WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Виникнення українського козацтва. - Реферат

Виникнення українського козацтва. - Реферат

Військова організація Січі Запорозької досягла тоді вершини свого розвитку.
Після поразки народних повстань у 1638 р. Січ перенесли на незахищений Микитин Ріг (мис) на правому березі Дніпра (в межах нинішнього Нікополя). Тут же для контролю над січовиками були розташовані польська військова залога та полк реєстровців. У лютому 1648 р., з початком повстання проти Речі Посполитої, гетьманом у Ми-китинській Січі був обраний Богдан Хмельницький.
У 1652 р. Січ була перенесена на нове місце - острів у гирлі річок Чортомлик і Прогной при впадінні їх у р. Скарбну. Чортомлицька Січ проіснувала до 1709 р. 25 березня цього року російські війська здобули Січ і зруйнували її. Частина козаків перейшла кордон Кримського ханства і заснувала на його землях Олешківську Січ. У 1734 р. запорожці одержали дозвіл повернутися у межі Російської держави і неподалік від Чортомлика, на р. Підпільній, заснували Нову Січ, яка проіснувала до 16 червня 1775 р., коли російське військо під проводом генерала Те-келія зайняло її. За маніфестом Катерини II від 14 серпня 1775 р. запорозьке козацтво як військо припинило своє існування.
Запорозька Січ відіграла велику роль в історії українського народу XVI-XVIII ст. З утворенням Січі народ України одержав могутню опору в своєму прагненні до визволення з-під гніту Речі Посполитої. Тут знаходили притулок відважні борці проти магнатів і шляхти, польських урядовців. Січовики підтримували в народі дух протесту й запалювали його на боротьбу.
Запорожжя стало зародком нової української (козацької) державності. Січовики створили органи влади, які поступово зосереджувалися в руках старшини. Керівним органом був "Кіш",- по суті, центр не лише військової, а й адміністративної та судової влади на території Запорожжя. Кошу слухалося не лише козацтво, тобто військо, але й навколишня людність, що мешкала по укріпленнях-"палан-ках" і хуторах-зимівниках. На чолі Коша стояв виборний кошовий отаман. У складі Коша були виборні суддя, писар, обозний, осавул, хорунжий. Згодом, у XVIII ст., територія Запорожжя, яка простягалася тоді із заходу від нижнього Побужжя до верхів'їв Кальміусу на сході, від р. Оріль на півночі до р. Кінські Води на півдні, почала поділятися на округи-"паланки" на чолі з полковниками і місцевою старшиною. Військо Запорозьке мало свою пе-чать-герб із зображенням козака з рушницею на плечі, з шаблею та списом, застромленим у землю поруч із постаттю козака. Січова корогва (прапор) була червоного (малинового) кольору: на лицьовому боці був зображений в білий колір Св. архангел Михаїл, а на зворотному - білий хрест, оточений небесними світилами.
Найважливіші питання військового та політичного характеру кошовий отаман виносив на розгляд військової Ради. Згідно із звичаєвим правом, у ній міг брати участь кожний козак, який перебував на той час на Січі, Номінально підвладна урядові Речі Посполитої, Січ далеко не завжди зважала на його волю і нерідко виявляла самостійність у своїй внутрішній і зовнішній політиці. Вже наприкінці XVI ст. вона починає відігравати помітну роль і в міжнародних справах. Зважаючи на запорозьке козацтво як на значну військову та політичну силу, уряди Росії, Туреччини, Венеції, Австрії, Кримського ханства встановлювали з Січчю зв'язки.
На другу половину XVI ст. січовики створили значне військо зі стрункою організацією. На чолі його стояв гетьман, або "старший". Основною військовою одиницею був полк з 500 мушкетів, який ділився на сотні, а останні - на десятки. Лад у війську пильнували осавули. Посади гетьмана, полкозника, сотника, отамана, який командував десятком, були виборними. У своїх грамотах і "листах" вони титулували себе "Військом Запорозьким" або "Лицарством Війська Запорозького".
Основну його частину становила піхота, кіннота ж була нечисленною. Військо мало гармати. Рядовий козак був озброєний рушницею (мушкетом), пістолем, шаблею, ножем, списом, келепом; використовувалися також лук і стріли. Січовики славилися як добрі гармаші, влучні стрільці, вправні рубаки.
Чисельність запорозького війська не була сталою. Так, у листі до австрійського імператора в 1594 р. запорожці писали: "Кількість нашого Війська Запорозького сягає шести тисяч досвідчених добірних козаків, не рахуючи хуторян, що живуть на кордонах..." А в 1584 р. італійський письменник Гамберіні зазначав: "З козаків можна зібрати 14-15 тисяч добірного, добре озброєного війська, жадного більше слави, як наживи, готового на всяку небезпеку. їхня зброя шаблі й рушниці, що з них вони ніколи не хиблять. Добрі вони до війни пішої й кінної..."
Січ мала свій флот з великих човнів - чайок, або байдаків.
Онову байдака - цього, по суті, корабля (20 м завдовжки, З- 4 м завширшки, осадка 2,5 м, швидкість до 15 км на годину)-становило днище з липового дерева, на яке набивалися бортові дошки; він був оснащений однією - трьома щоглами з вітрилами, веслами, двома кермами і ніс на борту чотири - шість гармат. Число гребців досягало 20-ЗО чоловік, бойовий екіпаж складався з 50-70 козаків, озброєних рушницями та мушкетами. Корогва для морських походів була біла із зображенням Св. Михаїла або корабля на червоному полотнищі.
Перша звістка про похід козаків на байдаках датована 1492 р. З початку XVI ст. козаки з "волості" та січовики вже постійно ходять морем на Крим і Туреччину. У 1510 р. розлютований хан наказав навіть "замкнути" Дніпро залізним ланцюгом. У походи вирушали до 80, а в 20-х роках XVII ст.- понад 100-150 чайок. Наскочивши на турецькі галери, козаки сміливо нападали на них ідуже часто перемагали в бою.
Під час морських походів запроваджувалася сувора дисципліна. Влада гетьмана та інших старшин була необмеженою. Зрада та інші злочини каралися нещадно. Суворо пильнувалася тверезість.
Не відмовляючись від походів проти Туреччини та Криму, з 80-90-х років XVI ст. запорожці почали брати активну участь у народних повстаннях на "волості", як правило, очолюючи їх.
Утворення реєстрового козацького війська. Вже на початку XVI ст. литовський уряд робить спробу використати січових козаків на державній службі по охороні південних рубежів держави. У листі до "панів-Ради", надісланому в грудні 1524 р., великий князь Сигізмунд І писав, що державці Семен Полозович і Криштофор Кмитич, "зібравши невелике число козаків, на чолі їх Дніпром до Києва і далі до Тавані на службу нашу ходили і, там будучи, послуги своєї нам не мало вчинили, і тих людей ворожих, татар усіх, які в державу нашу ввійшли були, тиждень через Дніпро не пропускали...". А тому "якщо вони з таким малим числом людей такі послуги нам, господареві, чинили, то ми з цього бачимо, що якби там тисяча або дві людей наших козаків на Дніпрі жило, то, мабуть, без сумніву, була б від них велика і знаменита послуга і оборона державам нашим". Великий князь пропонував "панам-Раді" "обміркувати, щоб видно стало вашим милостям там по Дніпру козаків мати на наступний рік для оборони державам нашим", і з цією метою "обрати з дворян наших якогось достойного чоловіка і наказати йому завчасно по великодні до Києва їхати і козаків збирати. І накажіть на той час послати для них сукон і декілька сот кіп пенязів, а тих козаків по Дніпру на переправах порозміщувати, щоб нам і Речі Посполитій земській служили і ті переправи стерегли і боронили". Згодом, у 1533 р., з подібним проектом звер-нувся до сейму черкаський староста О. Дашкевич. Однак наміри створити козацьке військо на державній службі у 20-30-х роках XVI ст. не були здійснені через брак коштів у скарбниці великого
Loading...

 
 

Цікаве