WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Зміни відношення жінок-селянок до участі у політичних партіях та громадських організаціях (1991 – 2002 рр.) - Реферат

Зміни відношення жінок-селянок до участі у політичних партіях та громадських організаціях (1991 – 2002 рр.) - Реферат

демократичного суспільства, їх соціально-політичне призначення і роль полягало насамперед у тому, що вони відкривали можливості для зміцненнясамоврядування народу. Форми діяльності неурядових жіночих організацій також були досить різноманітними, наприклад адвокатська діяльність, яку вели Всеукраїнський комітет оборони прав людини, Коаліція сільських жінок Південно-Східної України по захисту прав селян.
Перша громадська організація жінок незалежної України "Спілки жінок України" (СЖУ була зареєстрована 25.07.1991 р.). - найбільш масова громадська організація, яка нараховувала більш 10 000 колективних членів, в тому числі і сільських. СЖУ турбувалося про покращення соціально-економічних умов сільської жінки для приросту сільського населення, для чого проводила лобіювання законопроектів у парламенті України, виконувався проект TAСІC "Підтримка розвитку активної політики зайнятості в Україні" [8].
"Ліга жінок-виборців України 50х50" була всеукраїнською громадською організацією, головним завданням ставила стимулювання соціальної активності жінок взагалі і, зокрема селянок під час виборів, формування політичної культури у жінок в тому числі і сільської місцевості.
За роки незалежності в Україні сформувалися нові лідери громадських жіночих організацій, які походилися із села. Серед них слід відзначити М.А. Орлик (народилась у с. Косищево Смоленської обл.) - голова "Спілки жінок України"; Л.Д. Виноградова (народилась у с. Медвенже Вінницької обл.) - активний член Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги, зав. сектором у справах жінок, охорони сімей, материнства і дитинства Кабінету Міністрів України; Л.Ф. Кириченко (народилась у с. Акимівка Запорізької обл.) - керівник Луганської обласної спілки "Берегиня", депутат українського парламенту ІV скликання (2002 р.); С. Прокопенко - керівника громадської організації "Інститут сільського господарства", Т. Лужинську - директора Української ліги агропромислового комплексу тощо [9].
У 14 областях України та Автономній Республіці Крим діяли осередки добровільної Всеукраїнської громадської організації "Рада жінок - фермерів України", до якої входили жінки із агропромислового комплексу і наукових організацій сільськогосподарського напряму. Діяльність "Ради жінок" була спрямована на захист соціального і правового статусу жінок-фермерів в Україні в умовах ринкових відносин, розвиток жіночого руху для розбудови громадянського суспільства на селі. Разом з "Радою" фермерські господарства "Родина" (Харківська обл.) брали участь у розробу та виконанні моделі соціального партнерства "Діти України на землі Батьківщини" [10].
На Одещині діяв Клуб жінок-аграріїв "Хуторяночка" (м. Комінтернівськ) - самостійна добровільна громадська організація, економічні цілі якої багато в чому були схожі з програмою "Ради", але вона ставила за мету ще й розвиток мережі громадських жіночих організацій в Одеській області і жіночого лідерства.
В 90-і рр. ХХІ ст. в Україні діяла низка жіночих громадських організацій, які основною сферою своєї діяльності ставили економічний захист селянок. Найбільш масовими і впливовими організаціями такого напряму були об`єднання "Асоціація жінок в агробізнесі" та "Жіноча справа" [11]. Завдяки цим та подібним організаціям, жінки стали домінювати у малому і середньому бізнесі - 68 % (1999 р.) 75 % власників земельних ділянок, орендарів та членів фермерських господарств складали жінки. У Харківській області в 2002 р. діяло понад 300 громадських організацій, більше 40 % з них очолювали жінки [12]. 26 організацій були суто жіночими, які своєю метою ставили економічну допомогу в тому числі і селянкам з діловими якостями, до яких відносились "Ділові жінки Слобожанщини" та організація "Жіноча взаємодопомога".
У 2001 - 2002 рр. понад 10 тис. жінок очолювали урядові громадські організації жіночого, молодіжного, господарського, культурно-освітнього спрямування, 38 тис. жінок були членами центральних і місцевих органів неурядових громадських організацій, 100 тис. жінок - функціонерами благодійницьких фондів, 12 тис. - головами та заступниками голів цих фондів.
Отже, за роки незалежності в Україні склалась система жіночих політичних партій і громадських жіночих об'єднань, які вели багатопланову роботу і серед жінок-селянок, ініціюювали прийняття законодавчих і нормативних актів з проблем жіноцтва, молоді, дитинства, брали активну участь у наданні всебічної допомоги у вирішенні життєво важливих питань сільських жінок. Вплив жіночих організацій на суспільне життя все більше носив осмислений характер, враховуючи систему соціальних норм. Жіночі організації привносили в соціальне життя свої корпоративні норми громадських організацій. Вони ще не повною мірою були оцінені суспільством, хоча в механізмі соціальних норм відіграли значну роль. Найбільш активно діяли громадські жіночі організації освітньо-культурного і соціально-благодійницького спрямування. Позитивність використання всієї системи соціальних норм в діяльності жіночих організацій полягала у забезпеченні стабільності розвитку суспільства. Незважаючи на існуючі складності та труднощі у суспільно-політичному та соціально-економічному розвитку країни, життєдіяльність жінок України в цілому проявлялась в позитивному плані.
Література:
1. Конституція України. - К.: Україна, 1996. - 54 с.
2. Кремінь В. Г., Базовкін Є. Г. Політичні партії України: порівняльний аналіз програмних документів. К., 1998. - 130 с.
3. Жіночі організації України. Довідник. / О.І.Сидоренко та ін. (упоряд.). - К.: Центр інновації та розвитку, 2001. - 376 с.
4. Жінка на порозі ХХІ століття: становище, проблеми, шляхи соціального розвитку: Зб. матер. Всеукр. Конгресу жінок (Київ, 21-23 травня 1998 р.). /За ред. В.І.Довженко та ін. - К.: Укр. ін-т соціальних досліджень,1998. - 182 с.
5. Жінки України: Біографічний енциклопедичний словник / Укладачі: Л.Г. Андрієнко та ін. - К.: Фенікс, 2001. - 560 с.
6. Сидоренко О. Жіночі організації України: тенденції становлення // Жіночі організації України: Довідник.-К.: Центр інновацій та розвитку, 2001 -376 с.
7. Про об'єднання громадян. Закон України (зі змінами, внесеними 11 листопада 1993 р., 18 листопада 1997 р., 13 травня 1999 р., 21 грудня 2000 р.). - К., 2000. - С. 2.
8. Жінки України. Міжвідомчий науковий збірник / За ред. Комарової. К., 2004. - Т. 30. - С. 225 - 228.
9. Жінки України. Вказана праця.
10. Клєбанова Л. Модель соціального партнерства в Україні "Діти України на землі Батьківщини". Соціальне партнерство - майбутнє третього сектора. - С. 133 - 134.
11. Костицький В. Жінка в політиці: рівність чи рівноправність? // Голос України. - 1996. - Червень (№ 6). - С. 6.
12. Каталоги громадських організацій м. Харків та Харківської області. - Харків: Благодійний фонд "Громадські ініціативи", 2002. - 143 с.
Loading...

 
 

Цікаве