WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Махновський рух на Лівобережній Україні в добу Української революції 1917-1921рр. - Реферат

Махновський рух на Лівобережній Україні в добу Української революції 1917-1921рр. - Реферат


Реферат на тему:
Махновський рух на Лівобережній Україні в добу Української революції 1917-1921рр.
В добу Української революції 1917-1921рр. в центрі Україні існував анархістський рух, члени якого - анархісти не визнавали ніякої держави, ніякої влади, ніякої обов'язкової для членів суспільства суспільної організації, також вони не визнавали владу більшості над меншістю.
Будь яка держава не потерпить анархічний варіант розвитку, вона вимушена буде протиставити анархії силу своїх інститутів.
Щоб краще розбиратися в подіях, які відбуваються сьогодні, нам необхідно частіше звертатися до історії, зокрема, до уроків махновського руху.
Історіографія махновського руху на території центральної частини Лівобережної України бере свій початок у 20-ті роки, коли підводилися підсумки революції, був свіжий погляд на ті чи інші події, велися суперечки, опубліковувались спогади як самих лідерів махновського руху, так і учасників, очевидців, а інколи і тих, хто стояв по інший бік барикад. До цього періоду ми можемо віднести праці Н.І.Махна, П.Аршинова, В.Винниченка, В.Руднєва, Ем.Ярославського, М.Герасименка, Г.Зіновієва.
Із сучасників проблемою махновщини займаються такі видатні українські історики як В.Ф.Верстюк, В.М.Волковинський та ін.
В даній публікації нами зроблена спроба проаналізувати діяльність анархістських об'єднань в центрі Лівобережній Україні, розглянути їхню ідеологію і світогляд, цілі і завдання, які стояли перед сторонами. Особливу увагу ми хочемо приділити особі Н.І.Махна в добу Української революції 1917-1921рр. на Лівобережній Україні.
Треба зауважити, що анархістським ідеям характерне таке явище як утопізм. Радянський історик С.М.Канев у монографії "Революція і анархізм" стверджував, що різні революційні проекти, які висувались теоретиками анархізму, "виявлялись ілюзорними, і при зіткненні з реальним життям лопались як мильні бульбашки" [1, с.3].
Деяким анархістським теоріям властиві ірраціональні риси, які призводили до волюнтаризму, який ставив волю особистості вище волі суспільства [1, с.4]. Важливою складовою частиною анархізму є індивідуалізм, його завжди містить у собі будь-який різновид анархізму. Однією з характерних анархістських теорій є еклектизм.
Як же розуміли анархізм повсталі народні маси?
На їхній погляд, анархізм - це, по-перше, вільне життя та незалежність людини; по-друге, вільне, безвладне суспільство, свобода, рівність, солідарність в житті сочленів; по-третє, що являється незмінним в анархізмі - це його природна сутність, котра має відбиття в запереченні будь-яких ланцюгів, будь-якого пригноблення людини. Замість ланцюгів і рабства, які панують над життям людини, анархізм сіє свободу й безмежне право на неї людини [2, с.535].
Ми не можемо розібрати анархістський рух, не торкнувшись діяльності Н.І.Махна та махновщини, які являли собою найвищій прояв анархістської теорії та практики.
Очоливши організацію, яка була створена для боротьби з інтервентами, Махно став набувати популярності не тільки серед селян прилеглих районів, але до його руху приєднались і анархісти, особливо з групи "Набат": Аршинов, Барон, Волін, Глагзон та інші, котрі намагались не тільки керувати рухом, але й додати йому ідеологічне анархістське обґрунтування.
Виникає питання: чи був Махно, організатор селянсько-повстанського руху в Україні, в період 1918-1921рр., анархістом? На поставлене питання ми не можемо відповісти однозначно. Можливо, він дотримувався політики анархічного комунізму. Відмічено, що вплив на Махна справив відомий анархіст П.Аршинов, з яким Махно перебував в Бутирській в'язні.
Анархісти 1918р. в більшості виражали ідеологію люмпен-пролетаріату, оскільки анархістів-комуністів, які представляли саме цю групу була більшість [7, с.258].
Заперечуючи завойовану Жовтневою революцією диктатуру пролетаріату, анархісти розуміли соціальну революцію як перехід засобів виробництва, земель і фабрик у руки працюючих в дрібнобуржуазно-синдикалістському змісті [7, с.144].
Ем.Ярославський не вважає махновський рух з самого початку його виникнення, в усі його моменти ворожим революції, були короткочасні моменти, коли Махно і махновці допомагали революції. До таких моментів слід віднести боротьбу махновського повстанського загону влітку 1918р. проти військ гетьмана і австро-німецької окупації, а також допомога Махном повсталим робітникам Катеринослава у звільненні міста від білогвардійців в кін. 1918р.
Радянська влада була налаштована прийняти співробітництво з Махном і анархістами у боротьбі проти інтервентів і білогвардійців; це впливає з того, що командування Червоної Армії призначило Махна командиром дивізії.
Однак дії Махна і його штабу виявились відштовхуючими по відношенню до влади більшовиків.
Весною 1919р. у Курську на конференції анархістів було зроблено заяву, що "українська революція буде мати значні шанси швидко стати ідейно соціально-анархічною" [3, с.48]. помилка анархістів полягала в тому, що вони не врахували співвідношення класових сил. Вони вважали, що можна негайно перейти до безвладного, анархістського суспільства. Але "перешкодила" їм пролетарська диктатура і Радянська влада. Тому Курська конференція наполегливо агітувала за створення безпартійних і безвладних рад. Анархісти, по-перше, підривали пролетарську диктатуру; по-друге, вели боротьбу проти рад; по-третє, підбурювали махновську армію проти Радянської влади і, таким чином, здійснювали контрреволюцію [3, с.149].
"Н.Махно та ін. анархісти, діючи разом з ним, виявили "таку організовану недисциплінованість", яка не могла не перерости в кулацьку контрреволюцію", - писав, Ем.Ярославський [3, с.50].
Один із керівників РКП(б) Г.Зіновієв піднімав питання про бандитизм в Україні: "Банди, махновщина або напівмахновщина були головним злом в
Україні. Засилля банд перетворювало Україну в якусь "Мексику". Зброя часто зосереджувалась в руках селянських багатіїв" [4, с.3].
З висловлюванням Зіновієва важко не погодитись, тому що в період 1920-1921рр. махновські банди неодноразово нападали на міста Харків, Бердянськ, Катеринослав з метою не тільки грабунку, буйств, п'янки, розпусти, розкрадання складів, але й тероризуванням мирного населення, проведення обшуків, розстрілів червоноармійців і комуністів [5, с.56].
В добу Української революції гостро постало продовольче питання, Радянській державі не вистачало продуктів харчування для робітників в містах і бійців на фронті, спекулянти збільшували ціни і привозили продукти за допомогою мішечників. Скориставшись ситуацією, анархісти-махновці взяли під своє покровительство невдоволених заможних селян і разом з ними вбивали робітників продовольчих загонів, здійснювали напади на сільські кооперативи і грабували їх [5,с.90]. Махновці розкрадали суспільну власність
і руйнували організації постачання, створені на гроші робітників.
Однак необхідно зазначити, що в даний період населення страждало ще більше відпограбувань і вбивств денікінською і петлюрівською армією, а тому вчинки махновців здавались в порівнянні з ними незначними.
На наш погляд, необхідно відмітити, що будь-яка революція, котра означає перехід влади від одного класу до іншого, являє собою різкий злам економічних і політичних відносин, зачіпає тих, кого вона позбавляє влади,
кого вона позбавляє можливості легкої наживи, грабувати і експлуатувати маси. Найбільш значуще анархісти проявили себе як контрреволюційна сила в бандах Махна в Україні.
Дрібнобуржуазна революційність анархістів переросла у відкриту контрреволюційну діяльність проти Радянської влади. З цього приводу вождь більшовиків В.І.Ленін говорив, що від анархізму до контрреволюції один крок [6, с.166]. У відповідь на контрреволюційну діяльність органи Радянської влади були змушені ужити проти анархістів репресивні заходи: були закриті газети та клуби, які вели контрреволюційну пропаганду, заарештовані лідери анархістів, частина яких восени 1921р. була вислана за кордон [6, с.180]. Стосовно репресивних заходів, ужитих Радянською владою проти анархістських контрреволюційних організацій, піднялась хвиля антирадянських та антибільшовицьких настроїв. Закордонна преса писала про те, що в Радянській державі анархісти не мають тієї свободи, якою користуються анархісти в інших країнах.
На закінчення ми хочемо підвести висновок: Радянська влади ставилась до анархістів з величезною витримкою, про що свідчить їхня спільна боротьба проти Денікіна та Врангеля, а репресивні заходи застосовувались не проти анархістів взагалі, а проти контрреволюціонерів та їхньої діяльності.
Література:
1. 1. Канев С.Н.Революция и анархизм: из истории борьбы революционных демократов и большевиков против анархизма. - М., 1987. -328с.
2. 2. Махно Н.И. Азбука анархиста. - М., 2005. -572с.
3. 3. Ярославский Ем. Анархизм в России (Как история разрешила спор между анархистами и коммунистами в русской революции). - М., 1939. -117с.
4. 4. Зиновьев Г. Кто наш главный враг на Украине? - Х., 1920. -11с.
5. 5. Державний архів Запорізької області (ДАЗО) ф. Р-73, оп. 1, спр. 56, арк. 13,17; спр. 90, арк. 2, 3, 5, 6, 12-14.
6. 6. Корнаухов Е.М. Борьба партии большевиков против анархизма в России. - М., 1981. -192с.
Loading...

 
 

Цікаве