WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Виникнення українського козацтва. - Реферат

Виникнення українського козацтва. - Реферат

найпоширеніших,
найрезультативніших і найефективніших форм соціального
протесту. З другої половини XVI -початку XVII ст. вони
стають, по суті, масовим переселенням. Внаслідок втеч се
лян, а також міської бідноти у степах південної Брацлав-
щини та Київщини зростало вільне озброєне населення козацтво. Отже, втечі стали фактором освоєння великих незайманих земель; тут утікачі "зберегли свій попередній спосіб праці і розвинули його далі, звільнивши його від старих оков..." '.
Утікали наймужніші й найвідважніші, кому воля була дорожча за життя, хто не тільки був ладен дати збройну відсіч панам, а й сміливо виходив у степ назустріч татарам. У путь рушали навесні, коли земля просихала і покривалася травою, йшли цілою валкою на чолі з отаманом; усі були озброєні, з собою мали землеробський реманент, тенета, пастки для ловлі звіра і риби. Заглиблювалися далеко у степ, куди, здавалося, не досягне рука панського урядника, і тут оселялися. Польський хроніст С. Грондський (XVII ст.) писав: "Ті з руського народу, хто... не бажав ходити в ярмі й терпіти владу місцевих панів, йшли в далекі краї, тоді ще не залюднені, та здобували собі право на свободу... засновували нові селища і, щоб відрізнятися від селян, стали називати себе козаками". Інший автор, Михалон Литвин, писав у 1550 р., що селяни, тікаючи від влади панів, рабства, покарань і боргів, "зби-раються на Київщину, особливо навесні. Ознайомившись з вигодами життя в низових місцях, вони ніколи вже не повертаються до своїх осель, швидко набувають досвідченості й хоробрості та ознайомлюються з небезпеками, полюючи на ведмедів і зубрів...".
У другій половині XV -на початку XVI ст. у верхів'ях Південного Бугу, на Собі, Синюсі, Тясмиш, Росі, в середній течії Дніггра в районі Канева-Черкас, а також на лівому березі Дніпра - на Трубежі, Сулі, Пслі - виникає чимало козацьких слобід і хуторів. Із року в рік кількість козаків на Наддніпрянщині зростає. "Де байрак - там і козак",- говорила народна приказка.
Козаки заводили оранку, займалися "ухідництвом": мисливством, рибальством, бджільництвом. Життя було небезпечним: через степи пролягали татарські шляхи сакми - Чорний, Кучманський, Волоський, Муравський. Проте озброєні козаки не лише оборонялися від степовиків, а й самі нападали на татарські улуси, займалися, як тоді писали, "лупленням чабанів татарських".
Перші відомості про походи українських козаків датуються 80-ми роками XV ст. У 1489 р., писав польський хроніст Марцін Бєльський, син Казимира IV Ян Альбрехт пішов на Брацлавщину проти татар. Польське військо успішно просувалося на південь в подільських степах, бо його проводирями були місцеві козаки, добре обізнані з умовами краю. В російських документах під цим же роком є згадка про козаків, які, очолювані "ватагами"-отаманами Богданом, Голубцем і Жилою, билися з татарами біля Та-ванської переправи на Дніпрі. Влітку ватаги козаків вирушали на Сіверський Донець, Оскіл, де займалися промислами і разом з донськими козаками ходили на ногайців. У 1492 р. козаки напали на татарські кораблі під Тягинкою на Дніпрі. В 1494, 1496 і 1498 рр. українські козаки ("черкаси") і донці здійснили ряд походів проти татар, завдавши їм поразки біля Дніпра. Кримське ханство змушене було звести на Дніпрі та Перекопі фортеці. Однак козаки нападали навіть на турецькі фортеці. В 1521 р. козацькі ватаги здійснили похід у Молдавію; у 1523 р. ходили в Крим та спалили Очаків; у 1523-1524 рр. ходили під Тавань, у 1528 р.- знову під Очаків, захопивши при цьому велику кількість коней та овець. У 1545 р. велике козацьке військо на кількох десятках човнів напало на Очаків і здобуло його.
На нових землях, де поселялися козаки, як їм здавалося, вже ніколи не з'являться державні урядовці, не виникне кріпосна неволя. В дійсності ж серед козацтва на "волості" зростала й поглиблювалася соціальна нерівність. Козацька голота добувала собі засоби до існування наймитуванням у заможних козаків, службою в найманих загонах при замках, "добичництвом". Чимало козаків вели власне господарство. Виділялася і вельми заможна верхівка ("дуки"), що володіла хуторами, угіддями, табунами коней тощо.
Особливу групу становили міські козаки, складаючи значну частку населення'міст Подніпров'я: Чигирина, Канева, Корсуня, Черкас. їх ще звали "непослушнкми", оскільки вони, займаючись торгівлею та промислам, не піпорядковувалися магістратам і не виконували повинностей.
Склад козаків-городян поповнювався за рахунок "покозачення" міщан. Добре обізнані з військовою справою, маючи зброю, вони брали активну участь у народних виступах
проти сваволі старост і воєвод.
На нових землях склався своєрідний козацький лад. Козаки об'єднувалися у громади і всі важливі питання обговорювали та розв'язували на радах. Тут же обирали старшину: отаманів, осавулів, суддів. Кожен козак мав право брати участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полювати на звіра. Однак влада в громідахіюступо-во зосереджувалася в руках заможних козаків.
Поява козацтва на "кресах" Польсько-Литовської держави непокоїла уряд, адже внаслідок втеч панство втрачало своїх підданих. Разом з тим новоосвоєні землі на Наддніпрянщині приваблювали панів-магнатів. Острозькі, Вишневецькі, Ружинські, Лянцкоронські, Претвичі отримували від великих князів грамоти на "окраїнні" землі, буду вали там свої замки-двори. Чимало таких земель було віддано князям-магнатам "у державу" з наданням, за службу великому князеві, права збирати з місцевого населення чинші та накладати на нього повинності на свою користь. На захоплених магнатами землях козаки змушені були давати "державцям" мед, хутра, сплачувати сім грошей "з диму". На Брацлавщині частина козаків сплачувала панам-князям "поклін" - копу грошей, решта платила старостам "колядку" - по шість грошей, косила сіно. Побори з козаків брав і київський воєвода.
Державці руйнували козацьку громаду: змушували заможних козаків відбувати на власний кошт службу при замках (щоправда, звільняючи їх при цьому від чиншу). Ці козаки ставали старостинськими служебниками. Пани-магнати набирали козаків у власні "надвірні корогви". Так, князь К. Острозький набрав полк надвірних козаків - "людей правдиво отборних" - на чолі із "старшим" - Шахом. Такі ж корогви набирали Лянцкоронський, Дашкевич, Ружинський, Вишневецький.
Однією з головних форм визиску козацької голоти як на "уходах", так і під час походів на татар і турків була кабала. Старости, магнати, заможні козаки давали голоті зброю, харчі, одяг, забираючи заце половину продуктів "ухідництва" та військової здобичі. На козацьких походах особливо наживалися прикордонні старости (канівський і черкаський), які нерідко самі організовували та очолювали ці походи, привласнюючи "што ліпшеє" з військової здобичі.
Чимало козаків не бажало коритися старостам і панам-магнатам і йшло далі на південь - до дніпрових порогів і за пороги. Запозичуючи повідомлення з хроніки М. Бєльського, Густинський літопис під 1516 р. говорить про перших запорожців, що вони "живут... всвгда
на Запорожжю; рнбн ловяще, их же без соли на солнцу сушат; а на зиму расходятся кождо в свой град, тилко за килка сот оставляют на курені стрещи стрелбьі и чолнов, а на літо паки собираются, и сим образом козаки начало своє прияша...".
На початку XVI ст. на Запорожжі вже було чимало козацьких "уходів". Крім "уходів" перед порогами та на р. Оріль виникли "уходи" і за порогами - біля островів Томаківка, Базавлук. Аргачин, поблизу Таванської переправи (тут
Loading...

 
 

Цікаве