WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Обмеження та скасування автономії Гетьманщини - Курсова робота

Обмеження та скасування автономії Гетьманщини - Курсова робота


Курсова робота на тему:
Обмеження та скасування автономії Гетьманщини
Вступ
Наведені факти малють картину тих взаємовідносин, які створилися між Запоріжжям і царською Росією. Повне ігнорування прав запорожців на їхні землі, повне нехтування їхніми традиціями, з якими прийшли вони 1734 року на свої землі - характеризують
ставлення царського уряду до Запоріжжя. З другого боку - глибока різниця між самодержавно-кріпацьким устроєм Російської держави та волелюбним демократичним устроєм Запоріжжя, по сут республі- канським. Існування Запоріжжя з його гаслом - не повертати втікачів - було загрозою для кріпацького господарства Російської імперії. Величезну небезпеку для російського устрою являло Запоріжжя, як повсякчасний осередок революційних рухів. Не можна забувати й економічних питань, зв'язаних з Запоріжжям, а саме - багатство запорозьких ланів у часи, коли поміщицьке господарство Росії щораз більше потребувало земель, коли питання хлібного експорту ставало основною проблемою російської економіки.
Але, не зважаючи на всі ці обставини, Запоріжжя залишалося
потрібним як міцний бар'єр, що захищав Росію від нападів збоку
Криму та Туреччини. Війна з Туреччиною 1768-1774 року змінила
обставини.
1. Заходи Петра І та його наступників у ХVІІІ ст., спрямовані на скасування Гетьманщини.
Перед тим , як розглядати заходи Петра І, слід зазначити, що саме козацтво після визвольної війни Б.Хмельницького, і навіть ще до нього використовували як грізну військову силу як проти повстаючих по всій російській імперії, так і в боротьбі з татарами, великою силою на той час, яка заважала не лише Росії , а й іншим державам тодішньої Європи.
Проте, бачачи у козаках велику силу, надавати їм більші вольності могло призвести до плачебних наслідків. Тому царський уряд не поспішав узаконити гетьманську посаду таку, яку мали обирати лише населення Гетьманщини, а обирати його доводилось, у більшості випадків, за рекомендацією "вельмишановного російського государя".
В більшості випадків козаків у мирний час використовували як дешеву робочу силу на прокопування каналів, будування доріг, та на всіляких інших важких невійськових справ.
Прихід до влади Івана Мазепи та початок Північної війни у 1700 році стали початком переломного моменту щодо подальшої долі української державності.
Саме на початку війни Петро І, намагаючись забезпечити собі союзника, під час переговорів з польським королем Августом ІІ, ігноруючи інтереси української сторони, пообіцяв Речі Посполитій декілька міст на Правобережжі та певну кількість сіл Стародубського полку. Сліід зазначити що за весь період дії Переяслав-Московського договору 1654 р. Росія жодного разу його не дотримувалась.
Крім того в архіві французького міністерства закордоннихсправ було виявлено проект Пеетра І стосовно ліквідації Гетьманщини та козацького устрою України, датований 1703р., в якому зазначалося проведення його або після смерті Мазепи, або уж усунути його з життя насильно , потім шляхом виселення та терору знищити козаччину, колонізувати українські землі росіянами та німцями, з тим щоб "раз і назавжди знищити огнище ворохобників". В історичній літературі висвітлюються й інші згадки стосовно ліквідації гетьманщини та пердачі українських земель під управління князю Меньшикову або навіть англійському герцогові Мальборо.
Особливістю пербування Лівобережжя і Слобожанщини у складі Росії в ХVІІІст. Було те, що проводився тотальний наступ самодержаства на права України. суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та приєднати ці землі до складу імперії.
Зміцнення позицій царату в Україні і ще більше послаблення гетьманської влади стало після подій, пов'язаних з Північною війною 1700-1721 рр., а конкретно -з переходом до табору Карла XII частини козаків на чолі з гетьманом Ї. Мазепою. Взимку 1708-1709 рр. армія Росії активізувала свої дії на кордонах Північної України. Карл XII вторгся в межі Слобожанщини, де під Красним Кутом дав великий бій спільним російсько-українським військам. Після його завершення перемогу приписали собі обидві сторони. Проте шведи незабаром відступили і отаборилися на території від р. Десна до Полтави, яка перекривала їм прямий шлях на Москву.
Розраховуючи на підтримку іноземців та неминучу поразку Петра І у війні, І. Мазепа спробував підняти повстання проти засилля московського уряду й відірвати Україну від Росії. Але в цьому гетьмана мало хто підтримав -головним чином "низовики" під керівництвом кошового отамана Костя Гордієнка та порівняно невелика кількість старшини і козаків Гетьманщини. Цар проголосив І. Мазепу та його прибічників зрадниками, наказав ганьбити їх всілякими способами в церквах і перед народом усієї Російської держави. Ранком 27 червня (8 липня) 1709 р. під Полтавою стався вирішальний кривавий бій між військами Петра ї і Карла XII (козацькі полки через недовіру сюзерена не відігравали більш-менш важливої ролі), внаслідок якого шведський король і гетьман з рештками розгромленої армії втекли в межі володінь турецького султана.
1708р. під натиском царя було обрано гетьманом не енергійного Полуботка, а підстаркуватого Скоропадського. Саме він подав "прошеніє" до царя про підтвердження прав і вольностей українського населення з певними додатками - щоб козаками командували не російські офіцери , а власна старшина. Також просив про те, щоб повернути гармати , які були вивезені з зруйнованого Батурина. У відповідь на це російський цар казав :" Українці і так мають з ласки царя стільки вольностей, як жоден народ у світі."
Після цього починається форсований наступ на права гетьманщини. Гетьманську резиденцію перевели з Батурина до Глухова, поближче до російського кордону. А біля особи гетьмана був приставлений резидент - наглядач.
Значну частину українських товарів дозволялося вивозити лише до російських портів, водночас на деякі товари поклали заборону ввозу, а змушували купляти на російських ринках.
Неймовірно тяжким випробуванням стали примусові канальні роботи, спорудження фортифікаційних споруд, воєнні "низові" походи тощо. Козаків і посполитих нерідко "ганяли" до Петербурга, Астрахані, на Кавказ. Українців змушували воювати в Білорусії, Литві, Ліфляндії й Фінляндії за чужі їм інтереси. До цього, як правило, залучались найбільш фізично здорові й економічно забезпечені рядові козаки, селяни та міщани. З них додому поверталось усього від 30 до 60%, а інші
Loading...

 
 

Цікаве