WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Держава, державність, національна символіка української держави - Контрольна робота

Держава, державність, національна символіка української держави - Контрольна робота

злочином вважалося посягання на князівську владу, що проявлялося у вигляді повстань. Небезпечними вважалися і злочини проти особи - вбивство, побої, тілесні ушкодження. До майнових злочинів відносилися розбій, грабіж, крадіжка (татьба), незаконне користування чужим майном, псування межових знаків. Світське право того часу не мало норм, які б охороняли сім'ю від злочинних посягань. Ці норми знайшли втілення в церковних уставах. До злочинів проти сім'ї та моральності відносилися: розпуста (самовільне розлучення з дружиною), зґвалтування (пошибання), укладення шлюбу між близькими родичами, багатоженство, співжиття із черницею, кума з кумою, народження позашлюбної дитини, сексуальні збочення та ін. Щодо системи покарань, яка існувала в той час, то вона була досить простою і відносно м'якою. Найдавнішою формою покарань була помста потерпілого або його родичів. Цей вид покарання в часи "Руської Правди" спочатку обмежується, а потім і зовсім скасовується (Шевчук, Тараненко, 1999, 37).
Переважним видом покарання було грошове стягнення з майна злочинця, яке складалося з двохчастин: одна йшла на користь князя, а друга - потерпілому. Видами грошового стягнення були віра (проста віра та дика), продаж, головщина, урок. Вищою мірою покарання був так званий "потік і пограбування" - вигнання злочинця та його сім'ї з общини з конфіскацією майна на користь общини. Цей вид покарання призначався за три види злочинів: убивство в розбої, підпал, конокрадство. Смертна кара не була властива для права того часу. Вона з'являється пізніше і спершу в практиці церковних судів. Судовий процес мав змагальний характер. Сторони називалися позивачем і відповідачем. Право передбачало процедуру розшуку злодія. Це були так звані "заклич", "звід", "гоніння сліду". Доказом вини були свідчення видоків, особисте зізнання, речові докази, суд божий. До останнього відносилися судові клятви (рота), різні випробовування (ордалії), судовий поєдинок. Розрізняли два види ордалій - випробовування залізом і водою.
Національна символіка України
Ще донедавна використання синьо-жовтого прапора, тризуба, гімну "Ще не вмерла Україна" вважалося крамолою і каралося радянським репресивним апаратом. Дуже довго український народ переконували, що він не мав державності, а значить і своєї державної символіки. За часів культу особи Сталіна і застою наша наукова література пов'язувала походження тризуба і синьо-жовтого прапора в основному лише з Центральною Радою, Директорією, українськими державними націоналістами й усякими іншими існуючими та неіснуючими у 20-40-х рр. ХХ ст. організаціями, чия діяльність, як вважалося, призводила лише до кривавих подій.
Справді, такі атрибути державності були прийняті Центральною Радою у 1918 р. Про це протягом багатьох десятиліть однобоко, на догоду якимось "вищим інтересам" (а не об'єктивному висвітленню суспільних процесів), тлумачили наші ідеологічні інстанції, позбавляючи дослідників бодай ретроспективного погляду в наше минуле, боячись, щоб народ не дізнався про коріння своєї національної символіки, її історичну традицію. А вона, ця традиція, справді глибока, багатовікова (Сергійчук, 1992, 14).
Тож дуже прикро, що й сьогодні часто доводиться чути: національною символікою не треба нікого роздратовувати, бо це, мовляв, символіка Петлюри і Бандери. З огляду на такі підходи потрібно своєчасно, правдиво і кваліфіковано роз'яснити походження національної символіки, щоб люди самі вирішували, що повинно залишитися в оновленому суспільстві.
А при вирішенні цих питань треба пам'ятати, що давня емблема чи колір мають завжди незмінно бути збережені в державних відзнаках у недоторканому вигляді, подібно тому, як у роду зберігаються давні традиції і герб. Непродумане нововведення в галузі гербових та інших ознак державно-національного характеру позбавляють емблему і колір історичної популярності і надають їм офіційний характер штемпеля, якими вони ніколи не повинні бути.
До речі, національні кольори, шановані у багатьох країнах протягом століть, у часи національно-визвольних чи буржуазно-демократичних революцій об'єднуються, як правило, на прапорах нових державних формувань (Сергійчук, 1992, 18).
Таке історичне коріння має сьогоднішня державна символіка в більшості країн світу. Це, природно, має враховуватися і нашими вітчизняними дослідниками, котрі беруть на себе відповідальну місію давати рекомендації щодо обґрунтування державної і права на існування національної символіки.
28 січня 1992 р. Верховна Рада прийняла Постанову про Державний прапор України. Ним став національний синьо-жовтий стяг. А 19 лютого 1992 р. прийнято Постанову про Державний герб України. Парламент затвердив тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України.
Висновки
Історичні факти переконливо свідчать, що український народ протягом кількох століть мав свою державність, відстоював її, боровся за її відродження та збереження. Свою державність він творив на власній землі, а не шляхом загарбання і поневолення чужих територій, власними зусиллями, своєю кров'ю і потом. Географічне положення українських земель здавна спричинювало як позитивні, так і негативні процеси: природні умови сприяли розвитку тут цивілізації, разом з тим українські землі зазнавали нападів і пограбувань з боку влади.
Політичне та економічне зміцнення молодої української держави, її входження до Європи стане неможливим без духовного, інтелектуального оновлення та збагачення суспільства. Невичерпане джерело само визнання та само творення нації - вивчення багатовікової історії держави та права України. Це пояснюється тим, що право є одним із найважливіших знарядь забезпечення справедливості, прав та інтересів людини. Право - це частина культури народу. Його вивчення в історичному плані покликане розбудити, відновити там, де втрачено, піднести на вищий рівень правосвідомість як частину самосвідомості народу - дійсного творця історії.
Література
1. Історія держави і права України: навчальний посібник для студентів юридичних вузів і факультетів. - К., 1996.
2. Кухта Б. З історії української політичної думки. - К., 1994.
3. Мірошниченко М.І., Мірошниченко В.І. Історія вчень про державу і право. Навчальний посібник. - К., 2004.
4. Сергійчук В.І. Національна символіка України. - К., 1992.
5. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності. Курс лекцій. - К., 1999.
Loading...

 
 

Цікаве