WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська Повстанська Армія (УПА) (науковий реферат) - Реферат

Українська Повстанська Армія (УПА) (науковий реферат) - Реферат

тривала від кінця травня до кінця липня 1947 року на території від Підляшшя до Лемківщини. В половині червня поляки виселили з української території в новопридбані північні і західні райони Польщі, що раніше були заселені німцями, біля 250.000 українців (польські джерела говорять лише про 140.000-160.000). Багато українців ув'язнено. Лемківщину і Перемищину цілком очищено від населення і знищено всі можливості для його життя.
Однак відділи УПА боронили українську територію в тяжких умовах ще кілька місяців. Втрати були великі. Оточені сотні Хріна, Бора і Стаха прорвалися 30 червня 1947 року і перейшли на територію УССР. Відділи Миколенка-Байди пішли в рейд через Чехо-Словаччину до Західної Німеччини Група Громенка вирушила в рейд на Захід ще в травні і, пройшовши 1.500 км та відбувши 22 бої, прибула на територію Західної Німеччини 11 вересня1947 року. Група Бурлаки вирушила на Захід пізніше. На початку вересня Бурлака потрапив чехам у руки, але більшість бійців таки змогла перейти на Захід.
Публікуючи звідомлення про боротьбу УПА і підпілля на території УССР, Бюро Інформації УГВР зазначувало, що "закінчення II Світової війни дозволило московсько-більшовицьким окупантам України кинути всі свої сили на боротьбу з українськими повстанцями і підпільним визвольно-революційним рухом... Вони кинули на українські землі численні банди МГБ, МВД, партії, озброєної адміністрації і дали їм повну свободу здушувати визвольну боротьбу народу, хоч би навіть найбільш звірськими й жорстокими методами".
У жовтні 1947 року розпочалися масові вивози українського населення. Совєтська влада запланувала вивезти 800000 осіб. Але дії УПА і збройного підпілля зірвали цей план. Вивезено лише 300000 осіб. Інші, попереджені підпіллям, могли сховатися. Наступні масові вивози відбулися в березні-квітні 1949 року. Тоді вивезено 200000 осіб. Дальші масові переселення з областей, де діяли УПА і підпілля, відбувалися вже на базі сповидної "добровільності". Разом вивезено від 600000 до 800000 українців. Комуністи заперечують ці цифри (зокрема оцінки, які говорять про півтора мільйони чи більше вивезених). Вони твердять, що в роках 1944-1951 вивезено лише 203662 особи ("РУ", 8.12.1988).
Після переведення частини УПА до підпільної мережі боротьба на території УССР продовжувалася дещо зміненими методами. Від 1 липня 1946 року до 30 червня 1947 року УПА і збройне підпілля провели в тринадцяти областях України 912 збройних акцій, в тому числі 464 оборонних боїв і сутичок і 136 зачіпливих (наступальних) акцій. Українські втрати: 303 убитих, совєтські - 1012 убитих. За час від 1 липня 1947 року до 30 червня 1948 року проведено 1205 збройних акцій, в тому числі 694 оборонних боїв і сутичок і 188 наступальних акцій. Втрати УПА і підпілля: 407 вбитих, совєтські втрати - 1031 вбитих.
Публікуючи звідомлення про боротьбу від липня до грудня 1948 року, Бюро Інформації УГВР підкреслювало, "що УПА і збройне підпілля масово проводять збройно-саботажні акції, знищують ворожі адміністративні й господарські пункти, засоби транспорту, що служать цілям грабунку українського народу й багатств української землі.., збройно підтримують українське селянство в його спротиві колективізації". Воно також інформувало, що "відділи УПА далі ще діють тільки в підкарпатських областях України", а в інших областях були вже раніше розчленовані і включені в рамки збройного підпілля.
Відділи УПА ходили рейдами до сусідніх країн і там інформували населення про мету її боротьби, про змагання українців за свободу й незалежність Української Держави, за справедливий соціальний лад. Такі рейди в Білорусі (осінь 1944, осінь 1945, зима 1946), в Румунії (червень 1948, червень-липень 1949), в Польщі (Люблинське воєводство: 1945, 1946: Східна Прусія: від літа 1947 де весни 1948), в Чехо-Словаччині, про що вже була мова вище. В 1948 році у Чехо-Словаччині рейдували також відділи з Холмщини і Підляшшя і рештки відділів з Засяння і Лемківщини. Значна кількість цих членів УПА змогла дістатися до Німеччини і Австрії.
Взимку 1948-1949 рр. кинено проти УПА і підпілля чотири дивізії, якими командував ген. Ковальчук. Але і ця офензива не була спроможна покласти край визвольній боротьбі українського народу. В другій половині 1949 року і в першій половині 1950 року спецвідділи МВД блокували терени дій і проводили операції за операціями. УПА зазнала важких втрат у командному складі. Емгебістам вдалося викрити криївку ген. Тараса Чупринки в с.Білогорща біля Львова. Головний Командир УПА згинув у нерівному бою 5 березня 1950 року.
Труднощі боротьби збільшувалися ще й тому, що посилена колективізація спричинила нестачу харчів і голод в Дрогобицькій і Станіславівській областях. І все-таки боротьба продовжувалась ще до 1952-1954 років, а в деяких районах аж до 1956 року, коли, як це сказали емгебісти Лук'яненкові, відбувся останній бій між відділами МҐБ і УПА.
Боротьба велася не лише зброєю УПА і відділи ОУН-Бандери вели також роз'яснювально-політичну роботу. Визначний публіцист УПА Петро Полтава (згинув у 1952 році) писав у квітні 1950 року: "Наша література дістається в усі кінці України, в різні республіки Совєтського Союзу. Тільки в одному 1948 році в наших підпільних друкарнях надруковано в багатотисячному тиражі коло 70 назв брошур, листівок, пресових і художніх видань... До нас часто приходять листи від українських патріотів з усіх українських областей, в яких вони заявляють про свою повну солідарність з нами та висловлюють свою готовність активно боротися ".
Важливим є ствердити, що збройна боротьба, а тим більше в умовах сталінського терору, не була би можливою без підтримки населення. Впродовж усієї боротьби від 1942 року до останніх пострілів 1954 і 1956 років, українські маси невідмовили в допомозі УПА і підпіллю, яких треба було прохарчувати, лікувати поранених, доставляти інформацію й боєприпаси. Бо ж боротьба велася без жодної зовнішньої допомоги.
Один із звітів УПА говорить: "І дійсно впродовж довгих трьох (перших) підбільшовщьких років українські маси ні на момент не відмовили у допомозі українському підпіллю, УПА... Поголовний контингент харчових та інших продуктів для рідної армії й підпілля, голосити грошовий податок, який добровільно складає українська суспільність, хоч відчувається щораз більша нужда, спричинена окупантським грабежем, - це перший конкретний доказ цієї підтримки. Другий - це кожночасна допомога всієї суспільності українським революційним кадрам притулком, розвідкою, допомога у бойових і революційних діях, новими кадрами".
Під час збройної боротьби проти двох диктатур, двох імперіалізмів і двох окупаційних армій за волю і самостійність українського народу згинуло приблизно 20000 вояків УПА і членів збройного підпілля.
У другій половині 1950-х років збройна боротьба в Україні припинилася. Але змагання за ті самі цілі - за нашу національну і соціальну свободу, за право української нації на життя і свобідний розвиток, за Українську Самостійну Соборну Державу - не припинялися. Боротьба продовжувалася і продовжується в інших обставинах іншими методами.
Loading...

 
 

Цікаве