WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Козацька доба в історії України - Реферат

Козацька доба в історії України - Реферат


Реферат на тему:
Козацька доба в історії України
Відтоді як у 1240 р. було зруйновано Київ, головною ареною подій української історії стали Галичина й Волинь. Проте на кінець ХVІ ст. центр подій знову переміщується на схід у Подніпров'я, яке протягом довгого часу лишалося малозаселеним. На широких просторах, котрі тоді називали Україною, тобто землями на порубіжжі цивілізованого світу, з новою гостротою розгорілася давня боротьба між осілим людом та кочовиками, посилювана затятим протистоянням християнства та ісламу. Гніт, що поширився у заселених західних районах, породжував численних утікачів, які надавали перевагу небезпекам пограничного життя перед кріпацтвом. Унаслідок цього з'являється новий стан - козацтво, що селилося на порубіжних землях.
Слово козак прийшло зі сходу. У давніх тюрків козаками називали молодих хлопців, які відбували складний і небезпечний обряд посвячення в повноправні члени племені: юнаки йшли в степ і мусили там прожити кілька місяців, змагаючись із ворогами й доводячи своє вміння виживати за тяжких природних умов. Згодом це слово набуло кількох значень і перекладалося здебільшого як "вільна озброєна людина".
Перше писемне джерело, що засвідчує вживання слова "козак" стосовно українців, - "Польська хроніка" Мартина та Йохима Бєльських. Розповідь про козаків уміщена там під 1489 р. Описуючи похід королевича Яна Ольбрахта на Східне Поділля, польські хроністи Бєльські зазначали, що польське військо могло успішно просуватися в степах лише завдяки тому, що шлях йому показували тамтешні козаки, які добре знали ту місцевість. З кожним наступним роком кількість свідчень про козаків з України невпинно зростала.
Зовнішніми та внутрішніми якостями запорозькі козаки становили собою найхарактерніші типи свого народу та свого часу. Як пишуть сучасники, вони були здебільшого середнього зросту, плечисті, ставні, дужі, повновиді, кругляві і від літнього сонця та степової спекоти смагляві. З довгими вусами, з розкішним оселедцем, або чуприною на тім'ї, в смушковій гостроверхій шапці на голові, завжди з люлькою в зубах, справжній запорожець завжди позирав якось похмуро й спідлоба долу, чужих зустрічав попервах непривітно, відповідав на запитання дуже неохоче, але затим поволі м'якшав, обличчя його поступово під час розмови ставало веселим, жваві проникливі очі проймалися блиском вогню, вся постать його дихала мужністю, хвацькістю, заразливою веселістю і неповторним гумором. У внутрішніх вартостях запорозького козака помітно було суміш чеснот та вад, які, втім, завжди були притаманні людям, котрі вважають війну головним заняттям і головним ремеслом свого життя. Жорстокі, дикі й нещадні до своїх ворогів, запорозькі козаки були добрими друзями, вірними товаришами, справжніми братами один до одного, мирними сусідами своїм побратимам по ремеслу, українським та донським козакам. Хижі, кровожерні, нестримні на руку, зневажливі до будь-яких прав чужої власності на землі ненависного їм ляха чи мерзенного бусурмана, запорозькі козаки у себе вдома звичайну крадіжку якогось батога чи пута вважали страшним карним злочином, за який винного карали на смерть.
Ясною рисою вдачі запорозьких козаків була їхня добросердність, безкорисливість, щедрість, вірність у дружбі, яка вельми високо цінувалася на Запорожжі, де, за козацькими правилами, гріхом вважалося ошукати чорта, коли він потрапляв січовикам у товариші. Крім того, ясними рисами вдачі запорозьких козаків була висока любов до власної свободи: вони віддавали перевагу лютій смерті перед ганебним рабством; глибока повага до старих і заслужених воїнів та й взагалі до всіх "військових ступенів", простота, поміркованість і винахідливість у скруті, у домашньому побуті або в різних безвихідних випадках та при фізичній недузі. Наприклад, від пропасниці вони пили горілку з золою або рушничним порохом, кладучи на чарку пінистого трунку пів заряду пороху; для гоїння ран прикладали до уражених місць розтерту із слиною на руці землю, а коли їм бракувало металевого посуду для готування страв, умудрялися варити їх у дерев'яних ковшах, підкидаючи в них безперервно, один за одним, розжарені на вогні камінці, поки не закипала вода, налита у посудину. До приїжджих людей запорозькі козаки завжди були гостинні і ставили особисту чесність поряд з гостинністю і благо чинністю, як у себе на Запорожжі, так і на війні стосовно ворогів православної віри. "Хоч на Січі, - згадує один католицький патер, - було різного люду, проте там були така чесність і безпека, що усі, хто приїздив з товарами або по товар, у якихось інших справах, знали, що з їхніх голів і косина не впаде. Можна було на вулиці залишити свої гроші і не боятися, що їх буде вкрадено. Будь-який злочин проти чесноти гостя або січового жителя одразу ж карався смертю".
Темними гранями вдачі запорозьких козаків було те, що багато хто з-поміж них любив напустити туману перед чужим, похвалитися своїми військовими подвигами, похизуватися своїм убранням та зброєю; крім того вони відзначалися легковажністю й непостійністю.
Великим недоліком запорозьких козаків була також пристрасть до спиртних напоїв. Втім, під час військових походів запорозькі козаки уникали пиятик, оскільки усякого п'яного кошовий отаман, як свідчить сучасник, одразу викидав за борт чайки. Нарешті, гуляючи та бенкетуючи, запорозький козак не був схожий на того пропащого п'яницю, який пропивав свою душу в чорному й брудному шинку: лицар навіть у пиятиці залишався лицарем. Кидаючись у широку й нестримну гульню, козак тим самим виявляв своєрідну молодецьку вдачу, особливий, так би мовити, епікурейський погляд на життя людини, яка марно обтяжує себе працею й клопотами і даремно не розуміє справжнього сенсу буття - існувати задля веселощів та життя.
На війні козак завжди відзначався розумом, хитрістю, умінням виграти у ворога вигоди, раптово на нього напасти і зненацька заманити, вражав ворога великою відвагою, дивовижним терпінням та рідкісною здатністю переносити спрагу і голод, спеку і холод. Війна для козака була так само необхідна, як птахові крила, як рибі вода. Без війни козак - не козак, лицар - не лицар. Козак не лише не боявся, а й любив війну. Він дбав не так про те, аби врятувати своє життя, як про те, аби вмерти так, як умирають справжні лицарі, у бою.
Все життя українських козаків полягало в боротьбі з поляками, турками, татарами й москалями. Таке становище робило козаків вельми досвідченими у військовій справі і поширило про них славу навіть між володарями держав Західної Європи. Ясна річ, козакові як воїнові, окрім особистих якостей та бойової майстерності, треба було мати й відповідне озброєння, щоб перемагати своїх ворогів. Можна з певністю сказати, що козаки мали всі типи бойової зброї, що були свого часу на озброєнні поляків, турків, татар, москалів, волохів, сербів, чорногорців.
З усієї зброї найпоширенішою в них була, крім гармат, рушниця, спис, келеп, шабля, пістоль та ятаган.
Рушниці (від слова "рука"), інакше самопали абомушкети, козаки використовували найрізноманітніших видів, але всі вони мали довгі стволи і коштовні ложа, оздоблені сріблом з насічкою та черню. З них стріляли, як у той час було, завдяки покладеному на поличку порохові, кременю, приладнаному до полички, та курку. Як одностайно свідчать сучасники, козаки вправлялися з рушницями з великою майстерністю, вони стріляли з них на досить велику відстань і дуже влучно. Судячи з цін середини ХVІІІ століття на предмети озброєння та речі першої необхідності, рушниці коштували від двох до п'яти, а іноді й до восьми карбованців за одну, це були на той час досить великі гроші. З козацьких
Loading...

 
 

Цікаве