WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Буковина у 1921-1923 рр. - Реферат

Буковина у 1921-1923 рр. - Реферат

промисловців (вона обстоювала сильну централізацію країни), і націонал-цараністична (селянська) партія, що виникла внаслідок злиття семигородської партії (Вайда-Воєвод), селянської партії з регату (Мігалакі) та молдавського блоку з Бесарабії (Галіпа). Ця партія захищала дрібноселянських власників. Поруч цих політичних формацій, певну роль відігравали "політична партія" генерала Аверескула, націонал-християнська Гоги-Кузи і "Залізна Гвардія" Кордіяну К.З.. Дві останні набрали на вазі в 30-х роках і стояли на принципах румунського націоналізму.
Від 1938 р. Румунія стала авторитарною державою, з однією партією, переважно військовим управлінням, з постійним станом облоги та тотальною цензурою.
За період румунської окупації Буковини - суверенами Румунії були королі Фердинанд І (до 1927 р.), Мігай І (1927-30), Король ІІ (1930-40). Впливи Фердинанда і малолітнього Мігая були мінімальні (за їхніх часів керували державою партійні лідери). Але становище змінилося за Кароля, який оточився своїми палатними дорадниками, а державними справами керувала ак зв. камаріля; вона зліквідувала політичних противників, запровадила відверту диктатуру. Цей час позначився політичними вбивствами (Кодріяну) та компрометуючою аферою з мадам Лупеску.
На протязі 22-річного Румунського панування уряди змінювалися понад 20 разів. У листопаді 1918 р. до влади повернулася ліберальна партія на чолі з Йоном Братіян. Програвши війну з німцями, румуни намагалися виграти за зеленим столом. Претензії і проступки Багратіяну на мировій конференції обурили альянтів, і вони поставили Румунії ультиматум. Через це Багратіяну Й. в жовтні 1919 р. здемісіонував, а в листопаді відбулися вибори, які принесли перемогу Вайда-Воєводі із семигородської партії. Він встиг підписати тільки мирові договори і додаткові зобов'язання супроти меншостей, як уже в березні 1920 р. мусив податися геть четез селянські розрухи та комуністичну загрозу. Його замінив уряд генерала А.Авереску, що заснував власну партію, так зв. "народну партію", яка, перевшви вибори в травні, здобула 2/3 усіх місць у парламенті. Взагалі, в Румунії існувала така практика, що урядова партія завжди здобувала потрібну більшість при виборах. Уряд Авереску, підтримуваний старими комбатантами, намагався міцною рукою запровадити лад і соціальну справедливість. Він закріплює здобутки війни, а його міністр зовнішніх справ, Таке Йонеску, співпрацює із Бенешем для оформлення Малої Антанти. Наважливішим чином цього уряду було швидке переведення аграрної реворми, коли в усіх чужинців відібрали землю і назначили висоту посілостей до 100 га. Внаслідок цієї реформи частина селян одержала землю, і на деякий час зникли прояви соціального незадоволення. Після 22-місячного урядування Авереску мусив здемісіонувати; у грудні 1921 р. на короткий час владу перебирає Таке Йонеску як останній представник консрвативної партії при владі. У січні 1922 р. король - "виразник народної думки" - покликав знову Йона Багратіяну, якому вибори в березні запевнили вимагану конституційну більшість. Цей централістичний уряд стремить до автаркії, для чого старається індустріалізувати Румунію. Міністр зовнішніх справ Н. Тітулеску, разом із Бенешем, обороняють "Statuts duo", проголошуючи концепцію, що "ревізія мирних договорів це війна". Найзавзятіше проти цієї теорії рлися уорці, яківмагали ревізії умови в справах Семигороду.Супроти меншостей ліберали вели крайнє-шовіністичну політику, не дозволяючи жодних проявів національного життя. Братіяну протримався при владі до березня 1926 року, коли його змінив генерал Авереску. Щоб уникнути повернення лібералів, всі національні меншості підримують Авереску, але при виборах у травні 1927 р. він здобув тільки незначну більшість і не зміг створити уряду. Після 15-денного владування принца Штірбія, Й.Братіяну, здобувши переважаючу більшість послів на виборах у червні 1927 р., повернувся до влади. В липні 1927 р. помер "король-основник" Фердинанд І; на престол сів його онук Мігай І., шестерічна дитина, який "рядив" під опікою трьох регентів (Кароль, син Фердінанда, зрікся трону). В листопаді 1927 р. помер Й.Багратіяну. Довготривала централістична і авторитарна влада ліберальної партії викликала міцний спротив, очолений націонал-цараністами. Під тиском громадсткої думки король доручив адвокатові Ю. Манівові створити націонал-цараністичний уряд. При виборах у грудні 1928 р. Манів здобуває понад три чверті місць у парламенті, що й дозволило йому залишитися при кермі держави три з половиною роки. Хоча за цараністичного управління було знесено стан облоги, який тривав повних 10 років, цензуру та децентралізовану адміністрацію, - уряд не дотримався своїх обіцянок відносно національних меншостей.
Українське політичне життя.
Відносно короткий, порівнюючи з іншими, румунський період в історії Буковини вимагає особливої уваги, бо в ньому пануючим чинником став один із двох, конкуруючих між собою народів, який і реалізував свою програму по відношенню до Буковини. У всіх заходах румунської влади на Буковині знайшли підтвердження столітні імперіалістичні заміри румунського напливого елементу супроти тубільних українців - з неприкритою колонізаційною політикою, фальшуванням історичного минулого та примусовою денаціоналізауією всього українського. Супроти агресивного і брутального, а водночас - наступаючого з позиції держави національного противника, українці на Буковині були незагартованими і непідготовленими на протидію тим рафінованим методам, якими користувалася румунська влада. На такий стан справи чимало вплинула й попередня австрійська окупація, що виховувала покірливі, лояльні та прислужницькі елементи, які не зважувалися на підметне ісування, а задовольнялися мінімальними "осягами". Спротив, що пізніше набрав організованих форм і поширився на політичну і культурно-духовну площину, оформлювався вже під час панівного румунського наступу.
Тому при розгляді політичного життя українців під час румунської окупації постійно виступають поруч два його вияви. З одного боку, легальна політична діяльність із визнанням румунської окупації та намаганням в рамках її реалізувати свою програму, і підпільно-революційна, - що заперечувала в самій основі румунську владу на Буковині, проти неї активно боролася і намагалася революційними методами об'єднати духовний і політичний розвиток цієї землі з самостійними стремліннями загальноукраїнської національної революції. Найкраще визначення для цієї останньої - це "українськаіредента", назва, якою румуни характеризували все, що було українське, навіть коли воно й не мало нічого спільного із запереченням існування румунської держави на Буковині. Для успішного розвитку боротьби проти всякої окупації ідеальною була б планомірна співпраця керівних чинників визвольного і легального таборів; на Буковині до такої співгри між цими двома течіями не дійшло.
Аналізуючи політичне життя українців на Буковині під час румунської окупації в 1918-1940 рр., констатуємо три періоди з різними окупаційними режимами. Перший період, що тривав повних 10 років (1918-1928), позначений постійним станом облоги, міцними румунізаційними заходами та слабкою організаційною системою українців. Це був час, коли намагалися відновити свою діяльність українські політичні формації з австрійського періоду, які, однак, скрахували в румунській дійсності. У цьому періоді українські політичні представники вже не виступали самостійно, а лише в рамках однієї з існуючих румунських партій. Спротив підпільно-революційний мав більше військовий і спорадичний характер.
Період
Loading...

 
 

Цікаве