WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Григорій Сковорода — видатний філософ - Реферат

Григорій Сковорода — видатний філософ - Реферат

схована Божа істина. Щоб дістатися до неї, мало просто бачити або чути: треба вміти це робити. Коли про Іллю сказано, що він був узятий вихором, то це не можна сприймати буквально. Той вихор був "глагол Божий", не людський і не про людину. Колісниця Божа, коні - теж його. Це все Бог робить, вічне начало, істина.
"Сей на всех их, как на апостолах й на своих ангелах, ездит , й не Симеон его, но вечний Симеона й всех их, как ветошь свою, носит." Отже, істина мовби їздить на фігурах своїх, а вони в цьому процесі неначе підносяться над землею "в тонкій Божества разум." Річ у тому й полягає, щоб віднайти Істину, сховану у Біблії.
Що таке щастя? Пізнання себе і Бога. Усвідом своє щастя - значить найти його. Воно є у нас самих. Людина повинна знаходити своє щастя внутрішнім самоаналізом. Царство Боже є всередині нас. У цьому пункті свого вчення Сковорода наближався до моральної доктрини Толстого "Адское царство тоже внутри нас, оно в нас биваєт тогда, когда ми не сознаем, как необходимо для нас царство Божее."
Сковорода висуває два положення про щастя. По-перше, "щастя в серці, серце в любові, любов - це закон самопізнання, не залежить ні від часу, ні від місця. По-друге, щастя у згоді нашої волі з потребами природи. Адже закон приоди - це закон гармонії, який керує людським життям. Життя згідно із волею Божою означає бути щасливим. Це не важко, а тому й можливо.
Що стосується практичної, життєвої моралі, то основне положення Сковороди таке: "благодарение блаженному Богу, что нужное сделал он нетрудним, а трудное ненужним."
Практичний висновок із етичного вчення Сковороди може бути. Щастя - це вічне питання людства.
Все, що існує, що переходить від одного стану до іншого, є "все се плоть тлініє, а те, що є необхідного, внутрішнього, се вічне - Бог." У людині це вічне божественне, є його внутрішній безсмертний дух, який Сковорода називав Мінервою.
Життя є тільки тоді справжнім, коли наш розум висліджує стежку до пізнання правди. Далі Сковорода говорить, що пізнання, таким чином, є єдине життя і разом з тим - єдине справжнє щастя людини. Людина повинна пізнати себе з 3 боків: 1) перше саморозуміння є порозуміння себе як окремої особи, як людини, що має свою особистість. Друге саморозуміння є порозуміння себе як члена громадського життя, тобто людину, що має з іншими людьми одну віру, одну Батьківщину, закони, мову і звичаї.Третє саморозуміння є порозуміння себе як істоти, яку створив Бог подібно своєму образу.
Окремі філософи вчили про якусь одну сторону самопізнання. І Христос перший навчив повному, тобто троякому самопізнанню. Пізнати себе трудно через те, що все залежить цілком від людської волі. Звідси загальна теоретична теза Сковороди: "Дяка Богові, що він потрібне зробив нетрудним, трудне - непотрібним. Щастя для людини є саме потрібне, але воно є і саме нетрудне, коли чоловік довідається, в чому воно."
І в етичній, як і в метафізичній, сферах Сковорода, як ми бачимо, стоїть між детерміністами та інтерміністами, і хоче погодити їх з собою. Для цього він проводить ідею "звичайності" (природної вдачі). З одного боку, в людини є вільна воля, а з іншого - природна вдача.
Щастя буває тільки тоді, коли свобода волі і природний хист співпадають у житті людини. З цього принципу звичайності і незвичайності виходу Сковороди принцип національності.
Серцевиною етичного вчення Сковороди є питанна нормативної етики як умови досягнення щастя. Ідея "внутрішньої людини", спрямована на інтенсифікацію духовного життя, приводить до висновку, що щастя нема чого шукати у "видимій природі".
Щастя не залежить від місця і часу, від плоті і крові. "Рідне нам щастя не в почесній посаді, не в тім хисту, не в славному столітті, не у високих науках, не в багатому достатку. Щастя потрібно шукати в собі, у власній "невидимій природі", єством якої є Бог.
Етичний плюралізм Сковороди, зумовлений ідеалом "нерівної рівності", перебуває для кожної людини її власний життєвий шлях, у якому умовою щастя є "спорідненість"людини з тим чи іншим типом життя і поведінки. У діалозі "Алфавіт або Буква світу" філософ стверджує, що в кожної людини своя природа. Змінити її неможливо. Можливо лише, пізнавши її', обрати собі знання і життєвий шлях, "споріднений з цією "невидимою природою". Коли людина йде за вимогами "видимої природи", "сліпої натури", то вона потрапляє в рабство до останньої. Тягар рабства стає тим більшим, чим більше перевищуютьсянеобхідні потреби нагромадженими людиною багатствами та маєтностями.
"Споріднені" нахили людини легко відрізнити від "неспоріднених". Основними прикметами є їхня постійність і доступність. Поняття "потрібне співвідноситься в Сковороди з поняттям "легко". Справді природна потреба легкодосяжна. "Золотом можеш купити село, - повчає філософ, річ важку, бо не обов'язкову, а щастя як необхідна необхідність задурно завжди і всюди дарується."
"Споріднена праця не лише засіб забезпечення матеріального існування. Вона цінна своїми наслідками, винагородою чи славою." Вона є джерелом радості і щастя. Вона дозволяє знайти справжнє царство Боже у серці людини.
?
Висновки
Філософія Сковороди - це джерело справжнього гуманізму та співчуття людині. Вона змушує замислюватися над важливими питаннями життя. Філософа турбують вічні теми, які існують з часів виникнення людства. Він знаходить відповіді на багато запитань і ділиться ними з кожною людиною.
Усвідомлюючи своє покликання й часове призначення пробудження духу нації, Григорій Савич Сковорода кожним словом, кожним кроком, кожним помислом виконував свою місію. Власним життям він канонізував високі моральні принципи: волелюбність, твердість духу, гідність, щирість, добролюбство, прагнення мудрості, надійність, любов до ближнього. Цим утверджувалися моральні підмурки нового українського суспільства. Творча спадщина великого філософа стала невичерпним джерелом мудрості й життєдайної наснаги для українського народу на довгі-довгі віки. Вона злободенна й сьогодні. Вона актуальною буде і завтра. Межі духовному вдосконаленню людини так і не визначено.
Минуло понад два століття, як філософ Сковорода ходив по нашій землі, але його філософські роздуми й досі приваблюють людей своєю актуальністю та навчають нас добру і людяності.
Список використаної літератури
1. Багалій Д. 1."Український мандрівний філософ Г. Сковорода". К., 1992
2. Багалій Д. 1."Григорій Саввич Сковорода." К., 1920
3. Багалій Д.1., Яворський М.І. "Український філософ Сковорода." К., 1922
4. Білий В.Г, Сковорода Г.С. "Життя й наука." К., 1924
5. Ефименко А."Личность Г.С.Сковороди, как мислителя." К., 1905
6. Коваленский М. Й. "Життя Сковороди." К., 1886
7. Кудринский Ф."Философ без системи." К., 1848
8. Лаврецький С."Український філософ Г.С.Сковорода." Л., 1894
9. Пелех П."3 життя і творчості Сковороди." Л., 1925
10. Радич В."Вечний странник" К., 1992
11. Григорій Сковорода : дослідження, розвідки, матеріали., - К., 1992
12. Сковорода Г.С. український мислитель. - К., 1992
13. Тисяченко Г."Народний філософ-учитель Г.Сковороди." К., 1922
14. Табачников И. "Григорий Сковорода". М., 1972
15. Кальве де, Густав Г. и Вернет Н. "Сковорода, украинский философ" -Х.,1817, ч.VI
16. Таранов П. "120 философов", - С., 2002
17. Філософська думка в Україні. Бібліографічний словник. - К.,2002
Loading...

 
 

Цікаве