WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорізьке козацтво, його звичаї, побут, зброя. - Курсова робота

Запорізьке козацтво, його звичаї, побут, зброя. - Курсова робота

наново творилися козацькі ватаги, сотні, полки й так-само скоро занепадали, серед важких обставин степового життя; раз-по-раз змінялися отамани, полковники, гетьмани. Не раз провід над військом брали всякі одчайдухи й самовільники, що тільки того пильнували, щоб наживитися жити легким хлібом й заводили козацьку організацію в нетрі анархії. Поволі наростала верства "старинних" козаків, де верховодили ста-течні, ідейні елементи, що бажали створити справжнє національне військо. Самійло Кішка, Сагайдачний, Михайло Дорошенко, Кулага-Петражицький, це ті люди, яким козаччина завдячувала цінними елементами дисципліни, порядку й військової готовності. Все більше зростала в козаків свідомість, що вони мають вести боротьбу не тільки за права свого стану, але, що їх головний обов'язок ставати в обороні своєї батьківщини. У боротьбі з татарами, в далеких походах на Чорне море, у кривавих боях із поляками запорозьке військо розвинулося у велику воєнну організацію.
В нову епоху ввійшла козаччина за гетьманування Богдана Хмельницького. Великі перемоги над Жовтими Водами, під Корсунем і Пилявцями віддали в козацькі руки всю Придніпрянщину, а далі козацькі полки, немов та бурхлива повінь, залила далеко аж західні окраїни, а потім полилася й поза північні кордони українського народу, в білоруські землі. На широких просторах організувалася нова українська держава, а її творцем й основою була козаччина. Провідобняла козацька старшина, в яку ввійшли найкращі одиниці з поміж козаччини, міщанство, шляхта, справжня еліта українського народу, такі люди, як Виговський, Нечай, Богун, Чернята, Джалалій і багато інших. Козацьку справу вони ставили на європейські платформі, а незалежність України стала для них головною політичною метою. Це завзяте, непоступливе покоління проявляло героїчні зусилля, одною рукою відбиваючись від ворогів, другою організуючи життя країни. Козацький устрій, вироблений у далеких степах, стали тепер прикладати до державних потреб; козацьке військо, що не знало над собою пана, признало службу для держави за свій перший обов'язок.
Але ця доба широкої державної праці протривала недовго. Ще тільки за гетьманства Виговського й Дорошенка Україна жила справді незалежним життям, а військо перемогами на різних фронтах продовжувало традиції Хмельниччини. Потім козаччина на Правобережжі занепала в безнадійній боротьбі з турками й поляками, а козацька влада удержалася тільки на Лівобережній Україні. Але утримати державну незалежність вже не вдалося, козаччина мусила визнати московську зверхність, мусила погодитися на обмеження, піддатися наказам московських царів. Ще час-від-часу підіймалися визвольні змагання: навіть Брюховецький, що найбільше підлягав Москві, пробував розбити московське ярмо. Мазепа гірко переживав упокорення своєї нації, бачив, як занепадає запорозьке військо, як гине Україна; він зірвався ще раз до війни з грізним ворогом, але серед трагічних обставин не зміг здійснити своїх задумів. Його наслідники Скоропадський, Полуботок, Апостол вже тільки боронили останки минулого, поліпшували військовий устрій, підносили технічну організацію війська, консервували давній військовий побут, але давнього значення України вже не могли повернути.
Не опиралося й буйне Запорожжя. Традиція про те, що з Запорожжя вийшло козацьке військо, давала Січі виняткове моральне значіння. На Низу збиралися всі ті, що не
могли погодитися чи з соціальним, чи з політичним поневоленням. Січ була вогнищем протесту й бунту, давала захист визвольним змаганням, але не раз підсиляла й егоїстичні пориви різних амбітних одиниць. Запорожці теж не хотіли піддаватися Москві, і коли цар Петро зруйнував Січ, шукали пристановища на турецьких землях, навіть далеко за Дунаєм. Але остаточно й вони мусіли скоритися обставинам. Остання Січ уже не мала політичного значіння, але все ще залишилася школою військової майстерності. залишилася місцем, де побожно переховувалися старосвітські козацькі звичаї і традиції.
Тип війська. Тип козака ми уявляємо собі звичайно як вершника, кінного вояка. Це правда, але тільки на половину: козаки бували чудовими вершниками й володіли добре шаблею, але як кіннота це не було найкраще військо. Козацьке військо добуло собі славу як піхота. Всі давні теоретики військової справи погоджуються в тому, що козаки були незрівнянні піхотинці, які прекрасно вміли використати терен і дійшли до незвичайних досягнень у мистецтві закладати шанці й сипати вали. Це була річ природна, бо в пустому степу єдиним захистом був рів і вал, що його сам козак собі приготовив. Те, що козаки в походах користувалися табором, збільшувало ще силу й рухливість піхоти; під заслоною рухомої фортеці, складеної з возів, військо могло протиставитися найгрізнішому ворогові. До того ж козаки уславилися як незвичайні стрільці. Козацька піхота своїм обстрілом ворога звичайно вирішувала бій. Це помітно тим більше, що козаки рідко мали рушниці новіших типів, а часто користувалися старосвітськими "пищалями". Організацією піхоти Україна значно випередила Польщу, яка в XVIIст. все ще головну свою силу опирала на кінноті і, як це визнають історики польського війська, у зустрічах з козаками польська кіннота утратила своє давнє значіння.
Але перевага піхоти була водночас і слабою стороною козацького війська. Піхотинці були занадто залежні від терену, занадто були зв'язані зі землею, не мали сміливості рухів, не зважувалися на ширший розмах. Богдан Хмельницький, єдиний великий козацький стратег, відчував це добре й остерігав козаків, щоб занадто не довіряли своїм "ямам". Хмельницький любив вести війну на широких просторах, великими масами людей. Не спинявся коло замків і оборонних міст, не облягав їх, а йшов просто на головне військо ворога й старався звести з ним генеральний бій. Майстерно орудував своїми полками, швидким походом стягав їх у одне місце й бив на ворога відразу всією своєю армією. Не давав ворожим військам опам'ятатися і розтрощував їх одним ударом. Коли полковник Золотаренко 1655. р. відправився на Білу Русь, Хмельницький наказував йому, щоб не бавився коло "курників", малих замків, дивився все, де є "голова" ворога. Стратегічними засадами Хмельницького керувався Виговський й Дорошенко, але вони не доходили вже до таких досягнень, як Великий Гетьман,- тут усе вирішував винятковий талант полководця. Пізніше, під московським протекторатом, козацьке військо не мало вже змоги розвивати ширших стратегічних планів. Військові операції обмежувалися знову піхотною боротьбою з поза шанців, а ще більше козаків схилялись на розвідки, на дрібні набіги. Так козаччина в XVIIIст. втратила ті тактичні цінності, які добула собі в XVI і XVIIст.
Моральні цінності. Козацьке військо мало особливу ціну тим, що це було народне військо. Коли в інших країнах і державах військову справу вела вища верства родовитої шляхти, то козаччина вийшла з народних низів і
Loading...

 
 

Цікаве