WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна за часів гетьмана війська запорозького Петра-Конашевича Сагайдачного - Курсова робота

Україна за часів гетьмана війська запорозького Петра-Конашевича Сагайдачного - Курсова робота

тільки битвою під Хотином. Тут розгорнулись найбільш вирішальні бої, але сама війна почалася ще в Молдавії і на Чорному морі. На цьому першому етапі війни з турками і татарами бились, до того ж віч на віч, тільки запорозькі козаки. Нагадаємо і про участь, яку брали у війні місцеві українські і молдавські жителі. В околицях Кам'янця-Подільського, в інших містах селяни і міщани нападали на окремі татарські загони і знищували їх. Нехтуючи безпекою, вони здалеку привозили до табору під Хотином харчі, які так потрібні були козакам і польським воякам. Уночі через ліси гуртами в 100 і 200 чоловік вони пробивалися до Жванця або Кам'янця, а там - і до Хотина.
Нема сумніву в тому, що перемога в Хотинській війні належить передусім українським козакам і їх гетьману Сагайдачному.
Сам гетьман не довго прожив після перемоги. Як уже зазначалось, 20 квітня 1622 року він помер від тяжкого поранення. Кияни урочисто проводжали козацького героя в останню путь. Його було поховано у братській церкві на Подолі.
З гетьманом Сагайдачним пов'язана дуже важлива сторінка української історії. Будучи не тільки талановитим полководцем, а й видатним політиком, він прагнув завоювати для українського народу гідне місце в Речі Посполитій. Для цього піклувався, з одного боку, про посилення козацтва і надання йому необхідних прав, а з другого, його постійною турботою була українська церква, яку він всіляко підтримував, вбачаючи в ній важливого чинника національної політики. З його іменем пов'язаний цілий етап історії України, який характеризується виходом козацтва на новий ступінь історичного розвитку, коли воно стало спроможним вирішувати державні проблеми. І донині деякі автори роблять йому докір в нібито угодовській політиці щодо Польщі й не можуть "йому вибачити похід на Москву. Його політику можна вважати угодовською лише в тому разі, якщо весь сенс історії України зводити до задоволення інтересів Росії, або, як завуальовано це зветься - до "ідеї російсько-української єдності". Однак, як ми знаємо, це був лише один з епізодів його діяльності. Історичні факти свідчать про те, що Сагайдачний був політичним діячем, який виходив з реалій польсько-українських відносин, постійно працюючи над закладанням фундаменту майбутньої української держави. Його так звана пропольська орієнтація обумовлювалась ідеєю, яка полягала в тому, що Україна, маючи велику і боєздатну козацьку армію, вправі зайняти гідне місце в Речі Посполитій. Остання, як ми знаємо, являла собою дуалістичну державу (унію Польщі та Литви), і Сагайдачний, активний учасник московської смути, знавець політики Польщі в її намаганнях укласти унію з Москвою, не міг не бажати перетворення Речі Посполитої в триалістичну державу, де б Україна стала врівень з Польщею та Литвою. Але Річ Посполита, забезпечуючи свободу і привілеї лише для польсько-литовської шляхти, залишала українській і білоруській шляхті єдиний вихід - отримати відповідні свободи і привілеї за рахунок відмови від свого народу і віри. Часткового компромісу було досягнуто створенням уніатської церкви, проте шляхетсько-старшинський провід визвольного українського руху на чолі з Сагайдачним міцно тримався православ'я - що використовувала вже у своїх власних цілях Москва.
Уперта польська політика в релігійному питанні й небажання Сагайдачного йти в цьому на компроміс стояли на заваді перетворенню Речі Посполитої в триалістичну державу.
Отже, Сагайдачний, який так багато зробив для Польщі в московській кампанії і в Хотинській війні, мав повне право чекати від Польщі гарантій щодо створення української держави в межах Речі Посполитої. Тим більше, що було сформовано ідею відновлення національно-історичної традиції, яка ототожнювала козаків з давньоруським лицарством, підносячи їх як нащадків давньоруської держави.
За часів Сагайдачного Польща ще могла реалізувати таку модель держави, в якій знайшлось би місце і для українського народу. Але тоді вона втратила свій історичний шанс. Недарма казали, що Сагайдачний помер, розчарований у можливості співпраці з Польщею. Через 30 - 40 років Польща повернеться до ідеї триалістичної держави (маємо на увазі частково Зборівський і Гадяцький договори), але тоді вже буде запізно.
Наступні події показали всю безперспективність польської політики щодо визвольного руху в Україні. Козаки не тільки постійно повставали, а й загрожували розірвати з Польщею всілякі зв'язки.
Подальша історія довела, що Польща, не бажаючи розмовляти з українською стороною на рівних, сама собі готувала фатальну розв'язку, яка не обійшла осторонь й Україну. У фразі з відомої поеми великого Кобзаря "Польща впала та й вас роздавила!" ніби сконденсовано трагізм історичної долі двох народів.
Хотинська війна мала важливі наслідки для Оттоманської імперії. Ознаки занепаду виразно позначились ще на початку XVII століття. Вони виявлялися в повстаннях народних мас як у самій Туреччині, так і в підвладних країнах, в боротьбі феодальних угруповань, що прагнули оволодіти султанським троном, у заколотах яничар тощо. Невдовзі після повернення Османа II з походу в його столиці почались заворушення. Приводом до них став намір султана вирушити зі своєю гвардією (24 тис. яничар і 6 тис. сипахів постійно, як уже було сказано, перебували в столиці) на богомілля в далеку Мекку. Першими виступили яничари і сипахи, звинувачуючи Османа і його оточення в поразці Хотинської кампанії. До них приєдналися міські низи, які виступили проти непосильних податків і утисків, що особливо посилилися під час війни. Яничари обложили султанський палац. Осман II наказав застосувати проти повсталих зброю, та було вже надто пізно. 19 травня 1622 року натовпи повсталих увірвалися в палац, вбили великого візиря Делавера-пашу, начальника варти палацу й багато інших сановників. Самого Османа II з мотузкою на шиї натовп водив вулицями Константинополя, а потім вбив.
Смертю Османа II скористалося вороже йому феодальне угруповання, посадивши на трон недоумкуватого Мустафу І. Заворушення в Константинополі, що тривали до 24 травня, знайшли відгук у різних частинах країни, посиливши боротьбу за незалежність турецьких васалів - Молдавії, Валахії, Кримського ханства і т. д. 1623 року поновилась виснажлива війна Туреччини з Персією, а це ще більше підривало її сили.
Список використаної літератури
1. Історія запорозьких козаків у трьох томах. Том 2. - Д.І. Яворницький/Київ. Наукова думка 1990р./
2. Запорозьке козацтво - В.Голубуцький/Київ. Видавництво ''Генеза''
1997р./
3. Гетьман Петро-Конашевич Сагайдачний - О.І. Гуржій, В.В. Корнієнко/Київ.Видавництво Україна 2004р./
4. Історія України - Бойко О.Д./Київ. Видавничий центр ''Академія'' 2002р./
5. Історичні постаті України - /Одеса. ''Маяк'' 1993р./
6. Нарис історії України - Наталя Яковенко/Київ. Видавництво ''Генеза''
1997р./
7. Історія українського війська - /Львів. Видавництво ''Світ'' 1992р./
Loading...

 
 

Цікаве