WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Проблеми козацтва в українській історіографії - Реферат

Проблеми козацтва в українській історіографії - Реферат

Щоправда, цей момент не знімає до кінця питання про юридичну природу відносин між Росією, Гетьманщиною і Запорожжям після 1654 року.
Попри незаперечні прикмети запорозьку державність все ж треба сприймати з обмежувальними застереженнями. Повного завершеного розвитку січова держава ніколи не мала. Не бу-ло на Запорожжі повнокровної економіки й фінансової системи, господарської інфраструктури, власних грошей. Свої скар-би запорожці переховували в землі. Не було міст, взагалі кам'яних споруд, усе це було б знесене, знищене при першому ж татарському наїзді. Навіть у часи найвищого розвитку на-селення Запорожжя ледве перевищувало сто тисяч чоловік. З цього погляду Січ нагадувала сучасні їй західноєвропейські держави-комуни та міста-держави (італійські республіки, ганзейські міста). Від них Запорожжя відрізнялось, щоправда, незрівнянно більшою територією.
Січ можна розглядати як суспільний утвір проміжного типу між державою та ізольованою в малозаселенному місці общиною, що виник на грунті духовної і професійної спільності.
Якщо вважати головними інститутами суспільства, котрі
задовольняють основні запити людей, -сім'ю, державу, економіку, школу, то ні один з них не мав повного розвитку, а сім'я взагалі не допускалась у центрі Запорожжя - Січі. Коли повсюдно розвивались повнокровні держави. Січ з її державними дисфункціями прямувала до занепаду. Виправдання цього стану умовами й обставинами нічого не змінює в істо-ричній долі Запорожжя, не скасовує його фатальної приреченості.
Січ не розділила долю американських колоній тому, що знаходилася в оточенні дужих сусідів, до пори до часу зацікав-лених у збереженні Запорожжя таким, яким воно було. Умови дозволили Запорозькій Січі розвинутися лише до стану військово-торговельної напівдержави. Культу патріотичної війни, "повінчаної"' з воєнним ремеслом як промислом, підпорядкувався весь уклад січового життя, в цьому зливались прагнення й навики запорожців. Проте, обороняючи Україну, забезпечуючи свою свободу, Січ Запорозька не могла сповна виконувати інші важливі державотворчі функції - господарську, демографічну, культурну. Торгівля складала головний зміст і стимул господарських відносин, що спричинялось вигідним географічним розташуванням Вольностей запорозьких козаків на транзитних маршрутах міжнародної торгівлі. У запорожців ворожі, навіть хижацькі стосунки з сусідами, особливо з татарами, дивним чином поєднувались із жвавим товарообміном між ними. Запорожжя ніколи не знало автаркіaї (самовдоволення) і не мало замкнутого внутрішнього ринку. Цей тип економіки в поєднанні з неповною державністю ми і пропонуємо називати, військово-торговельним.
Незважаючи на архаїчні домішки та фрагментарність державного устрою, Запорожжя все ж зорганізувалось на засадах державності. На рубежі європейського середньовіччя і Нового часу світової історії Січ Запорозька стала прообразом, ескізом української держави, їй не довелося пройти через усі фази класичного циклу суспільного прогресу. Не розлучаючись із традиціями давньоруського життя, козаки запроваджували елементи сучасної їм політичної культури. Запорозька державна ідея була покликана обставинами місця і часу. Січ виявилася придатною організаційною формою для згуртування і виживання українського народу. Суспільні цінності Запорозької Січі виходили за рамки таких універсальних, понять, як ринок і демократія.
На визволених землях - від р. Случ на заході до російського кордону на сході і від басейну Прип яті на півночі до степової смуги на півдні, що обіймала близько 200 тис. кв. км, - почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась українська національна державність.
На визволену територію переносився традиційний військовий і громадський устрій козацтва. Всі найважливіші військові й політичні справи мала вирішувати Військова (Генеральна) рада, в якій могло брати участь все військо. Поступово збільшувалася роль старшинської ради, на яку гетьман викликав генеральну старшину та полковників, а часом і сотників. До влади прийшла національна за складом козацька старшина. Досить впливову її частину становила православна українська шляхта. З шляхтичів походив Богдан Хмельницький, полковники Данило Нечай, Іван Богун, Михайло Кричевський та ін. Полковники Максим Кривоніс, Мартин Небаба та інші вийшли з ремісників, Степан По-бодайло - з драгунів, Матвій Гладкий - з козацтва. Центром гетьманського правління стало м. Чигирин. Територія, на яку поширювалася влада гетьмана, поділялася на полки, число яких мінялося: в 1648 р. їх було близько 40, в 1649 р. - 16, в 1650 р. - 20. Полком управляв полковник, який або обирався на полковій раді, або призначався гетьманом. Полки поділялися на сотні, очолювані сотниками, яких або обирала сотенна рада, або призначав гетьман, а інколи й полковник. У містах з магдебурзьким правом діяли виборні магістрати на чолі з війтами, а в інших - ратуші. Військовими комендантами міст були городові отамани. Козацькими селами управляли отамани, а посполитими - сільські старости.
Судочинство в основному було в руках козацької старшини. При цьому користувалися як традиціями козацького звичаєвого права, так і нормами Литовського статуту. Замість ліквідованого доменіального судівництва виникали сільські суди. Незмінним залишалося міське судівництво. Побутувала практика поєднання судової й адміністративної влади, що заборонялася Литовськими статутами. Судочинство базувалося на старих кодексах законів, зокрема на Третьому литовському статуті 1588 р., і велося "за давніми правами і за давніми вольностями".
Проте завоювання народу не були закріплені законодавче. Уряд молодої держави відстав від реального ходу подій і переважно перебував у полоні традиційних середньовічних уявлень про державну форму організації суспільства. На одне з центральних місць він ставив затвердження особливих пільг для козацтва як своєрідну плату за повалення польсько-шляхетського панування в Україні. Фактично козацтву відводилося те місце в суспільстві, яке раніше належало шляхті. Тим самим закладалися передумови для реставрації колишнього станового ладу, але вже на національній основі.
Гетьманське правління, очолюване Хмельницьким, одночасно з організацією армії і налагодженням економічного життя, проводило активну зовнішню політику. Для забезпечення тилу своєї армії у боях з шляхетською Польщею тапосилення її татарською кіннотою Хмельницький уклав воєнний союз з кримським ханом. Татари намагалися втягнути Хмельницького у війну з Москвою, Польща через венеційського посла прагнула втягнути козаків до антитурецької ліги. Хмельницькому вдалося уникнути обох небезпек. Хмельницький намагався досягти ізоляції шляхетської Польщі і зав'язав стосунки з Молдовою, Валахією, Се-миграддям (Трансільванією), Венецією.
IV
Отже, в своїй роботі я розглянула два проблемних питання з історіографії у добу козатчини. Перша проблема - походження слова "козак", друга- чи була Запоріжзька Січ державою. Взагалі, існує дуже багато суперечностей щодо розгляду цих питань.В своїй роботі я взяла погляди різних істориків, як сучасності так і минулого,адже розглядаючи такий великий період історії, не можна ігнорувати дослідників іншого століття.
V
В.Л. Андрущенко. Запорозька Січ як український феномен.-
К.: Заповіт, 1995р.
Р.Д. Лях. Історія України.- К. 1998р.
Г. Нудьга. Хто й коли назвав Січ республікою? // Україна.- 1991р.- №23
Смолій. Українське козацтво: сучасний стан та перспективи дослідження проблеми. // Український історичний журнал.- 1990р.- №12
І.П. Крип'якевич. Історія України.- Львів: Світ, 1990р.
Loading...

 
 

Цікаве