10
Loading...

 
 

Цікаве