WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Радянізація західних областей України у повоєнний період - Реферат

Радянізація західних областей України у повоєнний період - Реферат

парафій, близько 4,5 тис. храмів, понад 200 монастирів. Священиків готувала Львівська богословська академія та 5 духовних семінарій. Церкву очолював митрополит, якому підпорядкувалися 10 єпископів, майже 3 тис. священиків, понад 1,5 тис. ченців і черниць. 35 видавництв УГКЦ випускали 6 щомісячних часописів й 3 тижневики, а також десятки найменувань іншої церковної літератури.
Могутність і поважний вплив УГКЦ полягали насамперед у тому, що завдяки багатогранній діяльності, спрямованій на розвій духовного життя українського народу західних теренів національної території, вона користувалась авторитетом серед мільйонів віруючих і відігравала роль національної церкви, завдяки якій українці Східної Галичини та Закарпаття упродовж столітьзмогли зберегти власну національність під чужонаціональним пануванням у польському та австро-угорському оточенні.
Комуністична влада розпочала втручання у справи УГКЦ із вимог про подачу даних про священиків та проведення інвентаризації церковного майна. Священикам було наказано відправляти урочисті богослужіння у дні радянських офіційних свят, прославляти Сталіна, інших більшовицьких вождів, перемоги Червоної армії й публічно засуджувати дії організації українських націоналістів і Української повстанської армії.
Керівництво УГКЦ намагалося залагодити стосунки із адміністрацією. Митрополит А. Шептицький у листі до уряду СРСР висловив готовність до співпраці. Після його смерті (1 листопада 1944 р.) наступник владики - митрополит Й. Сліпий - закликав українське підпілля до припинення збройної боротьби та надіслав до Москви делегацію, що передала до фонду Червоного Хреста СРСР 100; тис. крб., натомість одержавши від уряду запевнення, що церква не матиме перешкод у своїй діяльності. Насправді ж у Москві в цей час готувався план повної ліквідації УГКЦ.
У квітні 1945 р. засоби масової інформації (насамперед республіканські газети, журнали, радіо) розпочали кампанію дискредитації цієї церкви, що була звинувачена у співпраці з німецькими окупантами та... антиукраїнській діяльності. В ідеологічно-пропагандистському "забезпеченні" "антиуніатської" кампанії були використані праці істориків та літературна публіцистика членів Спілки радянських письменників України. Так, на замовлення влади із серією памфлетів, спрямованих проти УГКЦ ("З хрестом чи з ножем", "Що таке унія", "Присмерк чужих богів", "Годі!") виступив львівський літератор-комуніст Ярослав Галан (про замовний характер памфлетів свідчить й використання автором псевдонімів - Володимир Росович та Ігор Семенюк), Після пропагандистської "артпідготовки" розпочалися арешти. За ґратами опинилася уся верхівка УГКЦ на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Упродовж 1945 р. до радянських Р'ЯЗНИЦЬ і таборів потрапило понад 800 греко-католицьких священиків. У храмах та монастирях проведені обшуки, масово конфісковувалися церковні/архіви та бібліотеки. Сподівання духовенства й віруючих на захист з боку Апостольської Столиці, якій підпорядковувалася УГКЦ, та країн Заходу не справдилися.
Для остаточної розправи з УГКЦ було використано Російську православну церкву й частину рреко-католицького духовенства, яку в атмосфері репресій і залякувань влада перетворила у знаряддя своєї антикатолицької політики. 8-10 березня 1946 р. відбувся Львівський собор УГКЦ організований Г.Костельником, на якому були присутні доставлені сталінськими органами безпеки 216 священиків та 19 світських осіб. Серед духовенства було 4 єпископи, але не греко-католицьких (вони перебували у тюрмах), а лише православних. Собор, як того й вимагала влада, слухняно оголосив про розірвання Брестської унії 1596 p., відмежування від Римо-католицької церкви й повернення до православної віри шляхом возз'єднання з Російською православною церквою. Невдовзі число греко-католицьких священиків, які були репресовані через відмову перейти у православ'я, зросло до 1,5 тис. осіб.
Митрополит Й. Сліпий перебував у радянських концтаборах майже 20 років і вийшов на волю 26 січня 1963 р. завдяки клопотанню Ватикану перед урядом СРСР, після чого виїхав до Риму.
Впродовж кількох . десятиліть греко-католицька церква в Україні перебувала під забороною й діяла у підпіллі. Легалізація її діяльності відбулася у листопаді 1989 р.
3. Повернення радянської влади було сприйняте в західноукраїнських землях не як "визволення", а як заміна одного окупаційного режиму - гітлерівського, іншим його аналогом - комуністичним, сталінського зразка. Народ був налаштований проти політичного і соціально-економічного устрою, що панував в СРСР, спробувавши у 1939-1941 pp. "переваг" соціалістичного способу життя, зокрема у вигляді занижених життєвих стандартів, специфічного комуністичного словоблуддя, перманентних репресій, депортацій, конфіскацій. Національне свідома час-тина населення оцінювала перебування України у складі СРСР як колоніальну залежність від московського центру. Селянство боялося колгоспів, що асоціювалися з убогістю, примусовою працею й голодомором. Духовне життя народу також підлягало переведенню на радянські стандарти, згідно з якими патріотизм українців кваліфікувався як буржуазний націоналізм, релігія оголошувалася антинауковим світоглядом, а Греко-католицька церква - слугою Ватикану й фашизму.
З приходом Червоної армії опір народу політиці радянізації набув масового збройного характеру. Учасники ОУН-УПА не склали зброю, а продовжили боротьбу із сталінським режимом. У західноукраїнських об-ластях розгорнулася справжня партизанська війна. До весни 1945 р. в рядах УПА перебувало близько 90 тис. осіб. За свідченням останнього головного командира УПА полковника В. Кука, "Українська повстанська армія в дні своєї найбільшої сили налічувала близько півмільйона чоловік, якщо рахувати не лише вояків, але й усі допоміжні служби та структури".
Військові підрозділи повстанців, що дислокувалися у лісах, опиралися на всебічну підтримку народу. ОУН-УПА повсюдно мали мережу невеликим боївок (озброєних груп). У 1944-1945 pp. повстанці та націоналістичне підпілля здійснили 14,5 ттис. терористичних і диверсійних актів, в результаті "псих загинуло ЗО тис. осіб, у тому числі близько 4 тис. представників органів радянської влади.
Зі свого боку,
Loading...

 
 

Цікаве