WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

Українська Народна Республіка (УНР) за доби Директорії_ (1917-1919 рр.) - Контрольна робота

зосереджувалася реальна влада, значення Комітету зростало. Його стали називати Малою Радою, і ця назва закріпилася. Мала Рада була законопідготовчим і навіть певною мірою законодавчим органом. Отже, покладати на Комітет ще й виконавчі функції було недоцільно. І тому, не афішуючи свого кроку, щоб зайвий раз не наразитися на конфлікт із Тимчасовим урядом, Комітет на закритому засіданні 15 червня створив Генеральний секретаріат у складі восьми генеральних секретарів і генерального писаря. Секретарства були прообразом майбутніх міністерств.
Перший у XX ст. український уряд очолив В. Винниченко. Він же взяв на себе обов'язки генерального секретаря внутрішніх справ. Генеральним писарем став П. Христюк, генеральним секретарем фінансів - X. Барановський, секретарем міжнаціональних справ - С. Єфремов, секретарем військових справ - С. Петлюра, секретарем земельних справ - Б. Мартос, секретарем судових справ - В. Садовський, секретарем продовольчих справ - М. Стасюк, секретарем народної освіти - І. Стешенко.
Український есер Павло Анікієвич Христюк народився в 1880 р. на Кубані в родині заможного козака. Навчався у Київському політехнічному інституті, потім працював за кордоном у газеті "Рада". Брав активну участь у кооперативному русі. Христофор Антонович Барановський, 1874 р. народження, походив із селян Київської губернії. Він не мав спеціальної освіти, але показав себе талановитим фінансистом на посаді директора Київського кооперативного банку. В політичному житті раніше участі не брав. Сергій Олександрович Єфремов народився у 1876 р. в сім'ї священика на Київщині. Закінчив юридичний факультет Київського університету, активно співробітничав в українських виданнях, успішно займався науковою роботою в галузі історії української літератури. Кар'єра вченого не перешкодила йому брати участь у політичній боротьбі. Багато разів ув'язнювався царськими властями, був одним із засновників Української радикально-демократичної партії й Товариства українських поступовців, згодом став соціалістом-федералістом. Борис Михайлович Мартос народився у 1881 р. Походив із старовинного козацько-дворянського роду на Лубенщині. Після закінчення історико-філологічного факультету Харківського університету вчителював, брав участь у кооперативному русі, служив у Полтавському губернському земстві на посаді інспектора кооперації. Належав до Революційної укра-їнської партії (РУП), потім став членом УСДРГІ. Валентин Васильович Садовський, 1884 р. народження, був сином священика на Волині. Закінчив юридичний факультет Київського університету і політехнікум у Санкт-Петербурзі. Працював адвокатом у Києві, брав участь у політичному житті як член УСДРП. Микола Матвійович Стасюк був сином чиновника у Катеринославській губернії. Вчився у Гірничному інституті в Санкт-Петербурзі, але курсу не скінчив. У 1905 р. поїхав на Катеринославщину, взявся за організацію селянських спілок, за що відсидів рік у в'язниці. Потім працював у кооперативних установах Катеринослава і Києва. Іван Матвійович Стешенко народився у 1873 р. в козацькій сім'ї на Полтавщині. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Вчителював, але за участь у нелегальних українських гуртках його позбавили права викладати і виселили з Києва. У 1906 р. знову повернувся в Київ, займався викладацькою і науковою роботою. Активної участі в політичному житті не брав, хоча був членом УСДРП.
Незважаючи на те, що в українському політичному житті на передній план відразу висунулася есерівська партія, у першому складі уряду Центральної Ради переважали соціал-демократи. На відміну од есерів, партія Винниченка і Петлюри мала в своєму розпорядженні великі інтелігентські сили. Формування уряду за професійною ознакою, тобто включення до його складу найбільш кваліфікованих і досвідчених спеціалістів у такій ситуації сприяло посиленню політичних позицій соціал-демократів в українському русі. Однак значення цього фактора послаблювалося суперництвом усередині УСДРП, яке найбільше проявлялося в тертях між Винниченком і Петлюрою. Наприкінці червня відбулися зміни в керівництві Центральної Ради. Замість Винниченка і Єфремова, які пішли в уряд, заступниками голови було обрано есера М. І. Шрага, соціал-демократа С. Ф. Веселовського, трудовика Ф. І. Крижановського і соціаліста-федераліста А. В. Ніковського.
3. Перші елементи української державності.
II Універсал Центральної Ради. Бездіяльність Тимчасового Уряду в соціально-економічній сфері і його курс на війну до переможного кінця дедалі більше погіршували становище в країні. Це призводило до поглиб-лення міжпартійних суперечностей і загального послаблення державної влади. 18 червня у Петрограді та інших містах країни відбулися багатолюдні демонстрації, які призвели до нової політичної кризи. Вона ще більше загострилася в результаті невдалого наступу на Південно-Західному фронті. Після контрударів ворога наступ швидко змінився відступом. Російська армія втратила за місяць боїв близько 150 тис. чоловік і залишила Галичину.
За такої ситуації уряд змушений був зробити спробу врегулювати напружене становище в Україні, яке створилося після проголошення Центральною Радою І Універсалу. Наприкінці червня у Київ прибула урядова делегація в складі трьох міністрів - О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі. Після дводенних переговорів було вироблено основні засади компромісу, якого однаковою мірою потребували обидві сторони. Потім відбулася зустріч російських міністрів з президією Цен-тральної Ради і генеральними секретарями, на якій затвердили текст угоди і порядок її реалізації. Найголовнішим для українців було те, що Тимчасовий уряд зобов'язувався визнати Центральну Раду державним органом влади негайно, нечекаючи Установчих Зборів.
Зміст досягнутої угоди текстуально оформлявся у двох різних за формою документах. Документ уряду назвали проектом постанови "Про національно-політичне становище України. Центральна Рада побажала оформити його як II Універсал. Обидва документи мали оголошуватися одночасно. Оскільки троє міністрів не мали повноважень діяти від імені уряду, вони повезли опрацьований документ до Петрограду, звідки повинні були повідомити про його затвердження телеграфом. Після цього Центральна Рада діставала можливість оголосити II Універсал.
На засіданні 2 липня Тимчасовий уряд заслухав звіт Терещенка і Церетелі (Керенський з Києва поїхав на фронт) про переговори і досягнуту угоду. Засідання було бурхливим і призвело до урядової кризи. Троє міністрів від партії кадетів категорично виступили проти надання українцям найменших ознак автономного устрою І на знак протесту вийшли з уряду. Міністр шляхів сполучення Н. В. Некрасов проголосував за угоду, але му-сив вийти з партії кадетів.
Наступного дня у Київ прийшла телеграма з постановою "Про національно-політичне становище України". Після цього Центральна Рада затвердила текст II Універсалу й опублікувала його українською, російською, єврейською і польською мовами.
В Універсалі, датованому 3 (16) липня, вказувалося, що Центральна Рада має поповнитися найближчим часом представниками від інших народів, після чого стане єдиним
Loading...

 
 

Цікаве