WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Буковина у 1921-1923 рр. - Реферат

Буковина у 1921-1923 рр. - Реферат


Реферат на тему:
Буковина у 1921-1923 рр.
Після військової окупації Буковини прийшло і формальне приєднання цього краю до складу румунської держави, яке відбулося в ненормальних обставинах і при цілковитій відсутності представників більшості населення краю. В цьому періоді на Буковині не могло бути й мови про якісь правні норми, респектування права самовизначення чи дотримання підписаних міжнародних зобов'язань, бо єдиною підставою для румунської влади була її військовополіційна сила. За її допомогою шовіністично настроєний румунський провід запроваджував нові зміни на новоздобутих територіях, жорстоко придушуючи спротив автохтонного елементу.
Після внутрішніх затверджень залишалася ще, одна, міжнародна санкція. Щоб затвердити за собою новоокуповані території, Румунія 9.11.1918 р. відмовилася від Бухарестського договору, складеного між Антантою і Румунією 17.08.1916 р., на підставі якого за нею визнавалося Буковину тільки до Прута. На мировій конференції в Сен-Жермен (2.6-10.09.1919 р.) Австрія на підставі 59 арт. зрікалася на користь Румунії всіх своїх прав над тією частиною колишнього воєводства Буковини, що межує з Румунією. Кордони мали усталити згодом Головні Союзні й заприязнені Держави.
Союзні держави, здаючи союі справу з того, що новопостала Румунія охоплювала в своїх кордонах 1/3 чужинців, вимагали від останніх спеціальних пунктів-зобов'язань щодо оборони потужностей. Тодішній румунський премьєр-міністр Йон Братіяну з галасом залишв мирову конференцію в червні 1919 р., а у вересні відмовився підписати Сен-Жеременський договір та від устійнень у справі меншостей. Із свого боку союзники почували себе подразненими впертими вимогами цього "ліберала" і це напруження дійшло до того, що Антанта загрозила зірвати з Румунією дипломатичні відносини, якщо остання не підпише домовлення у справі меншостей і не звільнить Угорщину.
Внаслідок цього ультиматуму Й. Братіяну здемісіонував у жовтні, і в листопаді нові вибори, після яких новий уряд сформулював семигородець Вайда-Воєвод. Новий прем'єр підписав 9-го грудня 1919 р. договори з Saint-Germain i Neully, а також додаткові пункти у справі меншин. Остаточне визнання всієї Буковини за Румунією відбулося 10-го серпня 1920 року в Sevres, де головні союзні потуги, разом із заприязненими державами, (але без участі США) - визначили кордони Польщі, Румунії, Югославії і Чехословачини. Сервський договір визнав за Польщею буковинські громади: Бабин, Прилипче, Лука, Звичайне й Крищатик, які, одначе, і надалі залишилися під тимчасовою румунською адміністрацією. Договором від 28.01.1928 р. Польща відступила ці громади Румунії.
Відходом української влади з буковини аж ніяк не закінчилися змагання українців за прилучення цієї південно-західної околичної землі до української держави. Поруч із різними протестанційними заходами, що їх робила "Буковинська Рада", яка мала тимчасовий осідок у Коломиї, на особливу увагу заслуговують різні державно-депломатичні кроки урядів чи їх офіційних представників ЗУНР, УНР та навіть УРСР. Характерний той факт, що за всіх видів української державності, українська нація ніколи не зрікалася Буковини, постійно протестувала проти румунської окупації і старалася легальним шляхом приєднати її до корінного пня.
Внутрішній татус Буковини як однієї із провінцій румунської держави, змінювався на протязі всього періоду, набираючи різних форм, відповідно до змін у Румунії.
Про правну основу нового ладу на Буковині не доводиться багато писати, бо румунського законодавства якнайменше притримувалися самі румунські чинники в окупованих краях.
До зміни румунської конституції у березні 1923 р. політичну адміністрацію нормував законодекрет з грудня 1918 р., на підставі якого, управу цієї провінції доручено одному міністрові; він, як відпоручник румунського уряду, керував справами, спираючись на секретарів, поставлених на чолі різних ресортових ділянок. У квітні 1920 р. змінено назву такого відпоручника уряду на президента регіональної комісії уніфікації із завданням ліквідувати всі регіональні уряди і передати їхні функції відповідним міністерським ресортам у Букарешті. Міністром, а потім президентом регіональної комісії Буковини з рамени ліберальної партії був І.Ністор, який ніоли не приховував своїх намірів денаціоналізувати українців; з націонал-цараністичної - Т.Савчук-Савяну. Березнева конституція 1923 р., не тільки знехтувала зобов'язання відносно "охорони меншин", але й узаконила дотогочасну варварську практику над нерумунами. Параграф 128 стверджував, що "теперішню конституцію не можна знести ні цілком, ні частинно, однак, на випадок державної небезпеки заводиться через закон цілковитий або частинний стан облоги".
Вага і суть цього параграфу становляться ясними, коли згадаємо, що румуни вважали на Буковині державною небезпекою будь-яку українську діяльність. У наступному параграфі цієї конституції, (137), узаконювалось запровадження централізації та уніфікації Румунії: "Всі закони, які є в силі тепер по різних провінціях румунської держави, мається зревізувати, щоб годилися і відповідали конституції та одностайності румунського законодавства. Від дня оголошення конституції (21.09.1923) мається знести всі закони, декрети, розпорядки і інші акти, котрі протиставляються законам в оголошеній конституції"
Новий "Закон про адміністративну уніфікацію" з 1925 р. поділяв Буковину на 5 повітів: Чернівці, Сторожинець, Радівці, Кимполунг і Сучава. Цей новий адміністративний поділ мав на меті створити такі адміністративні одиниці, в яких, поруч із українським населенням, знаходилися б і румунські громади. Внаслідок цього перестали існувати такі, чисто українські, повіти: Заставна, Кіцмань, Вашківці і Вижниця. Наступним кроком включення Буковини до Румунії була конституція 1935 р., яка перекреслила окремі провінції як адміністративні одиниці. Повну законодатну уніфікацію "Великої Румунії" приніс окремий закон у 1938 р., на основі якого поширено румунське законодавство старого королівства на Буковину. Остання румунська конституція (від 24-го лютого 1938 р.) перетворила Румунію на авторитарно-тоталітарну державу з необмеженими правами короля та з міністрами, відповідальними тільки перед ним. Парламентарну систему було змінено зібраннями станів. Міністрами і префектами - управителями повітів - стали генерали і полковники. Вневдовзі прийшла й адміністративна реформа (червень 1938 р.), на підставі якої всю Румунію поділено на 10 областей.
Румунська політична влада.
Дуже слабка початкова адміністративна автономія Буковини довго не протрималася; на її місце прийшли представники центральних бухарестських державних органів і все політичне життя Буковини було уніфіковане з політичним станом усієї румунії.
Румунія була конституційним королівством, в якому король рядив на підставі конституції. Король керував державою за допомогою уряду, який він настановляв і звільняв. По повітах, представниками уряду були префекти, їм підлягали претори у волостях та двірники вгромадах. Законодавча влада знаходилась в руках парламенту, що складався з двох палат - камери з депутатів або послів і сенату - з вибраних сенаторів і з титулу права. Судівство було не залежне.
За час парламентарного періоду 1918-1938 рр. вся виконавча і законодавча влада перебували в руках тієї партії, що здобувала при виборах більшість голосів. Між собою чргувалися дві найсильніші румунські армії - ліберальна, що прийшла на місце традиційної консервативної румунської партії та була виразником інтересів великих землевласників і
Loading...

 
 

Цікаве