WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історичний погляд на Близькосхідний конфлікт 20-х років ХХ століття (історіографія питання) - Реферат

Історичний погляд на Близькосхідний конфлікт 20-х років ХХ століття (історіографія питання) - Реферат

наукову неупередженість. Уникаючи узагальнень і висновків, вона концентрує увагу виключно на фактичному боці справи. Авторка приділяє багато уваги становищу християнського населення в Мосульському вілайєті й робить висновок про причини "мосульського конфлікту". "Причиною класичного прикордонного конфлікту в Мосулі була не гарантованість автономізації християнському народу - айсорам", - стверджує Монро. (8) Це, на її думку, було наслідком невиконання умов Севрського і Лозаннського договорів з боку Туреччини. Виходячи із цього положення, Елізабет Монро пояснює цілі та завдання англійської й американської дипломатії в районі Мосула необхідністю забезпечення Анг-лією і США на Близькому Сході порядку, який держави встановили версальською системою договорів.
Однак це тонке маскування не може приховати того, що Монро намагається спростувати факти, які свідчать про зацікавленість держав у нафтовому районі Месопотамії, як у важливому стратегічному й політичному плацдармі на кордоні з кемалістською Туреччиною. На її думку, не можна не визнати того, що британська політика відносно Іраку відповідала інтересам останнього і встановлення мандату на Ірак було не-обхідне не для контролю нафтових полів Месопотамії, а для захисту імперських комунікацій. (9)
Основна спрямованість публікацій цієї групи істориків - відвести від Англії звинувачення в розпалюванні "мосульського конфлікту", тому вони і обходять мовчанням 64-ту статтю Севрського договору, яка вказувала, що з боку союзних держав не буде заперечень проти добровільного приєднання курдів, які живуть у тій частині Курдистану, котра входить до Мосульського вілайєта. Саме ця стаття показує, що Англія сподівалася в період "мосульської кризи" використати курдський рух у межах самої Туреччини і примусити турецький уряд під тиском цього руху за автономію відмовитися від Мосульського вілайєта. З цією метою на Лозанннській конференції англійці спонукали айсор і курдів висунути від свого імені проект курдо-айсорської автономної держави. І впродовж кількох років, до остаточного розв'язання "мосульського питання", англійський кабінет робив кілька спроб щодо перетворення Мосульського району на курдський П'ємонт.
Таким чином, історики консервативного спрямування відокремлюють "дипломатичну історію", історію міжнародних відносин від внутрішньої політики держав і свідомо намагаються витравити будь-які сліди нафти з "мосульської проблеми". Це свідчить про їхнє прагнення приховати, що основним чинником у зовнішньополітичному курсі урядів Англії та США було бажання нафтових монополій здобути нові джерела сировини. Зрештою, складається враження (після ознайомлення з публікаціями), що нафтові джерела Месопотамії, зокрема Мосульський вілайєт, жодним чином не цікавив уряди Англії й США. Але невідповідність викладеної концепції, пов'язаної з "курдською проблемою", реальним фактам боротьби за Мосул зумовила суперечності в коментарях деяких істориків щодо джерел конфлікту між Англією і Туреччиною.
Так, англійські історики, зокрема Кеннет Вільямс, Едмондс, розглядаючи історію боротьби за Мосул як звичайний прикордонний конфлікт між Іраком і Туреччиною, все ж згадують про нафту, але відкидають думку про те, що вона мала вирішальне значення на всіх етапах дипломатичної боротьби. (10) У статті Юер про перспективи Мосула також заперечується, що "мосульське питання" є питанням про нафту. "Наші претензії щодо Мосула, - пише Юер, - викликані насамперед, небажанням забезпечити для англійських нафтових вигід його проблематичні нафтові колодязі". (11)
В консервативній історіографії не висвітлюється англо-американська боротьба за нафту. Чому? Звісно ж, з метою заперечити або хоча б похитнути положення про наявність у той період глибоких і гострих суперечностей між Америкою і Європою. Так, англійські історики на-магаються приховати від читача прагнення Англії схилити якомога більше країн, зокрема й США, далеко не безпристрасних наглядачів на Лозаннській конференції, до вирішення "мосульського питання" на свою користь, щоб таким чином отримати можливість продиктувати свої умови союзникам.
За розрахунком Керзона, США повинні були тією чи іншою мірою захищати їхні з Англією спільні інтереси проти Росії й Туреччини. Навмисне ігнорування "нафтового питання" у стосунках США і Англії з Туреччиною дає можливість історикам розглядати "мосульську кризу" як звичайну територіальну суперечку між сусідніми державами. Вони не бажають визна-вати того факту, що англо-американська боротьба за нафту в районі Близького і Середнього Сходу після Першої Світової війни була однією з головних причин конфлікту у відносинах між Англією і Туреччиною.
Американські історики здебільшого обмежуються розробленням дипломатичної історії, розвиваючи ідеї про те, що у сфері зовнішньої політики на Близькому Сході США нібито керувалися прагненням захитати інтереси Туреччинини від загрози безконтрольного використання її природних багатств. Так, Говард у книзі "Розподіл Турції" говорячи про політику "відкритих дверей", намагається довести, що вона ґрунтувалася на засадах рівних комерційних можливостей США із європейськими державами. Він стверджує, що США не могли залишити без уваги конфлікт між Англією і Туреччиною, оскільки діяльність американського уряду в період Лозаннської конференції, на відміну від англійського і французького, передбачала мету мирним шляхом, на основі рівних політичних можливостей, допомогти турецькому уряду відновити економічний потенціал Мосульського вілайєта. (12) Монро, так само як і Говард, називає дії американської дипломатії на Лозаннській конференції "законними і неупередженими". Ірл пояснює це тим, що місіонерська діяльність і зацікавленість турецьких націоналістів у допомозі США (заходи, пов'язані з концесією Честера)" давала підстави Туреччині поставитися прихильніше до поведінки американських представників у Лозанні.
Фактично, виступивши з виправданням політики США, згадані історики намагались довести, що доктрина "відкритих дверей" враховувала національні інтереси Туреччини у Мосульському вілайєті й сприяла збереженню її незалежності від домагань європейських колоніальних держав. Але американський уряд вже у конвенції в Сан-Ремо побачив не тільки кінцевий розподіл месопотамської нафти, а й усунення американського капіталу від "рівних можливостей" щодо їїексплуатації у французьких колоніях. Уряд США почав діяти до початку Лозаннської конференції й тим самим ускладнив хід переговорів між Англією і Туреччиною. 27 жовтня 1922 року американський держсекретар Юз направив послу США у Франції Герику меморандум, у якому викладалися позиція і цілі США на Лозаннській конференції. Із цього документа випливає, що США прагнули брати активну участь у нафтовій компанії в Мосулі, укласти сепаратний договір із Туреччиною, щоб дотримуватись на Близькому Сході політики "відкритих дверей" і "рівних можливостей". (14)
Неспроможність тверджень істориків консервативного спрямування стає особливо очевидною, якщо співвіднести їх із дослідженнями прихильників ліберального напрямку. Для праць ліберальних істориків з проблем, які є предметом цього дослідження, характерна спроба відійти від офіціозних догм, притаманних консервативним історикам. Представники цього напрям-ку (Гордон, Ніколсон, Армстронг, Льюїс, Делазі) розглядають "мосульське питання", історію його виникнення як одну з найбільш заплутаних проблем близькосхідної дипломатії європейських держав і США. На основі великої джерельної бази, приміром, американський історик Гордон і англійський історик Ніколсон намагаються дати аналіз подій і фактів. (15)
Характеризуючи район Мосула як важливий стратегічний і економічний регіон, вони визнають, що
Loading...

 
 

Цікаве