WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Буковина у 1921-1923 рр. - Реферат

Буковина у 1921-1923 рр. - Реферат

бути "Комітет Національної Самооборони" для збереження національно-культурних здобутків. Новостворена організація скликала 16 серпня 1922 р. народне віче в Чернівцях, в якому взяли участь українські представники з усієї Буковини. В своїх резолюціях учасники гостро виступали проти насильств румунської влади над українським населенням. Через нагінки й репресії з боку адміністративних органів ці надбудови в короткому часі після існування перестали існувати.
Совєтофільську групу серед с-деків очолювали С.Канюк (видавець "Громади"), С.Галицький, Іван Стасюк, Теодор Козак і В.Руснак; їхніми пресовими органами були "Громада", якої вийшло 13 числа в 1921 р., пізніше "Боротьба", що виходила в 1926-1929 рр.
Комуністична партія Буковини, створена з лівиці соціал-демократичної партії в лютому 1920 р., існувала нелегально і не мала значнішого льчинського, Гуцуляка і І.Клевчука. Ця група видала в 1926 р. кілька чисел "Буковинської правди".
Політичне становище українців ще більше погіршилося за "ліберального уряду" Й.Братіяну (січень 1922 - березень 1926), коли хоча й були два українських посли, обрані на списку лібералів, однак вони не захищали украхнських інтересів і не виступали проти румунізації шкіл чи заборони української культурно-громадської діяльності. Це був один з найзагрозливіших періодів румунської окупації.
Не увінчилася й найменшим успіхом і зходи українських парламентаристів за другого уряду - ген. Авереску. Іменем української націонал-демократичної партії А.Лукашевич і Ю.Лисан уклали виборчу угоду з авересканською партією і були вибрані до румунського сенату, як незалежні українські представники. На протязі 1926-1927 рр. Антін Лукашевич і Юрій Лисан протестували в румунському сенаті проти примусової накидуваної румунізації, доказували, що "українці на Буковині є автохтонами аж до Серета", домагалися прав у національно-культурній площині та демаскували фальшування румунського перепису населення за 1920 р., у якому українців записувано румунами, рутенами чи гуцулами. Всі ці протести мали тільки моральне значення, румунська адміністрація провадила свою денаціоналізуючу політику як за Авереску, так і за третього правління - Й.Братіяну (червень 1927 р. - листопад 1927 р.). У 1927 р. виступила з націонал-цараністичної партії частина українців: Леонтій Івасюк, Андриян Мигасюк, Василь Лукинюкі Юрій Шпитко; у червневих виборах вони йшли з ліберальною партією. Першого вибирають послом до камери, але він не захищав українських інтересів. Спроба української народної партії виставити своїх кандидатів, В.Ясеницького і А.Кирилова на авересканському спискові - закінчилася невдачею. Так само зазнав поразки і кандидат від націонал-цараністичної партії, К.Кракалія, якого перед самими виборами (червень 1927 р.) заарештували ліберали за "протидержавну діяльність".
Незалежно і всупереч заходам та деклараціям лояльності легальних україських політичних діячив розвивався стихійний рух спротиву українства проти румунської окупації. Він охоплював різні відтінки українського життя, але найсильнішим був серед колишніх українських старшин, які повернули з визвольних змагань, та серед гімназійностудентської молоді Буковини.
"Буковинський курінь" в Коломиї, організований із біженців із Буковини на початку 1919 р., мав, між іншим, на меті утримувати зв'язок з українським підпіллям на Буковині, постачати йому вишколених військовиків і в сприятливих умовах - допомогти в повстанні. Зв'язковим між "Буковинським куренем" і Буковиною був сотник микола Зав'янський. Під час нелегального переходу кордону в квітні 1919 р. його заарештовано і поставлено під військовий суд за протидержавну діяльність та роззброєння румунської протикордонної стежі. Тільки завдяки інтервенції Української військової місії його було звільнено і примусово вислано з Буковини 2-го листопада 1919 р. через прикордонний пункт коло Атаків. Сотникові М.Зав'янському доручили буковинські представники відозву до головного отамана Симона Петлюри, в якій прохали допомоги для їхньої боротьби проти румунів.
Румуни почали рекрутувати українців до війська вже в 1919 р. Велика частина новобранців опинилася в 113-му і 114-му полках піхоти, що стаціонували на Буковині. В листопаді 1919 р. більшість українських вояків, розібравши зброю. покинула обидва полки, відстрілюючись від переслідувавших їх румунів. У цьому повстанні, що мало свій центр у касарнях на Кучурівській вулиці у Чернівцях, забито кількох румунських старшин, були також спроби пробитись через Хотинщину на Наддніпрянщину. Подібні повстання відбулися і серед українських вояків, які перебували у Сучаві і Радівцях. За допомогою румунської кавалерії ці повстання були криваво придушені: повстанців судили воєнні суди. Як повідомляли учасники, в цьому військовому спротиві загинуло чи було закатовано 150 українських вояків. Це військове повстання було слабко підготовлене і вибухнуло передчасно. Всіх невдоволених стихійно єднала ненависть до румунських драконських порядків у війську.
Однією з форм саботажної акції проти румунської окупації було ухилення українців від примусової військової служби. Втеча з румунського війська мала місце не тільки через жорстоке переслідування українців; вона, в першу чергу, була протестом проти румунської окупації.Український поет Юрій Пентелейчук, відомий під ім'ям Остап Вільшина, тричі дезертирував із румунського війська. аждоки каторга румунських в'язниць не перервала в 1924 р. його молоде життя.
Той же Остап Вільшина організував на початку 1919 р. таємний літературний гурток, який, крім праці серед молоді, провадив також революційно-політичну діяльність. У 1922-1923 рр. цей гурток видава у Чернівцях літературно-науковий журнал "Промінь", в якому співпрацювали визначні українці з-поза Буковини.
Окрему ділянку активного спротиву румунській окупації творила студентсько-гімназійна молодь. ІЇ революційна діяльність мала за мету протестувати проти румуншення українського шкільництва і витворити активний спротив денаціоналізації української молоді по гімназіях, в університеті. В 1922 р. українські гімназисти, серед яких визначилися Зота, Т.Городиський та інші, повиривали українською гімназією в Чернівцях дубки, посаджені румунами на згадку про прилучення Буковини до Румунії. Румунськи вчителі провадили довгі слідства, щоб знайти винуватців, а сама подія набрала широкого розголосу по всій Буковині. В 1924 р. гімназист Андрушко ушкодив на головній площі Чернівців монумент (молдавського бика), поставлений на пам'ять про приєднання Буковини до румунії.
Антирумунську діяльність провадила таємна студентська організація "Комітет Українських Студентів Буковини" (КУСБ) у 1922-1924 рр. та члени заборонених студентських організацій "Союз", "Січ", "Запороже". 1926 р. виникли підпільні гуртки гімназистів "Кубань", згодом "Пороги", які організованим шляхом виховували молодь в національному дусі і ворожому наставленні до окупанта. Найкращим доказом широкого засягу й характеру українського спротиву служить офіційна промова міністра Буковини І.Ністора, виголошена 21 січня 1923 р. в Чернівцях, у якій він заявив: "Я примушений ствердити із жалем, що більша частина українського народу ще не може погодитися із гадкою румунської державності. Я звертаю увагу тільки на події в українських гімназіях, на підпільну працю однієї частини української інтелігенції, на протидержавну акцію, яка вкорінилася в одній частині населення. Уряд не буде ніколи, ні за яких умов спокійно придивлятися то цих подій. Він вживе таких засобів, які зроблять лад".
Loading...

 
 

Цікаве