WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Виникнення українського козацтва. - Реферат

Виникнення українського козацтва. - Реферат


Реферат на тему:
Виникнення українського козацтва.
Термін "козак" вперше згадується у джерелі XIII ст.- Початковій мон-гольській хроніці 1240 р.- і походить з тюркських мов, звідки запозичений монгольською й татарською. Означа він "одинокий", "схильний до розбою, завоювання. В Криму цей термін відомий уже на початку ХІVст: в одній з дописок до грецького "Синаксаря" (збірки житій святих) XII ст. які були зроблені в 1308 р., сповіщається про смерть якогось Альмачу. від рук козаків. У словнику половецької мови "Соdех Сиmаnicus" (1303р.) слово "козак" перекладено як "страж конвоїр".
Проблема козацтва - одна із центральних в історії України доби феодалізму, а тому завжди привертала увагу дослідників. Польські шляхетські історики пов'язували появу козацтва з діяльністю польських і українських маг-натів. До такого трактування схилялися й тогочасні іноземні автори. Так, О. Гваньїні твердив: магнати Лянцкоронськіі, Вишневецькі, Ружинські та інші нібйрали козацькі загони, оголошували себе отаманами й "козакували" в
Дикому Полі.
Прагнучи довести право козацької старшини на дворянство, українські старшинські історики-літописці XVII- XVIII ст. намагалися довести, що козаки - це нащадки стародавніх шляхетних вояків, лицарів. Наприклад, Григорій Грабянка писав: козаки "бяху... от воинского чина отдревле и мечем упражняхуся, а не работним игом". Так само анонімний автор "Истории Русов или Малой Росски" (1846 р.), полемізуючи з польськими вченими, протестував проти їхнього твердження, що козаки "набирались из разной вольницьі...", тобто були вихідцями з простолюду.
Письменники, поети ідеалізували козацтво, розглядаючи його демократизм, прагнення до рівності як втілення суспільного ідеалу українського народу. А. А. Скальковський вбачав у козацтві, передусім запорозькому, своєрідний лицарсько-чернечий орден. На Запорожжі, наголошував він у своїй "Истории Новой Сечи", існували общинна власність і рівність. М. І. Костомаров звеличував козацтво як вираз суто "національного духу" українського народу, втілення його "винятковості", "безкласовості". Ця своєрідна роль козацтва, на думку М. І. Костомарова, зумовлювала й провідне становище української нації в майбутній федерації слов'янських народів. Непослідовну позицію щодо козацтва посідав П. О. Куліш: визначаючи його як руйнівну антисоціальну силу, трактуючи Запорозьку Січ як "вогнище свавілля", він разом з тим у романі "Чорна рада" зазначав: "...Запорожжє іспоконвіку було серцем українським... на Запорожжі воля ніколи не вмирала, давні звичаї ніколи не забувались, козацькі предковічні пісні до посліду дней не замовкали, і було те Запорожжє, як у горні іскра: який хоч, такий і розідми з неї огонь". В. Б. Антонович у своєму вступі до першого тому третьої частини "Архива Юго-Западной России" (К 1863) наголошував, що козацтво - це втілення "одвічного" ідеалу громадівства, рівності, притаманного україн-ському народу: серед козацтва "всі члени суспільства були безумовно рівні й рівноправні... Запорожжя вийшло одним із проявів того общинного ідеалу, до якого постійно прагнув південно-руський народ...". Певною мірою ідеалізував запорозьке козацтво і Д. І. Яворницький. "Запорозька громада,- писав він в "Истории запорожских казаков",- доходила до повного ідеалу, невідомого ні в давні, ні в середні, ні в нові віки; принцип рівності панував тут у всьому: під час загальних зборів... при поділі майна й у приватному житті..."
По-новому підійшов до оцінки козацтва М. С. Грушевський. Розглядаючи цю проблему в історичному розвитку, не заперечуючи демократизму й безкласовості козацтва, він трактував його на першому етапі існування як руйнівну, стихійну силу, і лише згодом, на думку дослідника, воно стало втіленням національних прагнень українського народу, його державницьких змагань. "Козацтво на Україні,- наголошував М. С. Грушевський,- набуло широкого розвитку і, склавшись зрештою у певний суспільний клас, в особливий інститут, з побутового явища, по суті руйнівно-го, навіть антикультурного, стало представником націо -. нальних інтересів свого народу і взяло на себе державне будівництво України..."
М. Н. Петровський, В. О. Голобуцький вказуючи на визначну роль козацтва в історії українського народу, вважають, що воно виникло внаслідок розвитку антифеодальної боротьби селянства і міщанства на Україні як форма протесту проти соціального та національно-релігійного гноблення. Запорозьку Січ заснували безіменні герої з народу, що боролися проти панства та зовнішніх (турецько-татарських) загарбників.
Ми маємо вбачати у феномені козацтва не лише продукт соціальних і класових процесів на Україні XV-XVI ст., а й втілення в ньому кращих національних рис нашого народу, розглядати його як суспільну силу, що стала творцем нової форми державності на Україні, виступила оборонцем українського народу від зовнішніх ворогів.
Основна причина утворення козацтва корінилася в тих соціально-політичних умовах, які склалися на українських землях у другій половині XV-XVI ст. Польща і Литва дедалі обмежували самоврядування цих земель аж до ліквідації залишків їхньої автономності. Посилювалася експансія католицизму. Водночас консолідувався класс "стан" феодалів - шляхетство, внаслідок чого його землеволодіння розширялося. Отже, становище покріпачуваного селянства погіршувалося з кожним роком. Обмежувалося селянськегромадівське самоврядування; вотчинний суд феодала, заміняв копний суд. Загальноземський привілей 1447 р., різко обмежив селянські переходи, Статут 1529 р. узагальнив попередні обмеження селянської волі та, по суті, оформив селянство у безправний стан. Особливо пригнітила селянство "волочна поміра" 1557 р., котра супроводжувалася ліквідацією селянської громади, запровадженням фільварків та введенням панщини як основної форми використання праці закріпаченого селянства.
Особливість суспільного життя на Україні у XV - першій половині XVI ст. полягала в тому, що основна маса населення зосереджувалася на старих, давно обжитих землях: у Галичині, на Поділлі, Волині, Поліссі, північній Київщині. Саме тут і відбувалися зазначені процеси посилення кріпацтва та запровадження кріпосного права. Решта ж території - Середнє Подніпров'я, Побужжя, Запорожжя - була майже незаселеною. Тут, на межі з Диким Полем, розташовувалися озброєні гарматами прикордонні замки з військовими гарнізонами: Остер, Канів, Черкаси, Брацлав, Вінниця, Житомир. "Під їхнім захистом,- писав М. С. Грушевський,- купчилися невеликі поселення земян - шляхти, міщан і селян; вся решта великого простору земель, що повнілися всіма багатствами природи, лежала в занедбанні або експлуатувалася лише уривками "ватагами" промисловиків-"ухідників", страх яких перед татарами переборювався прагненням здобичі та військовим завзят-тям". На думку Д. І. Яворницького, першопричиною утворення козацтва були "ухідництво" (промисли), "добични-цтво". Вже в другій половині XV - на початку XVI ст. на Наддніпрянщині утворилися громади вільних озброєних людей, котрі йшли сюди "зарибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю". Чисельність цих "ухідників" зростала за рахунок "різних людей, невдоволених існуючим у польсько-литовській державі ладом, які шукали виходу зі свого тяжкого становища". Згодом, починаючи з другої половини XVI ст., у безкраї простори Дикого Поля ринув потік збіглих селян з Га-личини, Волині, Полісся, Західного Поділля.
Втечі селян, нерідко супроводжувані підпаленням пан
ського двору та побиттям слуг,-одна з
Loading...

 
 

Цікаве