WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Радянізація західних областей України у повоєнний період - Реферат

Радянізація західних областей України у повоєнний період - Реферат

радянська адміністрація вдавалася до жорстоких методів придушення повстанського руху. Впродовж 1944 р. каральними органами та армійськими частинами було вбито понад 5Г' тис. вояків УПА. В 1944-1945 pp. проти ОУН-УГА було проведено 26,6 тис. бойових операцій. Найбільший наступ проти загонів УПА відбувся у квітні травні 1945 p., коли для боротьби з повстанцями / Карпатах і Прикарпатті влада кинула 40 тис. вояків.
У 1944-1945 pp. у Західній Україні щодня в середньому відбувалося до 500 сутичок між Українською повстанською армією і радянськими військами. Закінчення Другої світової війни дало змогу московському керівництву зосередитися на боротьбі з повстанським рухом. У січні - квітні 1946 р. внаслідок каральних операцій підрозділів. НКВС загинуло близько 40 % повстанців.
Національно-визвольна боротьба на західноукраїнських землях відбувалася в умовах жорсткої інформаційної блокади. Радянські засоби масової інформації та партійно-пропагандистський апарат свідомо створювали образ ворога - "українського буржуазного націоналіста", повідомляючи про жорстокості, вчинені членами ОУН-УПА. При цьому всіляко замовчувалися методи, що їх застосовували радянські спецслужби - знищення населених пунктів, часто разом з мешканцями, масові депортації, мародерство, грабежі, перевдягнення у форму повстанців з провокаційною метою, катування цивільного населення та ін. У численних "таємних" і "цілком таємних" доповідних, в тому числі підготовлених органами прокуратури, такі дії республіканських спецслужбкваліфікувалися як "порушення соціалістичної законності". З осені 1944 р. по 1951 р. із Західної України на Північ, до Сибіру, Казахстану й Далекого Сходу насильно було вивезено понад 203 тис. осіб, яких влада вважала членами сімей "бандерівців" і "підсобниками" ОУН-УПА.
У другій половині 40-х років повстанський рух почав слабнути - як через жертви серед особового складу підрозділів УПА, так і внаслідок масових депортацій. У березні 1950 р. під Львовом у бою загинув головнокомандувач УПА Роман Шухевич ("Тарас Чупринка"). Замість масштабних воєнних дій збройне підпілля УПА змушене було перейти до тактики здійснення терористичних актів проти представників радянської адміністрації. Боротьба тривала до 1954-1956 pp.
Повстанський рух остаточно згас із завершенням у Західній Україні колективізації. Завдяки колгоспам радянська влада не тільки уярмила селян, але й стала повністю контролювати виробництво й збут продуктів харчування, що унеможливило постачання загонів УПА.
Починаючи з травня 1945 р. й до 1949 р. радянська влада оголосила 5 амністій для учасників національно-визвольного руху в Західній Україні. Десятки тисяч повстанців вийшли з лісів і здалися. Частина підрозділів УПА із зброєю в руках здійснила рейд через Чехословаччину до Західної Німеччини. Тисячі учасників національно-визвольного руху (в тому числі "амністованих" владою) загинули у таборах, в'язницях та на засланні. Ті, хто
вижив, дістали змогу повернутися в Україну наприкінці 50-х - на початку 60-х років.
4. Новий державний кордон між УРСР і Польщею, що був встановлений після завершення Другої світової війни, не повністю співпадав із усталеними межами розселення українського і польського народів (так звана "лінія Керзона"). Сталін волів розраховуватися за власні злочини українськими землями (на зразок вересневого 1939 р. нападу на Польщу й "Катинської справи" - розстрілу польських офіцерів). Внаслідок цього на польській території опинилися українці - корінні мешканці Підляшшя, Холмщини, Лемківщини і Посяння, а на території західних областей УРСР (переважно у містах) - значна кількість поляків.
Уряди СРСР і Польщі домовилися про взаємний обмін цим населенням, Що й було здійснено впродовж 1944-1946 pp. Таким чином до Польщі з УРСР перебралися близько 800 тис. осіб - не лише етнічних поляків, але й євреїв та українців, які назвали себе поляками. Однак українці, що мешкали у Польщі, як правило, відмовлялися покивати рідні землі і домівки. Тому їх (близько 500 тис. осіб) до радянської України переселили примусово. Незважаючи на ці примусові заходи, на кінець 1946 р. майже 150 тис. українців зуміли уникнути переселення до УРСР і залишалися в рідних місцях. Це суперечило планам комуністичного уряду Польщі щодо полонізації прикордонних земель. Тому 39 березня 1947 р. було прийнято рішення про примусове переселення українців з Підляшшя, Холмщини, Лемківщини і Посяння до північних і західних зе-мель Польщі (Ольштинське, Гданське, Кошалінське, Щецінське й Вроцлавське воєводства).
Ця акція, під назвою операція "Вісла" здійснювалася з квітня 1947 р. до кінця І948 р. Приводом для її проведення послужило вбивство вояками УПА заступника міністра оборони Польщі генерала Каро-ля Свєрчевського. Відповідальність за підтримку УПА була покладена на всіх українців - незалежно від віку, статі, віросповідання, політичних поглядів. Акція здійснювалася жорстокими - в сталінському стилі - методами, із застосуванням зброї (під час операції було вбито 600 осіб). Депортованим українцям (понад 140 тис.) заборонялося поселятися на нових місцях цілими селами чи хоча б групами, а, навпаки, їх свідомо й цілеспрямовано розселяли по 2-3 родини по різних населених пунктах, створюючи таким чином умови для подальшої полонізації. Національне свідомих українців і тих вигнанців, які посміли порушити заборону й повернутися до рідних місць, польська адміністрація ув'язнювала у концентраційному таборі у м. Явожно, куди потрапило близько 4 тис. осіб, з яких біля 160 тут загинуло.
Місцевості, "звільнені" від українців, відразу ж було заселено поляками. Тут свідомо знищувалися будь-які ознаки, що могли б свідчити про попередніх господарів: зрівнювали із землею українські кладовища, руйнували старовинні церкви (лише на Лемківщині -понад 100), багато з яких являли собою чудові витвори української архітектури XIV-XIX ст., тощо.
У 1990 р. польський парламент - спеціальною постановою засудив акцію "Вісла". Однак про перемогу історичної справедливості стосовно жертв акції "Вісла" говорити занадто рано: сприятливих політичних і економічних умов для повернення депортованих та їхніх нащадків у рідні місця поки що не створено.
Loading...

 
 

Цікаве