WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Розкол в українському православ’ї кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. на Півдні України. Участь архієпископа Гавриїла Розанова у боротьбі з розкольн - Реферат

Розкол в українському православ’ї кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. на Півдні України. Участь архієпископа Гавриїла Розанова у боротьбі з розкольн - Реферат

православного населення. Уряд не терпів ніяких народних самостійних груп, добре усвідомлюючи, що будь-яка організація мас досить небезпечна для існування російського самодержавного устрою. Прийшовши до влади в 1825 році, імператор Микола І, який абсолютно не терпів відмов від військової повинності, що була розповсюджена серед старообрядників, та опозиції офіційній церкві, вирішив вдатися до найсуворіших заходів. В усіх 25 губернських містах, в тому числі й у Херсоні, а 25 червня 1831 року в Москві, було створено таємні дорадчі комітети у справах сектантства і розколу, які й займалися знищенням старообрядництва.
На допомогу царському уряду в боротьбі з розкольництвом та сектантством і наверненні в християнство тих, хто зійшов з шляху істинного, прийшли православні священнослужителі. В державі, де важлива роль відводилась церкві, духовенство відігравало велике значення в культурному житті тогочасного суспільства, сприяло поширенню християнської віри серед населення, запобігало поширенню іновірства та сектантства.
Головним обов'язком духовних пастирів було вигнання з душ парафіян зачатків зневіри, розколу та заборони. Так і преосвященний Гавриїл намагався напоумити зневірених і наставляв їх на шлях істини. Поряд з проведенням проповідей, літургій та богослужінь досить велику увагу він надавав поширенню православних віровчень серед нехристиянського населення краю та серед старообрядницького елементу. Здійснюючи місіонерські мандрівки по єпархії, він вів активну боротьбу із сектантством та розкольництвом, робив все від нього залежне, щоб народ не втрачав довіри до православної церкви, тим самим запобігав поширенню іновірства.
За часів свого перебування в Новоросійському краї архієпископ Гавриїл виявляв надзвичайну завзятість в цій справі: він подорожував по всій єпархії і проповідував і переконував зневірених повернутися в православ'я. Його старання увінчались успіхом. Вже в 1836 році за його напучуваннями до єдиновірства повернулись розкольники Миколаєва, а в 1838 році їх приклад наслідували безпоповці Херсона; в 1841 році розкольники Бобринецького повіту, військового поселення Рівне, у кількості 3 537 осіб обох статей звернулись до єпархіального керівництва з проханням "опромінити їх світлом істини і приєднати до православ'я" [3;20] Крім того, старообрядці висунули урядові прохання дозволити призначити священнослужителів з поміж них. Государ Імператор Микола І задовольнив їх прохання, звісно ж не без втручання преосвященного, і повелів трьох обраних поселенців відрахувати з військового відомства і доручити їм місію церковнослужителів. Згідно цього наказу 28 березня 1842 року селище Рівне отримало православних наставників в особах священика та двох дияконів [4;142]. В 1845-1846 роках таким же чином прийняли єдиновірство розкольники м. Новогеоргіївська, селищ Клинці та Калинівка, м. Єлисаветград (в кількості 644 особи), жителі селища Червоний Яр. Значна робота по наверненню в православ'я проводилась і серед сектантів та іновірців, вона теж давала хоч і не великі, але помітні результати. В 1844 році духоборці та близько 200 молокан селища Терпіння було навернуто в православ'я. В 1838 році така ж доля спіткала духоборців та греко-уніатів селищ Снігурівка та Явкине в кількості 945 осіб [5;21].
Слід відмітити, що архієпископ Гавриїл не цурався відвідувати селища розкольників, де проповідував православ'я, допомагав пізнавати істину. В одному із своїх звернень він говорив: "За ради Христа, браття, схаменіться, облиште вашу гординю … Якщо ви не бажаєте чужого, виберіть з свого оточення, кого вважаєте вартим священства, я висвячу його. Подумайте, любі, не впирайтесь" [6;57].
Просвітницька діяльність преосвященного Гавриїла поширювалась не тільки на автохтонне населення Новоросійського краю, а й на інші народи, які мешкали на території ввіреної йому єпархії (німці, греки, болгари, євреї, татари). Так, в 1835 році він охрестив одного татарина в р.Салгир, тоді ж він узяв до себе на виховання одного ногайського хлопчика по імені Хайбулу, якого після отримання початкової освіти охрестили в Катеринославі [7;945].
Повчальними проповідями архіпастир Гавриїл став примирителем різних національностей. Піклуючись про благополуччя єпархії, він з однаковою любов'ю відносився до всіх без винятку. Траплялося так, що на території єпархії досить часто греки селилися біля ногайців, греки і болгари перемішувалися з татарами, швейцарцями, однак архієпископ, як прихильник порядку та миру, закликав усіх співіснувати в злагоді, поважати один одного. Як людина любляча та співчутлива, що знайшло своє підтвердження в матеріалах того часу, до всіх Гавриїл ставився доброзичливо, звертався з повагою, якій не були властиві забобони, всі відчували його пастирську любов, тепло і піклування. Він був упевнений, як істинний служитель церкви, що щира молитва і корисна порада допоможуть зберегти віру і підтримають людський дух. У своїх повчання Гавриїла говорив: "Станемо, чада кохані. Старанно, наполегливо, невпинно та з вірою Господу Богу молитися, додаючи до цього виправлення вдачі своєї, злих звичаїв та звичок...зараз, браття, помолимось про врятування нас від напасті.., а тоді не полінуймося прийти в храм Божий і висловити подяку Господу Вседержителю, що покаравши, смерті нас не віддав, але милостиво гріхи наші вибачив і від біди врятував".
Отже, міграційний процес кінця XVIII століття, спричинений політикою царського уряду, призвів до концентрації на Півдні нашого краю значної кількості народів неправославного віросповідання та старообрядницького елементу. З розвитком розкольницького (старообрядницького) руху на території Херсонської єпархії виникає безліч сект, діяльність яких вважалася помилковою та шкідливою. До того ж, віросповідання сектантів та іновірців вступали у протиріччя з офіційною церквою, що в цей час була чітко сформованим державним інститутом і не допускала ніяких відхилень.
Перша половина ХІХ століття відзначилася активною боротьбою царського уряду, що шукав підтримки в здійсненні своєї політики в сильній православній церкві, з розкольниками та представниками неправославного віросповідання. Щоб уникнути покарань тапримусового виселення з обжитих земель, велика кількість сектантів та старообрядців почали переходити в православ'я. Першочергового значення в успішному здійсненні цього процесу уряд надавав місіонерській роботі православного духовенства єпархії.
Завдяки діяльності архієпископа Гавриїла в 1836 році до православ'я (у формі єдиновір'я) звернулися іновірці, розкольники та сектанти ряду міст і селищ Херсонської єпархії. Не дивлячись на те, що Гавриїл діяв під егідою царського уряду, що намагався викорінити прояви розколу та іновірства жорстокими методами, архієпископ виявив терпіння, наполегливість, розуміння до всіх і кожного, і тим самим забезпечив успішне виконання поставлених перед ним завдань.
Література
1. 1. П. Старообрядчество в Херсонской епархии // Херсонские епархиальные ведомости. - 1906. - № 14 (16 июля). - С.350-352.
2. 2. Бонч Бруевич В.Д. Сектантство и старообрядчество в первой половине ХIX века // Избранные сочинения в 3х томах. - Т.1. - М.: Изд-во АН СССР, 1959. - С.265-307.
3. 3. Петровский С.В. Некоторые исправления и дополнения к послужному списку Иннокентия, архиепископа Херсоно-Таврического // ЗООИИД. - Т.23. - Одесса, 1901. - С. 18-26.
4. 4. Смесь // ОВ. - 1842. - №31 (18 апреля). - С.142.
5. 5. Петровский С.В. Вказ. праця.
6. 6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. - Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. - 84с.
7. 7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. - Т.5. - Одесса, 1863. - С.919-953.
Loading...

 
 

Цікаве