WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Держава, державність, національна символіка української держави - Контрольна робота

Держава, державність, національна символіка української держави - Контрольна робота


Контрольна робота
Держава, державність, національна символіка української держави.
Вступ
Останнє десятиріччя ХХ ст. несподівано для багатьох ознаменувалося появою на політичній карті світу понад 20 нових держав. Серед них і незалежна держава Україна, яка виникла в результаті закономірного розпаду СРСР. 1 грудня 1991 р. на Всеукраїнському референдумі народ України підтвердив проголошену її парламентом незалежність. 28 червня 1996 р. Верховна Рада, виражаючи волю українського народу, прийняла нову Конституцію України. Ці історичні події відновили багатовікову традицію української державності, висунули завдання побудови нової України - незалежної, демократичної, соціальної і правової держави.
В умовах розбудови української держави значно зростає потреба у вивченні історії України, стрижнем якої є проблема державності та права. Проголосувавши 1 грудня 1991 р. за державну незалежність, народ України тим самим змінив установлений хід історії, який здавалося б, не провіщав швидкого краху останньої імперії.
Здійснилася споконвічна мрія українського народу про свою сучасну державу. Проголошення незалежної держави України стало юридичним фактом, розгорнулося її будівництво і визнання на міжнародній арені.
Почалася нова сторінка відродження історичної пам'яті, самосвідомості й державно-правового життя українського народу. Без глибокого осмислення минулого в усій його складності й суперечливості важко зрозуміти сучасні процеси і плідно творити нову державу України, в основі якої повинно бути право.
Зародження державності у слов'янських племен
Питання про найдавніші корені слов'янських народів є одним із найбільш дискусійних у науці. Більшість дослідників вважає, що у прадавні часи існувала єдина індоєвропейська етнічна спільність, з якої на рубежі III та II тис. до н.е. виділилася германо-балто-слов'янська етнічна група, а вже з останньої в середині II тис. до н.е. виокремилася праслов'янська спільнота. Місцем її проживання (прабатьківщиною) вважають велику територію між Дніпром та Одером, хоча багато науковців переконано, що прадавні слов'яни жили тільки на якійсь частині цієї території. Існує думка, що слов'яни переселилися (мігрували) в Європу з інших місць, проте більшість вчених дотримується не міграційної, а так званої автохтонної теорії про те, що предки слов'ян споконвіку жили на своїй землі (Історія держави і права України, 1996, 12).
У писемних джерелах початку нашої ери (Пліній Старший, Тацит) слов'яни згадуються під назвою "венеди". За свідченням візантійських, готських та інших джерел колишні венеди на рубежі II і III ст. поділилися на три групи: склавинів, антів і власне венедів. Існує гіпотеза, що склавини - це пращури південних слов'ян, венеди - західних, а анти - східних. У період розкладу родового ладу і зародження класового суспільства слов'янські племена об'єднуються у союзи племен, які ще не були державами, але уже мали окремі їх ознаки. Особливо інтенсивно цей процес відбувався у V ст. Очолювали союзи вожді, яких у джерелах називають "рекси", "рикси". Саме їм належала вища влада. Найбільш відомим зі слов'янських переддержавних політичних утворень був союз антських племен на чолі з Божем. У різних джерелах зустрічаються також згадки і про таких антських ватажків, як Мезаміра, Маджака, Мусокія та інших.
Починаючи з VII ст. термін "анти" вже не зустрічається у писемних джерелах. Замість них поширюються такі найменування, як "слов'яни", "склавини", "склавени". На цей час східні слов'яни вже остаточно виділилися із загальної слов'янської спільності. Сформувалися досить стабільні етнополітичні утворення (союзи племен), перелік яких наведено у "Повісті временних літ", - поляни, древляни, дреговичі, дуліби, уличі, тиверці, білі хорвати, кривичі, радимичі, ільменські словени.
Держава і державність за часів Київської Русі
У процесі подальшої консолідації в VIII-IX ст. виникають більш широкі політичні об'єднання східних слов'ян - своєрідні союзи союзів. Таким союзом союзів, який утворився в Середньому Придніпров'ї, була Русь. Його столицею став полянський Київ. Трохи пізніше придніпровський союз союзів Русь переростає у сильніше об'єднання - Руська земля. До його складу входила майже половина східних слов'ян. Такий союз охоплював територію близько 120 тис. квадратних кілометрів і був справжньою державою. Приблизно в цей самий час відбувається об'єднання північної частини східнослов'янських племен навколо Новгорода (Мірошниченко, Мірошниченко, 2004, 23).
Процес політичної консолідації східних слов'ян завершився наприкінці IX ст. утворенням великої, відносно єдиної середньовічної Давньоруської держави - Київська Русь. Під владою Києва об'єдналися два величезних слов'янських політичних центри - Київський і Новгородський. Ця подія, яку літописець відносить до 882 р., вважається датою утворення Давньоруської держави. Її виникнення було закономірним результатом соціально-економічного та політичного розвитку східних слов'ян. Не знайшли підтвердження гіпотези про її заснування варязькими князями (норманська теорія) або хазарськими та тюркськими правителями (пантюркістська теорія). Ці теорії, хоч і мають певну фактичну основу (варязьке походження багатьох перших руських князів тощо), але ігнорують ту обставину, що державність - це результат тривалого розвитку, і її не можна принести ззовні.
Внаслідок збігу багатьох історичних обставин (особливостей розвитку продуктивних сил, природних умов) Давня Русь прийшла до феодалізму, "перескочивши" через стадію рабовласницького ладу, хоча окремі елементи патріархального рабства (холопство) були і у слов'ян. Тому Київська Русь характеризується як ранньофеодальна держава з поділом населення на декілька категорій: панівні верстви (київський князь, бояри, вище духовенство, купці), вільні общинники ("люді", ремісники, дрібні торговці, рядове духовенство), феодально залежні мешканці (смерди, закупи, рядовичі, ізгої, вотчинні ремісники, прощенники, пущенники), невільницьке населення (челядь, холопи). Важливою особливістю тогочасної соціальної структури було те, що будь-яка верства населення не була замкнена: був можливий перехід з однієї до іншої. До боярства мали доступ представники нижчих верств населення, а серед ізгоїв іноді опинялися навіть князі (Кухта, 1994, 26).
За формою правління Давньоруська держава була монархією на чолі з великим князем. Спочатку він виконував переважно військові функції, але з
Loading...

 
 

Цікаве