WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Держава, державність, національна символіка української держави - Контрольна робота

Держава, державність, національна символіка української держави - Контрольна робота

часом зосередив у своїх руках законодавчу, виконавчу і судову владу. Він призначав місцеву адміністрацію, контролював її діяльність, відав справами міжнародної політики, виконував функції воєначальника, був опікуном церкви, гарантом внутрішнього миру і зовнішньої безпеки.
Важливу роль в управлінні державою відігравала рада при великому князі. Її завданням було обговорення найважливіших питань державного управління. Тут князь радився з найближчим своїм оточенням - боярами, а іноді з представниками духовенства, єпископів таін.
Органом центрального управління, крім самого князя і ради, був і так званий "княжий двір", де зосереджувалися всі важелі управління. З розвитком і посиленням держави великому князеві було дедалі важче самостійно здійснювати свої владні функції, тому він змушений був спиратися на допомогу своїх слуг, які поступово переймали на себе функції публічних урядовців. Але в цей час органи державної влади разом зі своїми офіційними функціями виконували і приватно-князівські. Тобто елемент публічний в урядуванні ще не відокремився від приватноправового (Шевчук, Тараненко, 1999, 34). Особи, які належали до князівського двору (дворецький, покладник, печатник, стольник та ін.), завідували певною ділянкою господарства, прислуговували князю і водночас виконували державні управлінські функції. При дворі знаходилися також численні управителі - тіуни, їх помічники - ключники, а також дітські, отроки, ябедники, гриді та ін.
Важливу роль у Київській Русі відігравали народні збори - віча. Вони відображали верховну волю народу. Основну масу на вічах складали прості люди - "люді", але у вічах брали участь і князі, бояри, церковні ієрархи, купці. Тобто віче було владою загальноземською, загальнонародною. Віча скликалися тими, хто був зацікавлений у розгляді того чи іншого питання. Такою особою міг бути як кожний громадянин, так і князь. Але скликати віче без поважних причин було не тільки недоцільно, але й небезпечно. Народ не терпів зловживань з його волі і засуджував різних інтриганів та політиканів, які намагалися використати його у власних інтересах. Віче могло розглянути будь-яке питання, але історично склалося так, що воно не розмінювало свою владу на вирішення дрібних справ, а обговорювало найбільш важливі проблеми. Віча приймали рішення, які, як закони, мали обов'язкову силу в державі. Віче мало великі повноваження. Воно могло закликати князя на княжий стіл і визначало при цьому на підставі укладеного з ним договору ("ряду") відносини між ним, князем і народом. Коли князь не виконував взятих на себе обов'язків віче мало право усунути його з князівського столу. До досить важливих компетенції віча відносилося розв'язання питання про війну і мир, укладення договорів з іншими державами, прийняття рішення щодо захисту країни, збору ополчення, віддання у власність або "кормління" земель, визначення правил торгівлі та якості монети. Часто віче виконувало функції суду та ін., але поступово значення народних зборів зменшується і всі питання вирішуються одноособово князем.
У період існування України-Русі склалися і існували дві системи місцевого управління. Спочатку була десяткова система. Суть її полягала в тому, що на завойованих або на приєднаних територіях князь залишав військові гарнізони на чолі з тисяцькими, але згодом тисяча втратила свій реальний математичний зміст і стала територіальним поняттям - округом, який очолював тисяцький. Він був керівником військових сил округу, здійснював поліцейську, судову і фінансову владу. Тисячі поділялися на сотні на чолі з соцькими, що також виконували фінансово-адміністративні та судові функції. Другою системою управління, яка прийшла на зміну першій, була двірсько-вотчинна. Вона утворилася при дворі князя і складалася з придворних чинів, які стали виконувати доручення князя загальнодержавного значення. На місця посилалися представники центральної влади - намісники і волостелі. У їх віданні були адміністративні і судові справи. Селами управляли старости, які обиралися їх жителями. Всі ці посадові особи одержували за свою службу з населення "корм" у вигляді різних поборів (Історія держави і права України, 1996, 25).
Суд у Київській державі не був відокремлений від адміністрації. Судові функції виконували владці - як у центрі, так і на місцях. Суддями були князі, посадники, волостелі а їх помічниками - тіуни, вірники та інші допоміжні особи.
Основними джерелами права у Давньоруській державі були звичаєве право, договори (з іншими державами, поміж князями, між князем і народом), вічеві постанови, князівські устави і уроки, візантійські збірники церковного права та ін. Але найважливішою пам'яткою давньоруського права вважається "Руська Правда", в якій вміщені давні норми звичаєвого права та князівські устави. Цей документ було відкрито у 1738 р. відомим російським істориком Татищевим. Після цього було знайдено близько 300 списків "Руської Правди". Списки називали за іменем осіб, які їх знайшли (Татищевський, Карамзінський), або за місцем знаходження (Синодальний, Троїцький, Академічний). Усі списки "Руської Правди", в залежності від їх змісту поділяють на три редакції - коротку, розширену, скорочену. "Руська Правда" містить норми різних галузей права, насамперед цивільного, кримінального, процесуального (Історія держави і права України, 1996, 24).
Право Давньоруської держави захищало насамперед приватну власність, в основі якої була феодальна власність на землю. Внаслідок встановлення приватної власності формується і розвивається спадкове право. Існувало спадкування за законом і за заповітом. Спочатку успадковувати могли лише сини, але згодом були зроблені винятки для дочок бояр та дружинників. Добре було розвинуте зобов'язальне право. Поширеними були договори (ряди) купівлі-продажу, займу (позики), найму та ін. Договори позики охоплювали кредитні операції грішми, продуктами, речами. Укладалися вони, як правило публічно, у присутності послухів. Боржник був зобов'язаний сплачувати відсотки, які були високими, і називалися "резами" (для грошей), "наставом" (при позичці меду), "присопом" (за жито). Злочини в Київській Русі називалися "образою", проте право не відрізняло кримінального правопорушення від цивільно-правового. Підхід до злочинів був класовий. Розрізняли об'єктивний і суб'єктивний бік злочину. Об'єктами злочину виступали влада, особа, майно, звичаї. Суб'єктами злочину могли бути всі крім челяді і холопів. Особливо небезпечним
Loading...

 
 

Цікаве