WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Зміни відношення жінок-селянок до участі у політичних партіях та громадських організаціях (1991 – 2002 рр.) - Реферат

Зміни відношення жінок-селянок до участі у політичних партіях та громадських організаціях (1991 – 2002 рр.) - Реферат


Реферат на тему:
Зміни відношення жінок-селянок до участі у політичних партіях та громадських організаціях (1991 - 2002 рр.)
Впродовж останнього десятиліття XX століття відбулася зміна в міжнародно-правового статусу України. У 1991 р. Україна реалізувала своє право на самовизначення, а у 1996 р. Верховна Рада прийняла Конституцію [1] - основний закон суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Розпочався новий етап розбудови української правової держави. Актуальним завданням для держави стало створення можливостей для рівноправної участі чоловіків і жінок у громадсько-політичній сфері суспільства, в тому числі для жінок сільської місцевості. З метою реалізації конструктивної державної ґендерної політики необхідно було залучити жінок до активної участі до громадської роботи та взагалі до політичної діяльності.
В результаті значних соціальних змін відбувався процес вироблення нових норм ґендерних відносин. Але основним джерелом ґендерної нерівності продовжували бути соціальні норми і стереотипи, які прищеплювалися суспільством. Традиційно державно-політична сфера асоціювалося із "чоловічою", а приватне життя із "жіночою" сферою діяльності.
Дослідники виділяють наступні шляхи досягнення ґендерної рівності у політичних процесах: по-перше, участь жінок у різних гілках влади - законодавчій, виконавчій, судовій, інформаційній тощо; по-друге, розширення участі жінок в діяльності політичних партій, громадсько-політичних об'єднань та рухів; по-третє, розвиток громадянського суспільства за принципами ґендерного паритету. У цій системі виділяють два основні типи об'єднань: громадські організації, громадські рухи та політичні партії.
Процес формування громадянського суспільства знаходився в 90-х рр. ХХ ст. в Україні ще на початковій стадії. Жінки в заполітизованому суспільстві для вирішення своїх проблем змушені були формувати політичні інституції і через них відстоювати свої права. Однією з причин виникнення жіночих партій була спроба керувати жіночим рухом і взяти його під свій контроль. Іншою - невдоволеність рамками громадської організації. Наприклад, у 1999 році було створено Партію солідарності жінок України, в роботі якої брали участь і селянки.
Загалом процес формування національної еліти й лідерів сучасного парламентського типу тільки розпочинався, але проблема жіночого лідерства в Україні була і є актуальним питанням, особливо це стосується лідерства серед жінок сільської місцевості.
В досліджуваний період деякі представниці сільських жінок входили до політичних партій - Комуністичної, Соціалістичної, Селянської, Аграрної, Народного Руху тощо. [2]. Діяли селянки також у чотирьох жіночих партіях: "Жінки України", Всеукраїнська партія жіночих ініціатив, "Жіноча народна партія" (об'єднана), партія "Солідарність жінок України", однак представництво їх у партіях було незначним внаслідок нерозвиненості політичного світогляду [3]. Проаналізувавши програми політичних партій, наприклад, Селянської партії, яка пропагандувала "материнство як найсвятіший обов'язок української жінки" та інших політичних партій, можна зазначити, що основні принципи діяльності пропонувалися за такими напрямками: приділення особливої уваги материнству і дитинству, захисту сім'ї; залучення жінок до управління державою; розробки ефективної демографічної політики тощо. Але програми багатьох політичних партій не мали ґендерного світобачення, недостатньо усвідомлювали сучасні жіночі та ґендерні проблеми, не бачили реальних можливостей їх розв'язання [4].
Досвід свідчить, що більш успішно будували свою політичну кар'єру жінки-вихідці із сільської місцевості, що спиралися на особисті якості. Жінкам-політикам не досить було підстав особливо розраховувати на жіночу частину електорату: більшість жінок не була обізнана із цілями жіночих політичних партій, які не мали розгалуженої структури і по суті не вели організаційної та масової роботи у переважній більшості міст, селищ і сіл. До того ж, селянки й досі звикли бачити захисниками своїх інтересів чоловіків. Це свідчило про неготовність суспільства до змін в питанні ґендерної політики у досліджуваний період.
З 1991 по 2002 рр. на політичній арені України були представлені наступні представниці сільської еліти: Я.Й. Стецько, яка очолювала політичну націоналістичну партію Конгрес Українських Націоналістів (уродженка с. Романівна Тернопільській обл.); також К.Т. Ващук - депутат Верховної Ради України, входила до координаційної ради "Громадянського парламенту жінок України", була членом Аграрної партії України (уродженка с. Вербень Волинській обл.); Л.П. Супрун - одна із лідерів Народно-демократичної партії України (починала кар'єру ст. юрисконсультом радгоспу "Хотівський" Київській обл.); В.А. Гошовська - голова партії "Солідарність жінок України" та Всеукраїнського жіночого об'єднання "Солідарність" (уродженка с. Великі Кринки Полтавської обл.); її заступник по партії В.О. Завалевська була головою Комітету з питань зв'язків із громадськими організаціями "Громадського парламенту жінок України" (уродженка с. Сабатинівка Кіровоградської обл.) [5].
Ряд партій України з метою ширшого залучення жіночого електорату сприяли створенню при партіях політичних жіночих організацій. Однак потрібно відмітити, що вплив на зростання політичної активності жінок в цілому невеликий. За експертними оцінками, в них було задіяне тільки 0,2 % жінок.
За останні 10 років відбулися значні зрушення в електоральній поведінці жінок. Жіночі структури активно розвивалися. Про це свідчать наведені дані таблиці.
Співвідношення жіночих організацій та загальної кількості зареєстрованих в Україні громадських організацій
Показники 1997 р. 1998 р.
1999 р. 2000 р. 2001 р.
Кількість жіночих громадських організацій 545 543 818 992 1222
Загальна кількість громадських організацій 14148 17573 21028 25490 29918
Співвідношення, % 4,0 3,6 3,9 3,9 4,1
Аналізуючи данні таблиці, ми бачимо, що на початку ХХІ століття в Україні нараховувалося до 30 тисяч громадських організацій та понад 1000 організаційно оформлених всеукраїнських жіночих громадських організацій [6], які діяли на підставі Закону України "Про об'єднання громадян" [7]. Разом із тим вони часто не сприймалися широкою громадськістю як такі, що здатні захистити права жінки або ж суттєво вплинути на її становище. Жіночі об'єднання за своєю суттю не були політичними структурами, однак їх діяльність на утвердження державності часто набувала політичного характеру, оскільки вони брали участь у розв'язанні політичних проблем. До їх складу входили особи, які представляли певний спектр політичних сил. Можна констатувати наявність тенденції до політизації жіночих об'єднань.
Таким чином, в період незалежності України громадські об'єднання стали невід'ємними структурними елементами
Loading...

 
 

Цікаве