WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна за часів гетьмана війська запорозького Петра-Конашевича Сагайдачного - Курсова робота

Україна за часів гетьмана війська запорозького Петра-Конашевича Сагайдачного - Курсова робота

політика не була однозначною. З одного боку, він дивився на реєстровців як на дуже важливу силу в своїй міжнародній політиці, а з другого - завжди їх підозрював (і не без підстав) у симпатіях до народного руху.
Наприкінці XVI століття і пізніше польські пани прагнули утримувати реєстр у визначеному сеймом числі (1 тисяча). До цього уряд видавав універсали, але нерідко порушував свої власні інструкції. За браком коштів для найму регулярного війська він не один раз мусив погоджуватись і навіть наполягати на збільшенні реєстрових козаків іноді до кількох тисяч. У таких випадках уряд і польські пани були щедрими на обіцянки, завіряючи, що всі ті, хто вступає до війська, завжди будуть визнаватись реєстровцями. Вони дивилися крізь пальці навіть на тих, кого переслідував суд і на підданих приватних маєтків. Так було, наприклад, у 1600 році, коли, стурбований спробами мултянського воєводи Михайла скинути з молдавського престолу польського ставленика Ієремію Могилу, польський уряд послав до Молдавії коронне військо на чолі з Жолкевським. Разом з Жолкевським до Молдавії вирушили магнати Сенявський, Збаразький, Вишневецький, Ходкевич, Даниловичі, Потоцький та інші з своїми надвірними командами (всього близько 4 тисяч чоловік). Але через те, що цього війська було замало, король, Я. Замойський та Ст. Жолкевський доручили героєві найкращої з козацьких дум, Самійлові Кішці, набрати, крім реєстровців, якомога більше "охочих" козаків і йти з ними до Молдавії. Скориставшись цим, реєстрова старшина подала уряду ряд вимог в інтересах козацтва: скасувати заборони, встановлені для реєстровців після повстання 1596 року, забезпечити їм право володіти грунтами і майном, якими вони користувались до повстання, вивести реєстр з-під юрисдикції королівських урядників, видати війську затриману платню тощо. Уряд обіцяв задовольнити ці вимоги.
Особливу зацікавленість у збільшенні реєстру виявив польський уряд в період Лівонського походу, в якому козацький гетьман Самійло Кішка загинув (1602), а також під час підготовки до походу на Росію. Слід відзначити, що в цей період російської історії значну роль судилося відіграти запорозькому козацтву.
Річ Посполита не дійшла до такої форми деспотизму, яка була на той час у Росії. Як не намагалися перші два польські королі з династії Ваза (Стефан Баторій і Сигізмунд III) спрямувати країну в бік абсолютизму, та їх спроби не мали успіху. Річ Посполита вже у XVI столітті становила таку державу, яку називають іноді "моделлю шляхетської демократії". Ця демократія охоплювала ледве 10 відсотків населення й не поширювалась на
міщан і селян, проте вона була привабливою для російського дворянства. Польська шляхта всіляко підкреслювала, що обмежена принципом виборності влада короля, дає їй гарантію особистої свободи і їй не треба братися за зброю, щоб захистити себе від несправедливих зазіхань на права шляхти з боку короля. Виступаючи 1605 року в сеймі, Я. Замойський говорив з гордістю про поляків: "Ми не чули і не читали, щоб вони так королів своїх, як інші, ножами заколювали, кожний польський король помер у своєму ліжку" . Не треба думати, що польський король був маріонеткою в руках шляхти, його владу суттєво обмежував лише сейм, але королівській владі у Польщі далеко було до тої, якою була влада московського самодержця. Принципи королівської влади в Польщі, як вірно зауважує польський автор Ю. Геровський, становлять одну з ранніх концепцій, на грунті яких пізніше виросла конституційна монархія. Незважаючи, однак, на досить передову державну форму Речі Посполитої, вади цієї шляхетської держави були не менш значні - вона існувала за рахунок необмеженої феодальної сваволі шляхти щодо селянства, а також на гальмуванні розвитку міщанства.
Та як би там не було, а деякі московські бояри і служиле дворянство із заздрістю дивилися на вольності польського шляхетства і мріяли про подібний лад у Росії. Отже, поляки і названий царевич Дмитро йшли в Росію, розраховуючи на значну підтримку місцевого боярства і дворянства. Інші кола населення Росії теж, як побачимо, сподівалися, що Дмитро полегшить їхнє тяжке становище.
Події в Росії, які відбувались на початку XVII ст. сприяли піднесенню нової хвилі визвольного руху в Україні.. Видатна роль у боротьбі народу, як і раніше, належала Запорожжю. Вже під час сейму 1605 року князь Януш Острозький заявив про те, що запорожці розсилають універсали по Україні, закликаючи народ до повстання і збору коштів для купівлі зброї. Я. Острозький наполягав, щоб сейм зобов'язав усіх українських старост об'єднатись і виступити проти запорозьких козаків.
В 1607 році покозачення українського народу знову активізувалося. Населення сіл і міст відмовляється визнавати над собою владу панів і старост, відбувати повинності на їхню користь; обиралися отамани, впроваджувався свій суд тощо. Тоді ж король повідомив сейм про те, що "свавілля брацлавських і корсунських міщан", які "ні до комісії, ні до декретів наших королівських не мають ніякої поваги".
У зв'язку з тим що покозачення охопило 1607 року значну частину Східної України, сейм запровадив нові репресії. Була ухвалена спеціальна постанова. Вона наказувала всім староствам покінчити з непокорою підданих, застосувавши військову силу. Гетьмани коронного війська мали допомагати в цьому старостам. Крім того, сейм ухвалив наказ, спрямований безпосередньо проти запорожців. Він підтверджував усі попередні постанови (1580, 1590 і 1601 років) і накази проти козаків. Але у панів бракувало часу і коштів на здійснення усіх своїх постанов. 1606 року в Польщі загострилися протиріччя між магнатами і королівською владою, наслідком чого був рокош (збройний виступ магнатів і залежної від них шляхти проти короля). Рокош на якийсь час відвернув увагу польського короля і від Росії. Але вже влітку 1607 року, коли рокошани почали терпіти поразку, польські війська знову вирушили до Росії. Замість загиблого Дмитра І вони висунули нову кандидатуру.
Між тим в Україні визвольна боротьба не вщухала. В січні 1609 року сейм ухвалив новий наказ "Про запорозьких козаків". Він призначив комісарів, зобов'язаних з допомогою коронного війська і реєстровців розбити запорожців і покінчити із заворушеннями в Україні. Проте і на цей раз в уряду не знайшлося коштів для рішучих дій. В листі від 6 вересня 1609 року з Острога князь Януш Острозький писав Сигізмунду III, що шляхта впала у розпач, бо на неї безперервно нападають піддані. Острозький додавав, що був би радий "придушити козацьке свавілля, яке розлилось на Україні", але і він і всі інші цього не зможуть здійснити.
Придушені коронним військом і магнатськими командами в одному місці, заворушення спалахували в іншому. Не слід забувати, що в цей час багато козаків повернулось із московського походу і почало енергійно брати участь в українських справах. Сейм видавав щораз нові постанови проти повсталих селян і козаків, оголошував їх поза законом. "Через те що цілюди, - зазначалося, наприклад, в сеймовій ухвалі 1613
Loading...

 
 

Цікаве