WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна за часів гетьмана війська запорозького Петра-Конашевича Сагайдачного - Курсова робота

Україна за часів гетьмана війська запорозького Петра-Конашевича Сагайдачного - Курсова робота

ні їсти, ні пити, поки не покінчить з козаками. В безсилій люті він проклинав своїх воєначальників і навіть свою долю, кажучи: "Ті, які присягалися мені битись, мов леви, самі ганебно втікали з жаху". За кожну козацьку голову Осман II обіцяв нагороду в 50 злотих.
У той час, коли козаки билися з лютим ворогом, у польському війську почалося мародерство. Жовніри, особливо з найманих іноземних корогв, вважали за краще грабувати і вбивати мирних молдавських жителів, які шукали порятунку від турків поблизу польського табору, ніж ризикувати своїм життям у воєнних сутичках. Виганяючи з убогих халуп молдаван, жовніри, як писав Собеський, скидали з високих скель зовсім невинних людей, "не милуючи ні статі, ані віку". "Старі чоловіки і жінки, - додає він, - гинули в безодні річки, коли їх кидали з Хотинського мосту; кидали у воду і немовлят, відірваних від грудей матерів, і дітей, вихоплених з батьківських рук, а дівчат на очах у батьків віддавали на ганьбу. Стогін цих беззахисних людей, який долинав до самого неба, не пом'якшував жорстоких душ катів...". У відповідь на свавілля жовнірів Ходкевича в Молдавії почали з'являтися загони народних месників, які робили засідки, нападали на розрізнені польські загони і громили їх. Проти молдавських селян Ходкевич спорядив справжню експедицію. Керувати нею було доручено польскому шляхтичу Копачовському і молдавському дворянину Бичеку.
Турки невдовзі остаточно впевнились у тому, що поляки ухиляються від наступу. Доказом цього було ганебне поводження Ходкевича з козаками 9 вересня. Тому султан вирішив перейти до довгочасної облоги польського війська, позбавивши його всякої можливості одержати підмогу. Тим часом татарські орди, що вирушили на Україну, грабували і спустошували Поділля, Буковину, Брацлавщину, Волинь і дійшли до Галичини. За словами Собєського, татарські мурзи заходились приганяти під Хотин ясир, захоплений в українських містах і селах, "так що стогін полонених сповнював турецький табір".
Свавілля татар на Україні і злочинна бездіяльність польського проводу викликали обурення в козацькому таборі. "Ремство і невдоволення, - говорить Собеський, - з кожним днем зростали серед козаків: щодня приходили вони зі скаргами до Петра Конашевича".
Невдоволення швидко набуло відкритого характеру. Сагайдачний "повідомив, - пише Окольський, - Ходкевича і комісарів (сейм 1621 року призначив дев'ять комісарів радниками при коронному гетьмані під час війни) про підготовку в його війську заколоту, прохаючи заздалегідь покласти цьому край". До козаків було послано представників Ходкевича, які умовляли запорожців, заклинаючи іменем королевича Владислава, воювати далі і давали звичні для польського уряду обіцянки.
Після 9 вересня протягом майже трьох тижнів між суперниками відбувались порівняно невеликі сутички. Під час однієї з них, вночі, козаки знов увірвалися в турецький табір. Сам Гусейн-паша, захоплений зненацька, ледве спромігся вирватись з рук козака, що схопив його; під час втечі він загубив свій розкішний одяг, зброю, чалму і черес. Гусейн-паша цілу ніч блукав у лісі, знайшовши нарешті якусь схованку, де перебув до ранку.
Невдовзі до турецького табору прибуло 20-тисячне військо Каракаш-паші. Здобувши таку важливу підмогу, султан поновив 28 вересня штурм польського табору. Це був останній значний виступ турків. Того дня впав перший сніг. Околиці Хотина вкрила сніжна імла.
З ранку до самого вечора польський табір обстрілювався польовими і облоговими гарматами. На козацькі і польські позиції безперервною лавою насувались ворожі полки. Втрати турків були значні, але пробитися в польський табір їм не вдалося. І на цей раз, як повідомлялось у польському рапорті, "особливо багато ворогів вивели з ладу запорозькі козаки".
Незважаючи на те що атаки турків захлиналися, становище поляків весь час погіршувалось. Бракувало харчів, свинцю для куль і ядер. Непридатною виявилась частина пороху. Гроші на придбання його клали собі в кишеню польські інтенданти, купуючи для війська мокрий порох.
Серед вояків лютувала дизентерія. Військові лави швидко ріділи, а про посполите рушення, яке король збирав у Польщі, не було ні слуху, ні духу.
Усе це змушувало польських військових начальників якнайшвидше укласти мирну угоду. До того ж саме в цей час помер гетьман Карл Ходкевич. Командування військом було доручено польному гетьману Станіславу Любомирському. 29 вересня той послав у турецький табір своїх представників з пропозицією укласти мир. За словами Пясецького, першими почали переговори турки, відрядивши з цією метою від імені молдавського воєводи в польський табір якогось Вавелі Кретенчика. Турки, зазнавши під час військових дій великих втрат (за словами турецького автора Ахмеда Расима, турки втратили понад 60 тис. чоловік, про це говорить і Пясецький) також прагнули миру. Проте військові дії не припинялися ще майже два тижні. Нарешті 9 жовтня було укладено мирний договір. Першим пунктом, на виконанні якого султан особливо наполягав, було зобов'язання Польщі заборонили надалі козакам нападати на турецькі володіння і карати їх за це. Польський король зобов'язувався також сплачувати кримському ханові "упоминки" тощо. Султана ж договір зобов'язував садовити на молдавський престол осіб, які дружньо ставляться до Польщі.
Першими Хотин залишили козаки. А 14 жовтня по мосту через Дністер почало переправлятися польське військо. Переправа відбулася в страшній метушні. Жовніри і шляхта, що опинились тепер віч на віч з турками і татарами, боялися нападу. В безладді вони квапилися потрапити на міст, затримуючи і штовхаючи один одного. У воду почали падати люди, коні, вози, гармати. Скориставшись ситуацією, татари віднімали у поляків зброю, майно, а деяких забирали в полон.
Майже одночасно з польським військом з-під Хотина пішли і турки.
Висновки
Перемога в Хотинській війні, без сумніву, була за Польщею. Головної мети, яку переслідували турки - загарбання польських і українських земель, - не було досягнуто. Польща врятувалася від чужоземного нашестя.
Постає питання, завдяки кому здобуто цю перемогу? Деякі польські історики приписують її польській шляхті. Однак вигадка легко спростовується словами самих польських самовидців. Я. Собеський, наприклад, писав: "Якщо боягузтво нечисленних може зганьбити цілий народ, то тіні наших предків справедливо мусять соромитися своїх нащадків, бо у цій війні багато було таких, котрі кидали свої корогви, тікали як удень, так і вночі, вважаючи за краще загинути в річкових хвилях, аніж зі славою відбивати навислу над батьківщиною небезпеку". Польські військові начальники, за словамиСобеського, заборонили навіть відбудувати потрібний для війська міст через Дністер, щоб у такий спосіб "покласти край ганебній втечі". Зразок стійкості і сміливості в польському таборі показали ті, до кого шляхта ставилась з неприхованим презирством, - тобто козаки і обозна челядь. Не можна також забувати хоробрих польських гусарів та інших жовнірів. Хотинська війна, крім того, не була, як це думає дехто,
Loading...

 
 

Цікаве