WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Козацька доба в історії України - Реферат

Козацька доба в історії України - Реферат

старожитностей, що збереглися у приватних зібраннях, видно, що більшість серед рушниць - польського і турецького, або, точніше сказати, східного виробництва, хоч є також зброя російська та власного виробництва.
Такий само вигляд, тільки менші розміри, звичайно до п'яти чвертей завдовжки, і широке дуло мали пістолети, або пістолі, як їх називали козаки. Кожен козак мав при собі чотири пістолі і носив два з них за поясом, а решту - у шкіряних кобурах, пришитих зовні до шаровар.
Рушницями, пістолями та шаблями козаки дуже любили похизуватися і тому приділяли їм велику увагу, брали їх у коштовну оправу та прикрашали, звідки й пішов серед них вираз "ясна зброя". Під час походів козаки змочували рушниці та пістолі розсолом. Щоб вони заіржавіли і не вабили "грати вороже око на ясній зброї".
Списи також широко застосовувалися козаками. Всі ратища робили з тонкого й легкого дерева, завдовжки 5 аршинів, пофарбованого спірально в червоний та чорний кольори. На верхньому кінці ратища прилаштовували гостре залізне навершя-спис, як правило п'ять вершків завдовжки (були більші й менші), а на нижньому робили дві невеликі, одна нижче другої, дірочки для ремінної петлі, що надягалася на ногу вершника. На деяких ратищах робили ще й залізну перетинку біля списа для того, щоб уражений ворог не просунувся держаком до козакових рук і зопалу не почав знову з ним битися; нерідко траплялося, що якомусь супротивникові і живіт розпорють, а з нього й кров не бризне, він навіть не помічає того і знову починає рватися в бій; тоді за допомогою перетинки ворога легко відбивали й валили на землю. Іноді козаки робили списи з гостряками на обох кінцях, щоб можна було ними уражати ворога навсібіч. Часто списи служили козакам під час переходу через болото готовим матеріалом для спорудження мосту: коли козаки дійдуть до топкого місця, то одразу кладуть один на другий два ряди списів - у кожному ряду спис уздовж і впоперек, - і по тих списах, як по кладці, переходять трясовину. Пройшовши через один ряд списів, одразу стають на другий і знімають перший, з якого мостять третій, - отак і перебираються через болото.
Шаблі в козаків були не такі криві, як у турків, і не дуже довгі (середня довжина їх - п'ять чвертей), зате доброї якості і надзвичайно гострі. Леза шабель вкладалися в дерев'яні, обшиті шкірою чи обкладені металом піхви, оздоблені нерідко до кінця руків'я якимось вирізаним із дерева звіром чи птахом; на самих лезах робилася золота насічка. Як правило, шаблі носили при лівому боці і прив'язували завдяки двом кільцям, одним вище, другим нижче середини, вузеньким ременем під пояс. Шабля вважалася такою необхідною козакові, що у піснях козацьких вона називається завжди "шаблею-сестрицею, ненькою рідненькою, панночкою молоденькою".
Келепи (бойові молотки) - ручна зброя. Що складається з дерев'яного, завдовжки один аршин, руків'я і має на одному кінці залізний молоток з тупим обушком та гострим носом.
Як пояснює військовий історик Зеделлер, козаки використовували келепи, щоб розбивати ворожі панцири. В. Каховський вважав, що келепи служили у козаків лише як допоміжна зброя і використовувалися рідко, головним чином проти татар, саме тоді, коли супротивники так перемішувалися у рукопашному бою, що було небезпечно стріляти, аби не завдати шкоди своїм.
До всього описаного козацького озброєння треба ще додати залізні якірці, або рогулі, щось схоже на курячу лапу з чотирма залізними кігтями для вгородження в копита ворожих коней; а ще ятагани, ножі, кинджали і дуже рідко панцири та кольчуги.
Порох козаки носили в рогах. Ладунках і чересах. Порохові роги відомі з давніх-давен, судячи з того, що вже на військовій печатці, виданій козацькому війську польськими королями Сигізмундом І та Стефаном Баторієм, зображено козака з мушкетом, списом та рогом за поясом. У пізніші часи козаки носили так звані лядунки для готових набоїв і сумку для кременя та куль. Лядунки були різноманітні: кістяні, металеві, шкіряні; у вигляді тикв, сердець, фляжок тощо. Їх чимало збереглося до нашого часу в приватних музеях збирачів козацької старовини.
Крім того, козаки мала шкіряні череси з пряжками, що їх вони носили на грудях, наповнюючи у два або три ряди патронами з кулями та порохом. Такі череси нерідко оздоблювалися срібними з черню бляшками і обвішувалися великим, оббитим сріблом рогом для пороху, сталевим кресалом, сап'яновим гаманом для куль або торбинкою із срібним черкеським шнурком чи гайтаном.
Усією описаною зброєю козаки володіли з гідною майстерністю, так що. Як свідчить український літописець Григорій Граб'янка, і "найкращий польський гусари та рейтарин з ними не зрівняється".
Постійна загроза нападів ординців спонукала козаків до створення надійної системи укріплень. Основу її становили січі. Дослідники пов'язують походження слова січ із засіками - укріпленнями з дерев. Великого значення надавали козаки місцю розташування січі. Найчастіше то був річковий острів. Можливо, за давніших часів розрізнені невеликі січі існували в багатьох місцях. Згодом за порогами утворилася одна головна Запорозька Січ - своєрідна столиця запорозьких козаків. Природні укріплення козацької твердині підсилювалися 3-10-метровим валом і ровом. Вал зміцнювався частоколом з вежами, в яких містилися бійниці. Усередині фортеці був майдан із православною церквою. Навколо церкви стояли великі довгі будинки - курені, де жили січовики, а також оселі старшини, канцелярія. Трохи далі - склади. Арсенали. Ремісничі майстерні, торгові лавки.
Відомо 8 дніпрових січей. Перша розташовувалася на острові Мала Хортиця (нині на території міста Запоріжжя). Вона була зведена 1556 р. Українським православним князем Дмитром Вишневецьким і служила опорною військовою базою козацтва на пониззі Дніпра. Звідси протягом 1556 р. Було організовано чисельні походи запорожців у володіння кримського хана й на турецькі фортеці. Однак восени 1557 р. Запорозьку фортецю зруйнували орди кримського хана.
Від 60-х рр. по 1593 р. Запорозька Січ розташовувалася на о. Томаківка, у 1593 - 1638 рр. - на о. Базавлук, у 1638 - 1652 рр. - на Микитиному Розі, у 1652 - 1709 рр. - на річці Чортом лик, у 1709 - 1711 і 1730 - 1734 рр. - на р. Кам'янка, у 1711 - 1728 рр. в Олешка, у 1734 - 1775 рр. - на р. Підпільна (Нова Січ).
Запорозька Січ мала ряд ознак держави: вона контролювала величезнутериторію степової України, мала свій уряд, військово-адміністративний устрій, власний суд, самостійні дипломатичні відносини з іншими країнами.
Запорозька Січ дуже відрізнялася від більшості тогочасних феодальних держав. Замість феодального примусу, який ґрунтувався на закріпаченні й примусовій праці, у ній утвердилися принципи найманої праці. За внутрішнім устроєм козацька держава була своєрідним військовим товариством. Територія козацької держави називалася землями Війська Запорозького або Вольностями Війська Запорозького й простягалася від Південного Бугу на заході до Кальміусу в Приазов'ї на сході. На півночі її межа пролягала по річці Орль (на Лівобережжі) та верхів'ях річок Інгул та Інгулець (на Правобережжі).
У військовому відношенні Січ поділялася на 38 куренів, а в територіальному - на 5-10 паланок. Слід зазначити, що у запорозьких козаків слово "курінь" вживалося у двох розуміннях: по-перше, як житло, по-друге, як самостійна частина війська. Термін "паланка" також мав два значення - невеличка фортеця і певна частина території Запорозької Січі.
Для всіх, хто прибував на Запорожжя, доступ до Січі був вільним. Прийняті до лав запорозького козацтва зараховувалися за власним бажанням до одного з січових куренів. Під час запису до куреня
Loading...

 
 

Цікаве