WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Буковина у 1921-1923 рр. - Реферат

Буковина у 1921-1923 рр. - Реферат

1918-1928 рр.
На початку нового періоду українці вважали румунську окупацію тимчасовою, тому очікували на рішення паризької Конференції Миру. В цей же час продовжувалися українські Визвольні Змагання на Наддніпрянщині і Галичині, а багато буковинців змагалися в лавах УГА чи арміях УНР. На Буковині більшість свідомого українського активу перебували по в'язницях, а найативніші політичні діячи були змушені покинути край. Тогочасне становище найкраще характеризує Ю.Сербинюк. Він писав: "У політичному житті запанувала повна дезорієнтація, народ, що звик до політики "згори", лишився нараз без проводу, без програми. без ясної мети, але зі сподіванками на зміни".
Щойно після невдачі Визвольних Змагань та зрозумінні марності сподіванок на міжнродну справедливість, українці Буковини почали думати про зоорганізоване життя і шукати шляхів для політичної репрезентації в новій дійсності.
Першим, хто взявся за політичну діяльність, були передвоєнні партії. Досить активною в той час була соціал-демократична партія, яка використовуючи загальну економічно-соціальну кризу у всій Румунії, знаходила прихильний грунт для своєї діяльності серед українців Буковини. Тоді її лідерами були К.Кракалія, Гр. Андріящук, С.Канюк, І.Стасюк, С.Галицький, Цурканович, а пресовими органами "Воля Народа" (згодом під назвою "Робітник" і "Вперед"). Позбавлена свого проводу, довоєнна українська націонал-демократична партія відновила діяльність аж у 1921 р., до того ж у змінених формах.
У перших виборах до Бухарестського парламенту, що відбулися в північній Буковині у серпні 1919 р., українці в загальному не хотіли брати участі, щоб цим кроком запротестувати проти румунських безправств та вказати на те, що Буковина не була ще міжнародноправно визнана за Румунією. Єдина в той час українська партія соціал-демократична, вирішила все ж таки брати участь у виборах, мотивуючи свій крок "можливістю пропаганди соціалістичних думок під час виборів і своєю залежністю від краєвої міжпартійної (різнонаціональних секцій с-д) екзекутиви, одначе своєю участю у виборах вона дає румунському урядові козир у руки, буцімто українське населення годиться на свою приналежність до Румунії"
У цих виборах було вибрано (на румунським списку лібералів) тільки одного українця, та й він не захищав українських інтересів. При чергових парламентарних виборах у травні 1920 р. українська соціал-демократична партія ставить своїх 4-х кандидатів, з яких вибраними були К.Кракалія і Гр. Андріящук. З рамени авересканської партії вибрано Антона Лукашевича, члена тоді ще не відновленої української націонал-демократичної партії. Значною політичною подією парламентарного життя в цьому періоді був виступ К.Кракалії в румунському парламенті 30 липня 1920 р.: український посол вимагав переведення плебісциту для вирішення долі української частини Буковини. Хоча це домагання було відкинене і тільки наробило галасу серед румунів, воно все ж легальним шляхом заперечувало румунську владу над північно-західною Буковиною і виявляло волю всього українського народу. Та швидко соціал-демократична партія відходить від "іреденти", і вже в кінці 1920 р. дає вказівки для населення Буковини, щоб воно приймало румунське горожанство і брало участі у переписі населення, що саме тоді відбувався.
За уряду Авереску сталися на Буковині дві важливі події. Переведена аграрна реворма дала селянам 82700 га орної землі і 61511 га з дібр релігійного фонду. З цієї реформи скористалися, в першу чергу, румунськи селяни; для українських селян користь була мінімальна. В.Дутчак у статті "Розхапання землі в рамках аграрної реформи на Буковині" писав: "Тут треба з особливим притиском підкреслити, що всілякого рода викрадання землі, призначеної для селян, робилися залюбки головно в північній частині Буковини аж до ріки Серет. Це робилося з метою пробити (про що говорили навіть відверто) полом у сцільності заселення цієї області компактними масами українців та щоб потім виводити з того "румунський характер" цієї частини Буковини. Здавалося, що вдасться зробити з більшим успіхом, ніж продовжувати твердити надто вже очевидно, простацьку й незручну історичну брехню, начебто поселенці на Буковині, українці - були з роду румуни, які під час австрійського панування буцімто забули свою румунську матірну мову…"
Аграрна реформа на Буковині була переведена, в першу чергу, з метою колонізації цієї землірумунськими елементами. Про це явно писав румунський хліборобський часопис "Слово Селянства": "В областях, колись окуплваних, (Буковини), треба було при переведенні цієї реформи ще й направити ті кривди, які заподіялись румунському елементові мачушиним чужинецьким пануванням. Особливо на кордонах краю, де румунів придушила навала чужинців, треба було зміцнити і збільшити їх кількість, що зрозуміли і меншості (українці). Для цього треба було по наділенню землею місцевих селян розділити частки - на Буковині по 5 гектарів - румунським колоністам, щоб вони завели собі господарства й були там вірними сторожами свого народу…"
Проти експлуатаційної політики румунської влади супроти українського населення на Буковині виступав у румунському сенаті А.Лукашевич. На засіданні 24.02.1927 р. він заявив: "При аграрній реформі українських селян найгірше скривджено, бо коли румунські селяни і легіонери, що нікои не були буковинськими уроженцями, діставали пересічно по 4 гектари землі, то з українців лише дехто дістав, і то виїмково по 1 га землі, а 99% всього по ? і ? гектара… Із-за браку найменшої помочі буковинському селянству в останні 8 років зі сторони румунського уряду сільське господарство дійшло до такого упадку, що теперішня його продукція рівняється меншій половині довоєнної…
Другою подією була румунізація українського шкільництва, про що докладніше згодом.
У вересні 1921 р. деякі ультралояльні українські діячи - Платон Мігуля, Степан Коралевич, Роман Івасюк - заклали "Українську Народну Партію", якаставила собі за мету "підштовхувати румунський уряд у його змаганнях для запровадження ладу й порядку в нашім краю". Цей колаборантський витвір не робив нічого, крім доносів, переслідування гімназійної молоді за її революційні вчинки, та заяв відданості Й.Ністорові і Й.Братіяну - найбільшим українофобам. Тому ця партія перестала існувати, а її лідери покинули український табір.
Члени колишньої націонал-демократичної партії на своїх зборах 30-квітня 1922 р. в Чернівцях заснували "Українську Народню Організацію", що мала "заступати український загал та боронити права трудової маси українського народу під управою Румунії". Вона змагалася за українську культурну автономію під Румунією. Визначними діячами організації були: В.Дутчак, А.Лукашевч, Ю.Лисан, Л.Когут. Їхнім органом був у 1926 р. "Народ", а згодом "Рідний Край".
В половині 1922 р. частина активу соціал-демократичної партії, яка не погоджувалася з надто лівим напрямком центрального комітету, вийшли з її лав і заснували українську секцію при загально-румунській націонал-цараністичній (селянській) партії. Організували серед українців цараністичну партію на Буковині К.Кракалія і Г.Андріющак. Організаційно вони підлягали румунський обласній екзекутиві на чолі українофобом Вас. Боднареску. Органом цараністичної партії українською мовою був "Хлібороб", а згодом переіменований на "Хліборобську правду", що її довгий час редагував К.Кракалія.
1922 р. виник проект створення надпартійної української організації, що мала складатися з представників існуючих партій і захищати інтереси всього українського народу на Буковині. При ній також мав
Loading...

 
 

Цікаве